58.Стилі наукової думки і медицина.

Наука —це цілісна система знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення.

Основною наукового знання є теорія, що систематизує експериментальний матеріал, організовує науково-дослідний пошук у нових галузях, дає опис, пояснення і передбачення фактів, орієнтує практичну діяльність.

Історично наука «виросла» з філософії. Відтоді між наукою і філософією триває війна і співпраця. Методами філософії є рефлексія(самоаналіз) та герменевтика(пояснення філософських текстів).

40

Фундаментальні питання пізнання, наприклад, питання про критерій істини, теж залишаються в царині філософії. Одним із розділів філософії є філософія науки, яка значною мірою сформулювала мислення сучасних науковців. Стиль мислення — одне з основних понять філософії науки. Кожна сфера пізнання має свій стиль мислення. Стиль мислення — це науковий метод певної дисципліни, сума надбань у даній дисципліні.

Молодий науковець (суб'єкт), який лише починає щось досліджувати, бачить в об'єкті свого вивчення лише хаос. Щоб побачити щось конкретне, науковець повинен опанувати дану дисципліну, даний стиль мислення, навчитись від інших науковців, способам дослідження. Стиль мислення є наче колективні окуляри, через які науковець може побачити конкретні форми свого об'єкта. Він є єдиним можливим доступом до дійсності.

Власні стилі мислення мають не лише наукові дисципліни, а й будь-які сфери пізнання, у тому числі

медицина. Стиль мислення в медицині називається клінічне мислення.

Його автором вважають Сергія Петрович Боткіна (1832—1889).

Глибина клінічного мислення Боткіна була наслідком не лише його природних якостей, а, головне, його невтомної наполегливості в роботі над собою, над удосконаленням своєї спостережливості, постійного намагання правильно зрозуміти добуті дані об'єктивного дослідження хворого, лабораторних аналізів, великих знань його в галузі фізіології, хімії, широкої обізнаності у світовій літературі. Як досягти тонкості в діагностиці, як правильно будувати план лікування — про це докладно розповів Боткін у своїх «Клінічних лекціях». Отже, клінічне мислення поєднує: досконале знання теорії і медичної практики; досвід професійної роботи; інтуїцію.Складовою роботи лікаря(медика) є творчістий підхід до вирішення складних, атипових проблем.

59.Етичні, філософські та психологічні основи діагностики.

У процесі діагностики виникає ряд етичних проблем, пов'язаних з таким усім відомим поняттям, як "хвороба". Для її визначення використовують три різні підходи: 1) соціокультурний — порушення соціальної пристосованості; 2) статистичний — відхилення від загальноприйнятої норми;

3) фундаментальний — порушення правильного функціонування.

Порушення соціальної адаптації часто є вихідним пунктом у визначенні поняття хвороби. Так, відхилення від загальноприйнятих суспільних норм стало ґрунтом для віднесення наркоманії й алкоголізму до соціальних захворювань. Наприклад, ще донедавна вважалися психічними патологіями усі форми гомосексуалізму. Таким чином, певний стан особистості може вважатися хворобливим або нормальним залежно від пануючих у суспільстві морально-етичних цінностей. Коли останні змінюються, доводиться переглядати також і медичні критерії.

Найпоширеніший спосіб виявлення хвороби — це з'ясування відхилень у правильному функціонуванні певного органа або системи організму. Завершальним етапом діагностики є встановлення причинно-наслідкових зв'язків. Діагноз встановлюють за наявності трьох компонентів: 1) симптоми; 2) хвороба; 3) причина хвороби.

Одначе для того щоб з упевненістю вважати виявлену хворобу поясненням наявних симптомів, вимагається не тільки їхня сумісність. Треба встановити, чи зміняться симптоми після впливу на хворобу. На жаль, в останньому випадку постає низка досить делікатних етичних питань. Наприклад, для доказу медикаментозної "лікарської" алергії вимагається "сліпий" (тобто без повідомлення хворому) контрольний дослід: призначають підозрюваний у виникненні алергії фармпрепарат й очікують рецидиву висипання на шкірі. Або проведення так званих провокуючих тестів, під час яких спостерігають за симптомами, що виникають після введення в організм людини певного медикаментозного препарату.

