39. Провідні тенденції розвитку світової філософії на межі тисячоліть.

Філософія ХХ століття осмислює, насамперед, людину. ХХ століття – епоха руху величезних мас людей, світових війн, науково-технічного прогресу. Все це привело до необхідності переосмислення сенсу життя людини. Одне із основних питань: чи можливо людині залишитися самою собою? (антропологія, екзистенціалізм, фрейдизм).

Інша проблема, яка хвилює філософію – проблема масової свідомості. Людину програмують через ідеологічний вплив, пропаганду, використовуючи для цього засоби масової інформації. Для людини створюють соціальні, культурні і наукові міфи. Отже, діяльність людини, її думки можна, через такий вплив, направити, практично, в будь-яку сторону.

У ХХ столітті наука досить швидко та впевнено перетворилась на один із провідних чинників суспільного життя. Вона почала втручатися в усі сфери суспільного життя: в медицину, мистецтво, побут, комунікацію. Ціла низка напрямів філософії вважала за необхідне підкреслити позитивні сторони наукового прогресу (позитивізм, неопозитивізм, сцієнтизм).

У філософії ХХ століття авторитетними та впливовими були ті течії, які намагалися осмислювати суспільство, суспільну історію та соціальні проблеми, адже у ХХ столітті історія не лише почала рухатися прискореними рухами, а й значно ускладнилась. (культурологічні напрями).

Суперечність історичних процесів століття, тривале та напружене протистояння двох соціальних систем – капіталістичної та соціалістичної, жахливі світові війни, революції призвели до того, що окрема людина губиться, розчиняється у масі.

Все більш проблематичним постає життєва доля людини. У зв’язку з цим погляди людей мимоволі звернулись до релігії (неотомізм, протестантська теологія, теософія). ХХ століття досить яскраво засвідчує колосальну багатоманітність філософських течій, широту проблематики та особливу оригінальність філософії. Кінець ХХ століття ознаменувався поверненням до початкової філософської проблематики (неконсерватизм).

На останньому всесвітньому філософському конгресі 2000 року у м. Брайтоні відзначались переваги класичної, зокрема, середньовічної філософії, її здатність бути опорою для людини, закликати її до вищого та кращого. У нове тисячоліття філософія входить, безумовно, збагаченою досвідом ХХ століття, вона тепер постає більш внутрішньо вільною, проте і більш мудрою, більш терпимою до незвичних ідей та позицій, більш виваженою. Філософія повинна бути такою ж багатою на прояви, як людське життя та, проте, повинна йти, може, на пів кроку попереду життя, надихаючи людину на мужнє протистояння усіляким викликам долі та обставин життя.

40. Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі.

Початок історії вітчизняної думки ведеться з X–XII ст., тобто з періоду формування могутньої держави - Київської Русі. 26

Дві обставини вплинули на своєрідність цього процесу – проникнення християнства в культуру Київської Русі, яке прийшло на зміну давньослов'янському міфологічному світогляду та розповсюдження книжок античних і візантійських філософів.

Поширення християнства, яке пов'язують з розвитком письменності й освіченості на Русі, позитивно вплинуло на підвищення загального культурного рівня народу, залучення його до надбань європейської, насамперед античної,

філософської думки. Своєрідність філософії того періоду полягала у паралельному існуванні двух культур:«книжної» і народної. Завдяки створенню перекладної літератури, зокрема біблійних книг, текстів Отців церкви, уривків текстів античних авторів формувалися підходи до розуміння світу, його пізнання. Провідна світоглядна ідея часів Київської Русі: філософія є любов'ю до мудрості; найвища мудрість - це Бог. Отже, любов до Бога є істинною філософією.

Провідне місце за своїм філософським значенням належить твору київського митрополита Іларіона «Слово про Закон і Благодать», написаного в період князівства Ярослава Мудрого. Цей твір водночас є пам'яткою красномовної культури та моральної проповіді. Він складається з трьох частин, у яких зіставляються Закон і Благодать, описується поширення християнства на Русі і висловлюється подяка князю та його сину Ярославу. Перша частина є своєрідним «Філософсько - історичним вступом», що витлумачує смисл світової історії. Важливим літописним джерелом є знаменита «Повісті минулих літ» ченця Києво – Печерського монастиря Нестора, через яку проходить ідея єдності руських

земель, засуджується князівська міжусобна боротьба, обґрунтовується необхідність згуртування всіх сил перед зовнішніми ворогами. Для філософської традиції Київської Русі характерною є етична

спрямованість, яка виразно звучить у «Повчанні» видатного державного діяча і мислителя князя Володимира Мономаха. Мономах дає своєрідну настанову володарю держави, суть якої полягає в тому, що разом з отриманням влади зростає міра відповідальності, що моральний обов'язок князя — завжди залишатись справедливим. Мірою справедливості є знання. Отже, володар повинен вміти все, бо інакше він стане залежним від інших.У настанові Мономаха досить чітко вимальовується думка про індивідуальну відповідальність особистості перед суспільством і Богом, стверджується перевага добра над злом. Настанови Мономаха значною мірою звернені до душі, моралі особи, яка повинна мати страх божий у серці, пам'ятати про тяжкість гріха, творити добро і справедливість.