IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Повідомлення учня про історію створення роману

1965 року Маркес розпочав роман «Сто років самотності». Ро­бота тривала півтора роки й була закінчена навесні 1967 року. Ар­гентинське видавництво «Сураамерикана» видало книгу накла­дом вісім тисяч примірників, розраховуючи на те, що вона якось розійдеться протягом другого півріччя. Але тираж не розійшовся, а розлетівся за кілька днів. Вражене видавництво негайно видало другий наклад, але і той розкупили блискавично. Так почалася без­прецедентна, усесвітня слава роману «Сто років самотності», успіх якого був неймовірним. На Заході твір привернув увагу багатьох критиків, які написали про нього безліч статей та монографій.

«"Сто років самотності"— усього лише поетичне втілення мого дитинства»,— зазначає Маркес. Але це «усього лише» мало співвід­носиться із широтою проблематики, алегоричністю образів роману та його епічністю. Дитинство письменника, дитинство його рідного міста, дитинство Латинської Америки і, врешті-решт, дитинство усього людства. Отже, твір має чимало автобіографічних рис.

В основу історії Макондо Ґарсія Маркес поклав життєпис роди­ни Буендіа, яка заснувала містечко й нащадки якої жили, керува­ли, визначали напрям макондівського життя протягом усього його столітнього існування. «Макондо було тоді невеликим селищем з двома десятками хатин, споруджених із глини й бамбука на бе­резі річки, що несла свої прозорі води річищем з білих відполірова­них каменів, величезних, як доісторичні яйця. Світ був ще таким

212

Усі уроки світової літератури. 11 клас

новим, що багато речей не мали назви, і на них доводилося показу­вати пальцем»,— таким бачимо Макондо на початку історії.

Як і дідусь та бабуся письменника, засновники роду Хосе Арка-діо й Урсула виявилися двоюрідними братом і сестрою. Так само, як і дід Ніколас Маркес, Хосе Аркадіо, скоївши вбивство, разом із дру­жиною покинув своє селище й вирушив шукати нове місце прожи­вання. Як і дід, він вимовив фразу, що закарбувалася в пам'яті май­бутнього письменника: «Ти не знаєш, скільки важить один мрець!»

Сам письменник зазначав, що в книзі чимало натяків на роди­чів і друзів. Але навіть не знаючи всього приватного підґрунтя того чи іншого образу або ситуації, ми розуміємо, що родовий будинок Буендіа — це той самий рідний будинок дідуся й бабусі, життя яко­го він намагався відтворити, та й багато фактів біографії Буендіа співпадають із біографіями його рідних.

Але письменник так зумів спресувати час і простір, що читачі могли бачити минуле, сучасне й майбутнє героїв майже одночас­но й прочитувати прихований між рядків міфологізований зміст подій.

Одна з найважливіших категорій у романі Маркеса, на дум­ку науковців,— це час, що якнайтісніше пов'язаний із поняттям епічності, із характером багатьох подій твору. «Мине багато років, і полковник Ауреліано Буендіа, стоячи біля стіни, чекаючи роз­стрілу, згадає той далекий вечір, коли батько взяв його із собою по­дивитися на кригу»,— так починає автор роман, відразу ж вводячи читача в певні часові рамки — життя полковника від народження, від споглядання криги й до чекання розстрілу.

Із розгортанням оповіді відбувається зміщення часових ра­мок — часові виміри переносяться, міняються місцями, застига­ють на місці або ж рухаються у зворотному напрямку. Слушно під­креслює Д. Затонський, що для Ґарсія Маркеса «важливе відчуття фатальної визначеності, яке виникає за рахунок зчеплення мину­лого, теперішнього, майбутнього. Важливе для нього ще й саме це зчеплення, тобто самий засіб». Урсула, найстаріша з роду Буендіа, доходить висновку, що «час не минає, а знову й знову повертається і ніби рухається по колу».

Мить, що триває вічно і за якої й розгортаються події в Макон­до, і є (за Д. Затонським) «епічним часом».