56. Категорії діалектики і проблеми детермінізму, цілісності та структурності, їх методологічні функції в медицині.

Кожна наука має свої категорії, тобто загальні поняття (маса, енергія, життя, війна, мир тощо).

Філософські категорії — це найзагальніші (гранично широкі) поняття, в яких і через які здійснюється філософське мислення. Категорії є окремими поняттями, які виражають внутрішнє, суттєве відношення між явищами й тому певною мірою теж є законами. Діалектику цікавлять не стільки окремі категорії, скільки парні категорії. Їх називають неосновними законами діалектики..

1.Категорії філософії відрізняються від будь-яких понять своєю всезагальністю. 2.Категорії виникають і розвиваються разом з самою філософією. 3.Філософські категорії мають історичний характер. Вони не вічні. Їх формування здійснювалось поступово, у тісному зв'язку з історичним розвитком і розвитком пізнання.4.Категорії тісно пов'язані одна з одною,вони здатні переходити одна в одну. Таким чином, знання категорій дозволяє нам досліджувати різні зв'язки й відношення в предметах, явищах, які ми вивчаємо.

Одним з найважливіших типів загального зв'язку є причинно-наслідковий зв'язок В ньому причина - це те, що викликає наслідок, а наслідок - це результат дії причини.

Матеріалізм завжди виступав з позицій детермінізму, тобто визнання того, що в світі існують причини і наслідки.

Вважається, що принцип причинності в медицині вперше був застосований у період винайдення мікроскопу. Саме завдяки йому були відкриті мікроби - збудники хвороб. Виникає слідуюче пояснення походження хвороб: є збудник, отже – є і пояснення причини захворювання. Сучасна концепція причинності, як правило викладається у розділі «Етіологія і патогенез» в підручниках з патологічної фізіології. Вважається, що хвороба виникає в результаті дії на організм окремих чинників на тлі певних умов.

Ця концепція є діючою, коли причиною хвороби є інфекція , або травма чи деякі ендокринні, спадкові хвороби, авітаміноз. Коли ми пояснюємо хвороби, які мають системний характер(коллагенози, атеросклероз,гіпертонія), то неможливо виокремити одну причину, тут діє багато чинників. Окрім цього, одне і теж захворювання можуть визивати різні причини (наприклад – головний біль) .

Або, навпаки, одна причина може визивати різні наслідки(Сонце не лише гріє, а й опалює). Причина в медицині – це певний окремий чинник (або сукупність взаємопов’язаних чинників), який діє на фоні умов. Одні і тіж самі причини за різних умов викликають різні наслідки. Наприклад, проникнення патогенного стрептококу в організм за одних умов може викликати рожу, за інших – абсцесс, сепсис і т.д. В той же час один і той самий наслідок, в залежності від конкретних умов, може бути породжений різними причинами. Так, алергія може бути викликана найрізноманітнішими причинами: алергізуючими факторами зовнішнього середовища, вживанням харчового алергену, застосуванням медичних препаратів, нервовим виснаженням і т.д. 39

57.Теорія пізнання і її значення для діагностики, лікування та профілактики захворювань.

Пізнання — вища форма відображення об'єктивної дійсності, процес вироблення знань. Спочатку пізнання було однією із сторін практичної діяльності людей, поступово в ході історичного розвитку людства пізнання стало особливою діяльністю. У пізнанні виділяють два рівні: чуттєве пізнання, здійснюється за допомогою відчуття, сприйняття, уявлення (сенсуалізм), і раціональне пізнання, що протікає в поняттях, думках, висновках і фіксується в теоріях (раціоналізм). Розрізняють також буденне, художнє і наукове пізнання, а в рамках останнього відбувається пізнання природи і пізнання суспільства. Різні сторони процесу пізнання досліджуються рядом спеціальних наук: психологією, історією науки, соціологією науки тощо. Загальне вчення про пізнання дає філософська теорія пізнання (гносеологія).

Суб'єктом пізнання є людина, що, здобуває знання, вибудовує теорії та концепції, зберігає та історично передає їх новим поколінням.

Об'єктом пізнання є фрагмент (частина) будь-якої реальності (природної, соціальної, суб'єктивної, розумової, душевної та ін. на який спрямована пізнавальна активність.

Специфічною формою пізнання є діагностика. Діагностика — розділ медицини, що вивчає методи та принципи встановлення діагнозу (діагноз — розпізнання). Це особливий вид лікарської діяльності, що має багато схожого з науковим пізнанням. Лікар є суб'єктом, а хворий — об'єктом пізнання.

Під час дослідження хворого лікар будує модель хвороби, яку зіставляє з еталоном — нозологічною формою, описаною мовою сучасної науки. Діагноз — це короткий лікарський висновок про суть хвороби та стан хворого, а висновок може бути у двох формах "здоровий" або "хворий". Вважається, що коли у людини не виявлено прояву патології, то вона є "здоровою", а якщо є відхилення та зміни від фізіологічної норми, то вона "хвора".

Перші спроби дослідження хвороб ми знаходимо в Аюрведі. Аюрведа - це частина Зед, стародавніх індійських текстів, вік яких, на думку вчених, від 3 до 5 тисяч років. Слово Аюрведа перекладається з санскриту як - “аюр” - “життя” та “веда” - “знання”. Виходить - “знання про життя”. Засновники різних медичних шкіл та закладів вміло пристосували Аюрведу до сучасних для них умов: Авіценна - для арабського світу, Гіппократ - для Греції. Незважаючи на те, що вчення це прийшло з древньої Індії, при правильному підході воно не втрачає своєї актуальності ісьогодні.

Діагностичні методи аюрведичної медицини прості. Наприклад, метод “п'яти дзеркал” – діагностика за шкіряним покривом, - діагностика по пульсу, вушних раковинах, - по очах, - по мові. Згідно з Аюрведою, причина та корінь більшості захворювань полягає в психоемоційної сфері людини. Емоційні проблеми - головна причина багатьох недуг тіла. Тому, перш ніж приступити до лікування тіла, треба вилікувати розум та емоції людини. Без такого правильного підходу хвороба буде постійно повертатися в тіло.

Негативні емоції викликають порушення нейроендокринної системи, яка регулює діяльність всього організму. Найбільш класичним прикладом є гіпертонія. Також такі як: хвороби печінки пов'язані з такою емоцією, як гнів, виразка шлунка - результат нервового напруження, жовчного міхура - з ненавистю, кишечника - нервозністю, з нападами паніки, жовчного міхура - з ненавистю, шлунок страждає від частого хвилювання, на дихальну систему - скорботу, печаль, на нирки згубно діє страх, на серцево-судинну - схильність до створення конфліктних ситуацій, уразливість.

Щоб боротися з емоційними проблемами, Аюрведа пропонує наступні напрями:

1. Шлях філософії - коли людина пізнає істину, вивчаючи науки.

2. Шляхом самоконтролю над своїми розумом та почуттями.

3. Шляхом любові, яким слідує більшість духовних традицій.