І в першому, і в другому випадках можливі серйозні ускладнення, такі, наприклад, як анафілактичний шок (після повторного призначення препарату, що спричинює алергію) або тяжкий напад стенокардії (після фізичних навантажень при велоергометри).

І все ж таки, незважаючи на певну інформативність "сліпого" контрольного досліду і провокуючих тестів, вони продовжують залишатися досить ризикованими, а їхнє використання вимагає скрупульозного аналізу й прогнозування можливих побічних ефектів.

Інколи кращий діагностичний засіб — пробне лікування. Цей метод потрібно проводити обережно і за активної участі хворого. Хворий повинен знати, за якими особливостями свого стану спостерігати, коли і що повідомляти лікарю. Динамічно спостереження за станом хворого допомагає перевірити діагноз.

41

Спонтанне призупинення гострого запалення верхніх дихальних шляхів, біль у животі, спині або діарея видають цінну ретроспективну інформацію.

Динамічне спостереження дозволяє лікарю пояснити причину низки симптомів або хоча б (якщо вони зникли) переконатися, що хвороба не прогресує. Одначе динамічне спостереження, як і діагностика, приносить користь тільки тоді, коли і лікар, і хворий знають, на що звертати особливу увагу (на яку ознаку хвороби).

Використання трикомпонентного підходу допомагає зрозуміти, що ми знаємо про хворобу і чого ні. Часто доводиться миритися з білими плямами у визначенні: нам невідомі причини і ми не можемо розібратися в особливостях причинно-наслідкових зв'язків. За таких обставин інколи неможливо визначити всі три компоненти діагнозу через відсутність причини хвороби взагалі, і це буває очевидним. Слід зауважити, що постановка діагнозу може призвести до порушення адаптованості у хворого; він "входить у хворобу" навіть за відсутності симптомів. Наприклад, дітям із шумом у серці функціонального характеру даремно забороняють багато звичних для їхнього віку фізичних навантажень.

Лікарі завжди намагаються встановити точний діагноз, але краще змиритися з невизначеністю, ніж встановити діагноз, коли для нього недостатньо клінічної інформації.

Краще у такому випадку обмежитися констатацією скарг — записати їх в історію хвороби. Наприклад, у графі "Клінічний діагноз" може фігурувати "лихоманка нечіткої етіології" або "біль у грудній клітці" без ознак органічного захворювання серця. Така невизначеність спонукає й інших лікарів, що мають причетність до хворого, оцінити наявні дані максимально критично.

Хворі деколи замовчують факт існування у них деяких симптомів або всіляко заперечують їх. Таке приховування симптомів навіть від самих себе засвідчує, що вони підозрюють тяжку хворобу.

Інколи хворі знають більше, ніж говорять. Боязнь отримати соціальне клеймо або необхідність визнати власні промахи не дає можливості виговоритися до кінця. Лікар повинен враховувати, що деякі теми мають особливо сприятливий ґрунт для соціальне зумовленого заперечення; хвороби, що передаються статевим шляхом, алкоголізм І наркоманія — зазвичай заперечуються.

Останнім часом у багатьох розвинутих країнах світу, зокрема в США, стало популярним віртуальне виховання пацієнта в аспекті діагностики та лікування. З настанням "ери перебудови" значна кількість наших співвітчизників опинилася на Заході і тут для них сфера медичного обслуговування стала досить проблематичною. Адже там виявилась типовою всевладність лікаря як у діагностиці, так і в лікуванні. А тому емігранти із колишнього Радянського Союзу спершу надавали перевагу своїм лікарям, з якими можна було посперечатись і улюблену мікстуру виписати. Але згодом нова система медичного обслуговування перемогла: лікар розпоряджається, пацієнт виконує.