20. Поняття «Відродження» та характерні риси духовного життя цієї доби.

XV – XVI ст.. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження (Ренесансу). Цей термін вживається для означення періоду відродження античної культури. Відродження – одна з найбільш знаменитих епох в історії людської цивілізації. Зароджується в Італії і розповсюджується на інші країни Європи. Відродження – це могутній культурний рух, в ході якого відбулось подолання духовної диктатури церкви, виникла нова культура, обернена до земних справ, прагнення людей до щасливого життя, а також нова система національних літератур, нова філософія і наука.

Характері ознаки культури Відродження:

1.Світський, тобто, нецерковний характер культури, що було наслідком секуляризації (звільнення) суспільного життя загалом від впливу католицької церкви.

2.Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже забута у середні віки. 3.Орієнтація на мистецтво. Якщо середньовіччя можна назвати епохою релігійною, то Відродження – епохою художньо-естетичною. Адже за допомогою мистецтва змальовувався світ людини, її почуття, переживання, надії.

4.Філософські вчення мали антисхоластичну направленість. Обґрунтовувалось право науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.

5.Філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним. Відбувається переміщення людини у центр світу і в центр філософії, літератури, мистецтва та науки.

6.Філософія Відродження розвивається під впливом нового світогляду – гуманізму. Поняття «гуманізм» означає людяний, людський. Це система поглядів на людину як найвищу цінність; це прогресивна течія західноєвропейської культури, спрямована на утвердження поваги до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Носіями нового світогляду були люди різного соціального стану, насамперед городяни, які вивчали філософію, а також поети (Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка), художники. Об’єктом їхнього вивчення стала людина, усе людське. Звідси і назва цих діячів – гуманісти.

7.Філософія Відродження переглядає також середньовічне ставлення до природи. Вона заперечує тлумачення природи як несамостійного начала. Природа трактується пантеїстично (грецьке «пантеїзм» означає «всебожжя»). Бог зливається з природою, неначебто розчиняється в ній, внаслідок чого сама природа обожнюється. .Християнський Бог перестає бути чимось поза природним, трансцендентним. Пантеїстичною є і філософія Нікколо Кузанського. Він стверджував, що «Бог в усіх речах, як всі вони в Ньому».

8.Одним із головних завоювань філософської думки був розвиток натурфілософії (Н. Коперник, Дж. Бруно, Г. Галілей, Леонардо да Вінчі).

Натурфілософія (від лат. натура – природа) – система уявлень про природу. Обмеженість наукових знань про природу натурфілософія намагалась компенсувати філософськими роздумами про неї. Натурфілософи того часу розвинули низку глибок. матеріалістичних ідей: Дж. Бруно висунув ідею про нескінченність природи і незліченність світів, що входять до її складу.

14

Нікколо Кузанський - про збіг протилежностей у безмежно великому і нескінченно малому. Галілео Галілей закінчив вчення Коперника і Бруно, поклавши початок телескопічної астрономії. Досліджував місце Землі в Сонячній системі, розкрив закономірності будови і розвитку Всесвіту. Натурфілософи завдали удару церковному вченню про Всесвіт і природу.

9.Мислителі Відродження піддають перегляду також середньовічні погляди на суспільство. Розвиток буржуазних відносин вимагав створення суспільства, незалежного від релігійно-теологічних норм. Нікколо Макіавеллі (1469 - 1527) обґрунтував необхідність сильної монархічної влади, яка не рахується з будь-якими моральними традиціями та церковними вченнями і здатна об’єднати людей в державі. Томас Мор (1478 – 1535) – філософ-гуманіст відстоював ідею держави в якій панує справедливість, рівність перед законом, а люди є щасливими і веселими. Свої міркування він виклав у знаменитій книзі «Утопія». Томазо Кампанелла (1568 – 1639) в книзі «Місто Сонця» накреслив проект ідеальної, а тому і неможливої держави, в основі якої лежать магічні і астрологічні принципи керування, розроблені автором. Кампанелла щиро вірив в те, що людей можна «удосконалити», «виправити», «ощасливити», використавши його філософію.