21. Провідні напрями ренесансного філософствування: гуманістичний антропологізм,неоплатонізм, натурфілософія.

XV – XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу. Цей термін вживається для означення періоду відродження античної культури. Відродження – одна з найбільш знаменитих епох в історії людської цивілізації. Зароджується в Італії і розповсюджується на інші країни Європи. Відродження – це могутній культурний рух, в ході якого відбулось подолання духовної диктатури церкви, виникла нова культура, обернена до земних справ, прагнення людей до щасливого життя, а також нова система національних літератур, нова філософія і наука.

У розвитку світоглядних і філософських ідей європейського Відродження можна виділити три періоди:

- гуманістичний (антропоцентричний) період: середина XIV— середина ХУ ст.

- платонічний період: середина XV — перша третина XVI ст.;

- натурфілософський період: друга половина XVI — початок XVII ст.

Філософія Відродження розвивається під впливом нового світогляду – гуманізму.

Поняття «гуманізм» означає людяний, людський. Це система поглядів на людину як найвищу цінність; це прогресивна течія західноєвропейської культури, спрямована на утвердження поваги до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

Носіями нового світогляду були люди різного соціального стану, насамперед городяни, які вивчали філософію, а також поети (Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка), художники. Об’єктом їхнього вивчення стала людина, усе людське. Звідси і назва цих діячів – гуманісти. Гуманізм Відродження мав яскраво виражений антропоцентричний характер. Гуманістична антропологія була спрямована на:

- обгрунтування особливого, центрального місця людини в ієрархії світових сутностей; піднесення гідності людини; прирівняння її у чомусь до Бога.

Неоплатонізм — напрям у філософії , що з'єднує і систематизує елементи філософії Платона та Аристотеля. Найвідомішим виразником ідей неоплатонізму був М.Кузанський. (1401 —1464), який вважав Бога єдиним початком існуючого світу. Микола Кузанський розглядає природу як божественну книгу, що розкриває Бога людині. Можна читати цю книгу й здобувати знання про божественне виявлення, але сутність Бога можна осягнути лише через віру. Оскільки сутність Бога невичерпна, то й творіння світу відбувається вічно.

Філософія Відродження переглядає також середньовічне ставлення до природи. Вона заперечує тлумачення природи як несамостійного начала. Природа трактується пантеїстично (грецьке «пантеїзм» означає «всебожжя»). Бог зливається з природою, неначебто розчиняється в ній, внаслідок чого сама природа обожнюється. Християнський Бог перестає бути чимось позаприродним, трансцендентним.

Пантеїстичною є і філософія Нікколо Кузанського. Він стверджував, що «Бог в усіх речах, як всі вони в Ньому».

Одним із головних завоювань філософської думки Відродження був розвиток натурфілософії. Натурфілософія (від лат. натура – природа) – система уявлень про природу. Обмеженість наукових знань про природу натурфілософія намагалась компенсувати філософськими роздумами про неї. Натурфілософи того часу розвинули низку глибоких матеріалістичних ідей:

15

Дж. Бруно висунув ідею про нескінченність природи і незліченність Світів, що входять до її складу; Нікколо Кузанський - про збіг протилежностей у безмежно великому і нескінченно малому; Галілео Галілей закінчив вчення Коперника і Бруно, поклавши початок телескопічної астрономії. Він досліджував місце Землі в Сонячній системі, розкрив закономірності будови і розвитку Всесвіту.

Натурфілософи завдали удару церковному вченню про Всесвіт і природу.