43.Особливості філософських курсів Києво-Могилянської академії.

Визначну роль у духовному відродженні українського народу відіграла Києво-Могилянська академія, що була заснована в 1632 р. на базі Київської братської школи. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного.Тривалий час Академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольняла освітні потреби Росії, Білорусії. Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів приймали також пізніше протягом року. Процес навчання в Київській Академії складав дванадцять років. В Києво-Могилянській академії панувала атмосфера вільнодумства, про що свідчить викладання у ній філософії. Кожен професор філософії повинен був виробити собі свій оригінальний курс, до цього його навіть зобов'язував статут академії. Філософію вивчали 2–3 роки, причому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислителів як античності, Середньовіччя, так і Нового часу. Серед діячів Академії XVII—ХVШ ст. провідне місце в розвитку

філософської думки посідали І. Гізель,Ф. Прокопович, П.Могила. Одним із найбільш яскравих діячів Академії був професор і ректор - Феофан Прокопович(1677–1736рр.). Він мав значний вплив на формування філософських і суспільно-політичних поглядів багатьох видатних діячів того часу, зокрема М. Ломоносова. Діяльність Прокоповича в Академії позначилась на рівні організації й викладання більшості предметів. Розвиваючи гуманістичні ідеї, Прокопович звеличував і реабілітував у людині те, що принижувалось середньовічним теологічним світоглядом: свободу людського розуму, красу тіла і почуттів.

28

Він заперечував, що тіло людини є лише джерелом гріха і зла, оскільки від природи воно добре і прекрасне.Ф. Прокопович — видатна фігура в Україні і Росії за часів Петра І, мислитель, релігійний і освітній діяч.

Особливе значення в Академії мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення з мовою оригіналу праць грецьких, римських авторів.

Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення.

За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович, а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, згідно з європейською традицією, викладання провадилось латиною.Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 року Академію було закрито.

44.Життя та філософська діяльність г. Сковороди.

Григорій Савич Сковорода (1722-1794) – найбільш видатний філософ України, який першим найбільш зріло розробив філософію, де чітко реалізовувались найважливіші риси української ментальності, головним предметом його роздумів є Людина – емоційно-вольова істота, центром якої є серце, дух. Основна ідея філософії – самопізнання людини.

Сковороді належить ряд глибоких філософських творів, зокрема збірка поезій “Сад божественных песней”, “Наркісс”, “Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни”, “Басни харьковскія”, “Израілский змій” та ін.

У своїх творах Сковорода активно досліджує філософію життя, моральні проблеми, ставить проблему людського щастя. Головними в людині є не теоретико-пізнавальні здібності. Саме людина є ключем до всіх таємниць природи та суспільства. Філософія покликана стати знаряддям у розв`язанні суспільно-політичних завдань, окреслити шляхи досягнення щастя. Г.Сковорода як один з найперших провісників гуманізму започаткував в історії української філософії так звану філософію серця.

Сковорода виходив у своїх поглядах з ідеї існування двох натур: видимої і невидимої.

видима натура – це світ матеріальний, світ речей, земля тощо;

невидима – це дух, істина, вічність, Бог.

Світогляд Сковороди носив чітко виражений пантеїстичний характер. На його думку, Бога як всемогутньої духовної сутності, що стоїть над світом, природою і людиною, не існує. Він є істинною природою в природі, живим у живому, людиною в людині, законом. Для обґрунтування своїх поглядів Сковорода розробив концепцію трьох світів, в якій поділив світ на три реально існуючі частини:

“макрокосм” – природа, безмежний світ, що складається з безлічі малих світів;

“мікрокосм” – людський світ, вірніше сама людина;

світ символів – духовне життя, основу якого становить Біблія.

“Макрокосм” і “мікрокосм” не створені якоюсь надприродною силою, це закономірне продовження загальної природи. Третій світ – сукупність символів, які забезпечують пізнання невидимої натури (Бога).

Виходячи з принципу двох натур, він пояснює природу мікрокосмосу, світу людини. В людині істинною є невидима натура, а тілесна людина є лише тінь. Людина стає людиною лише осягнувши свою сутність – духовне. Пізнання тілесної людини обмежується емпіричним сприйманням, а духовна людина бачить невидимість. Оскільки макро- і мікрокосм єдині, то пізнання в Сковороди є аналогом самопізнання, людина тим самим осягає закономірність світу в цілому.

Своєрідно розкриває Сковорода взаємовідносини людини і Бога. Невидима натура є основою тотожності людини і Бога. Отже, самопізнання і пізнання є не що інше, як Богопізнання. Пізнавати світ – це значить навчитися за допомогою розуму бачити за видимим невидиме.

Особливо яскраво змальовує Г. Сковорода неробство, паразитизм панівних кіл, розкриває злиденність і безправ`я трудящих.

29

У його творах звучить протест проти соціальної нерівності та свавілля поміщиків.

Суспільний ідеал Г. Сковорода вбачав у “горней республіке”. Це країна, в якій взаємини між людьми мають будуватися на основі їхньої духовної природи, високої моралі, свободи і рівності.