2. Написання роботи

ТРАГЕДІЯ ВСЕСВІТНЬОЇ САМОТНОСТІ В РОМАНІ Ґ. ҐАРСІЯ МАРКЕСА «СТО РОКІВ САМОТНОСТІ» Провідною темою творчості Ґ. Ґарсія Маркеса стала тема са­мотності. На першому етапі творчого шляху письменника вона

// семестр. Із літератури кінця XX— початку XXI ст.

275

трактувалася по-різному: як одна з вічних якостей людської нату­ри («Опаль»), як атмосфера недовіри, розрізненості людей («Пол­ковнику ніхто не пише»).

Цю тему видатний художник-реаліст проводить і в романі «Сто років самотності». Твір став широкою, цілісною, синтетич­ною картиною сучасного світу. Створивши роман-міф (і біблійний з його творенням світу, і античний з його трагедією долі, і водно­час психоаналітичний за Фрейдом), письменник не тільки не по­ступається принципами реалізму, а поринає в глибини дійсності, вивертаючи її на зворотню сторону і показуючи трагедію всесвіт­ньої самотності.

В основі роману — історія роду Буендіа, у якому всі діти чоло­вічої статі народжуються із самотністю в очах. Що це? Знак долі? Чи символічна риса екзистенціальної самотності, на яку прирече­на людина в сучасному світі? Останньому Буендіа відкривається пророцтво пергаментів, де говориться про зникнення роду, бо «тим родам людським, які приречені на 100 років самотності, не суди­лося з'являтися на землі знов». Метафора самотності переслідує героїв, заповнює весь художній світ роману: реальний і фантастич­ний. Бо це то «жалюгідна самотність», з якою весь час зустрічаєть­ся великий полководець Ауреліано, то «бездоння», яка «розділяє і з'єднує» інших Буендіа, навіть Мелькіадес «дійсно побував на тому світі, але не зміг винести самотності там і повернувся назад».

Що ж означає ця самотність, на яку приречений рід Буендіа, ціле Макондо, а може, й людство?

Твір відкривається образом «щасливого селища, де ще нікому не минуло ЗО років і де ще ніхто не вмирав». Це Макондо. Тут жи­вуть люди однією сім'єю. А перший із роду Буендіа схожий на мо­лодого патріарха, який учив сіяти зерно, допомагав кожному, аби життя селян було добрим.

З появою людей з інших міст до Макондо приходить історія. її творять чоловіки роду Буендіа. На могутніх крилах вириваються вони у світ, але зламані, розчаровані, повертаються додому. Пер­шому Буендіа здається, що «машина часу зламалась і майбутнього немає». Диктатор Ауреаліано, який «не міг не думати про війну», відгороджується від людей колом радіусом 3 метри. Та настає тра­гедійний перелом в його житті, і полковник намагається вибратися з «болота війни», але інших основ, цінностей він не має. Символом його безцільного труда є золоті рибки, як і саван для Амаранти. Полковник умирає за найпрозаїчних обставин, зіткнувшись зно­ву зі своєю жалюгідною самотністю, а всіх його 17 синів знищу­ють. Брудні коловерті підхоплюють інших Буендіа, кружляючи

276 Усі уроки світової літератури. 11 клас

їх у пияцтві, гастрономічних турнірах, коханні, що позбавлене ко­хання. Розпад роду відчуває Урсула, яка була опорою сім'ї. Почи­наючи сліпнути, вона раптом здобула духовний зір. Мудрим серцем 2К1НКЗ. побачила безодню жахливої самотності роду. Ця самотність, що переслідувала всіх, є духовною внутрішньою порожнечею, бо не було в душах любові. Тепер вона зрозуміла, чому її син Ауреліа-но заплакав у череві матері. Це не був знак пророцьких дарувань, це був знак трагічної долі через нездатність любити. Отже, рід, який не несе любові, приречений. Буендіа метушаться, намагають­ся щось творити, але їх знов і знов поглинає внутрішня порожне­ча — самотність. Вона охоплює ціле Макондо. З приходом «бана­нової компанії» в роман вривається історична реальність. Один із Буендіа залишається єдиним живим очевидцем страйку. Умира­ючи, останньому з роду він залишає духовний наказ: «Назавжди запам'ятай: їх було більше трьох тисяч, і всіх скинули в море». Після цієї трагедії в Макондо чотири роки одинадцять місяців і два дні йде дощ. Відновити життя намагаються останній із роду і його тітка, які по-справжньому кохають одне одного. Та Макондо вже не існує. І біблійний вітер зносить усе з обличчя землі. Бо дім був на «піску». «І пішов дощ, і розлились ріки, і подули вітри, і наляг­ли на дім той; і упав він, і було падіння його велике» (Євангеліє від Матфея, гл. 27). Отже, роман Маркеса — це роман-пересторога: рід, людство, позбавлені любові, приречені на зникнення.