3. Складання опорно-логічного конспекту «Ознаки постмодернізму»

V. Закріплення знань, умінь і навичок

Прокоментуйте!

♦ Прочитайте висловлювання літературознавців про постмодер­нізм, прокоментуйте їх. Яке з них вам найбільш зрозуміле?

«...Постмодернізм — це відповідь модернізму: якщо вже мину­ле неможливо знищити, бо його знищення веде до німоти, його тре­ба переосмислити: іронічно, без наївності...» (У Еко).

«Якщо модернізм вирізняється прагненням до абсолютної влади, то постмодернізм — це досвід кінцевості, досвід, у якому знаходить відображення приреченість всіх завойовних планів» (Ж. Дерріда).

«Модернізм і постмодернізм не розділені ані залізною завісою, ані Китайською стіною, бо історія — то є палімпсест, а культура від­крита минулому, теперішньому й майбутньому часам. Я підозрюю, що в усіх нас є дещо від вікторіанства, модернізму й постмодерніз­му водночас. І автор може протягом свого життя писати і модерні, і постмодерні твори...» (/.Хассан).

«Постмодернізм — не хронологічно фіксоване явище, а певний духовний стан... У цьому сенсі правомірним є твердженням, що кожна доба має власний постмодернізм... Мабуть, кожна доба під­водить нас до порога кризи, яка описана Ніцше в "Несвоєчасних роздумах", де йдеться про вади історизму... Якщо "постмодернізм" означає саме це, зрозуміло, чому "постмодерністами" можна вва­жати Стерна, і Рабле, і, безумовно, Борхеса...» (У Еко).

«Одне слово, земна куля переживає постмодерністський спад, напевне, найзначніший і найдоленосніший упродовж усієї історії людства. Принаймні — найпомітніший. Він, як заведено, плутає карти, але відкриває очі. Тому тільки сьогодні стає можливим — як це не парадоксально — краще визначити деякі загальні законо­мірності земного буття й уявити собі його саме у вигляді вічної змі­ни модерністських "злетів" і постмодерністських "спадів"» (Д. За-пгонський).

«Постмодернізм багато чим зобов'язаний своїм виникненням розвитку новітніх засобів масових комунікацій — телебаченню,

// семестр. Із літератури кінця XX— початку XXI ст.

231

відеотехніці, інформатиці, комп'ютерній техніці. Виникнувши на­самперед як культура візуальна, постмодернізм в архітектурі, жи­вопису, кінематографі, рекламі зосередився не на відображенні, а на модулюванні дійсності шляхом експериментування зі штуч­ною реальністю — відеокліпами, комп'ютерними іграми, дисне-ївськими атракціонами. Ці принципи роботи з «іншою дійсністю, тими знаками культури, які покрили світ панциром слів, поступо­во просоталися й в інші сфери, захопивши у свою орбіту літерату­ру, музику, балет» (Н. Маньковська).

«У сенсі соціальної прагматики постмодернізм може усвідомлю­ватися як вираження нової ситуації, у якій суспільство й культура намагаються виявити продуктивні зв'язки та інновації, збережен­ня й оновлення соціальних форм. Часи, коли домінувала традиція, давно вже позаду. Проте й доба домінування інновації, тобто доба модернізму, минає. Виникають нові мотиви відкриття інновації всередині традиції...» (Т. Керімов).

«Постмодерністська позиція нагадує мені чоловіка, закоха­ного в дуже освічену жінку. Він розуміє, що не може сказати їй «кохаю тебе шалено», бо розуміє, що вона розуміє (а вона розу­міє, що він розуміє), що подібні фрази — прерогатива Ліала. Утім, вихід існує. Він повинен сказати: «За висловом Ліала, кохаю тебе шалено». При цьому він уникає удаваної простоти й прямо пока­зує їй, що не має можливості говорити просто: він у такий спо­сіб дає їй зрозуміти те, що кохає її, але його кохання живе в добу втраченої простоти. Якщо жінка готова грати в ту саму гру, вона зрозуміє, що освічення в коханні залишилося освіченням в ко­ханні. Жодному із співрозмовників простота не дається, обидва витримають натиск минулого, натиск всього до них сказаного, від якого вже нікуди не дінешся, обоє свідомо й охоче вступають у гру іронії... І все ж таки їм удалося ще раз поговорити про кохання...» (У. Еко).

«Розглядаючи світ тільки крізь призму його усвідомлення, тоб­то виключно як ідеологічний феномен культури, навіть вужче — як феномен писемної культури, постструктуралісти готові уподіб­нити самосвідомість особистості до певної суми текстів у тій масі текстів різного ґатунку, яка, на їхню думку, і складає світ культу­ри. Оскільки, як не втомлюється повторювати Дерріда, "нічого не існує поза текстом", то і будь-який індивід у такому разі неминуче перебуває "всередині тексту"... Весь світ зрештою сприймається як нескінченний, безмежний текст» (/. Ільїн).

«Скриптор, що прийшов на зміну Автору, несе в собі не пристра­сті, настрої, почуття або враження, а тільки неосяжний словник,

232

Усі уроки світової літератури. 11 клас

з якого він черпає своє писання, що не знає зупину; життя лише наслідує книгу, а сама книга виткана зі знаків, сама наслідує щось уже забуте, і так до нескінченності» (Р. Варт).

«Подібно до давньої химери, постмодерн грізно гарчить на роз­тиражовані шаблони високого модернізму, буцає ідею реалістично­го мімезису і своїм отруйним хвостом злісно жалить жанрові штам­пи розважального чтива та інших форм індустрії розваг» (/. Ільїн).

«Саме за нашої доби розпочинається осягнення світу, у якому всі цінності, всі абсолюти перетворюються на міфічних істот...» (Дж. Ваттімо).