31.“Етика обов’язку” і. Канта в контексті медицини.

Етика є однією з найдавніших філософських дисциплін, об'єктом вивчення якої служать мораль, моральність. З трьохсотих років до н. е., коли етику вперше позначили як особливу область дослідження, до сьогодняшніх днів інтерес до її осмислення не зменшується. В різний час до проблем етики зверталися такі філософи, як Арістотель, Спіноза, Кант, Маркс.

Серед філософських трактатів по етиці особливо виділяються праці І.Канта. Етика Канта в багатьох відношеннях з'явилася вершиною філософії моралі Нового часу. Серед класиків німецької філософії Кант приділив найбільшу уваги моральності і її етичній концепції. Кант поставив цілий ряд критичних проблем, пов'язаних з визначенням поняття моральності.

20

Одна з заслуг Канта полягає в тому, що він відділив питання про існування Бога, душі, свободи - питання теоретичної свідомості — від питання практичної свідомості: що я повинен робити?

Основні ідеї «етики обов’язку» Канта: людина прагне до щастя; потреби і інтереси людей в кінцевому результаті зводяться до досягнення блаженства.

Людина розраховує на винагороду за доброчесність, на отримання задоволення від свідомості правильності своїх вчинків. Справжній же моральний настрій людини повинен полягати в тому, щоб не очікувати нагород ані в цьому, ані в іншому світі, а виконувати свій обов’язок безвідносно до яких-небудь надій, нехай навіть бажання щастя — невикорінювальне природне прагнення людини.

Кант прибічник пріоритету примусу над цінністю в моралі. Кант звертає особливу увагу на те, що в моралі людина повинна сама усвідомлювати необхідність певних дій і спонукати себе до цього. В цьому він і бачить специфіку моральності..

Совість людини є найкращим суддею в питаннях моралі, вищою спроможністю знаходження моральної істини і вироблення правильного рішення і справжньої моральної точки зору.

Вчення про совість — це, по суті справи, вчення про добро, що має загальне значення; це — вчинок, воля і свідомість моральної людини.

В сучасних умовах відносини між пацієнтами й системою охорони здоров’я переходять з сфери моральної відповідальності у сферу цивільно-правового регулювання. Найважливіші цінності людини – життя й здоров’я – стають предметом цивільно-правових угод. При переході до платної медицини змінюється статус закладів охорони здоров’я – вони стають виробниками медичних послуг і мають відповідні права й повноваження. Сьогодні, взаємини між лікарем і пацієнтом, їхні права й обов’язки в Україні регулюються переважно загальними законодавчими положеннями. Сучасна система охорони здоров’я України встановлює професійну відповідальність медичного персоналу за здоров’я хворого; за несвоєчасне й неякісне забезпечення надання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, за порушення умов медичного втручання та ін. Злочини проти життя та здоров’я особи передбачають відповідальність медичних працівників, обслуговування. Злочином є неналежне виконання професійних обов’язків медиком, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 КК України); розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби (ст. 132 КК України); незаконне проведення аборту (ст. 134 КК України); незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 КК України); ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК України); неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК України); порушення прав пацієнта (ст. 141 КК України); незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 КК України); порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 КК України); насильницьке донорство (ст. 144 КК України); незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК України).

До медичних працівників, які здійснили професійні злочини, можуть застосовуватися різні види покарань – від штрафу до позбавлення волі. Основним чи додатковим покаранням медичних працівників може бути позбавлення права займатися професійною діяльністю. Каральна властивість цього виду покарання полягає в тому, що позбавляє засудженого його суб’єктивного права на вільний вибір певних занять протягом часу, зазначеного у вироку. Щодо термінів ув’язнення, то за дії (або бездіяльність) медичних працівників, що спричинили смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки, передбачене обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк.