264 Усі уроки світової літератури. 11 клас

ХХІ-го століття, який жив у ХХ-му, коли потрібно було доводити безневинність, а не провину.

Найбільше розчарування в житті принесли мені перемоги. Пе­ремоги не окупаються. Я знав, що не треба торкатися живих рукою, якою уві сні торкнувся мертвого. Я нікого не вбивав. Натомість уби­ли мене. Задовго до смерті. Для моїх книг було б краще, якби їх ав­тором був якийсь турок чи німець. Я був найвідомішим письменни­ком найупослідженішого народу на світі — сербського народу.

XXI століття для мене почалося ауапі; 1а с1а1;е, 24 березня 1999 ро­ку, коли НАТО впродовж 78 днів бомбардувало Белград та Сербію. Відтоді Дунай, на берегах якого я народився, вже не судноплавний...

Гадаю, Господь осипав мене безмежною ласкою, подарувавши мені радість писати, але такою ж мірою й покарав мене, може, саме за цю радість.

2. Творче завдання

Уявіть, що ви на презентації нової книжки М. Павича. Як би ви представили його аудиторії? Складіть невеликий усний виступ.

VI. Домашнє завдання

Знати біографію письменника.

Прочитати оповідання «Дамаскин», уміти його аналізувати.

VII. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

• Мене зацікавило...

• Мені здалася слушною думка про те...

Урок № 57

Тема. Оповідання Милорада Павича «Дамаскин». «Вірту­альний історизм» як характерна ознака творчості письменника

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художні, естетич -ні особливості твору письменника; розвивати навички аналізу постмодерністських творів, уміння вислов­лювати свою думку й аргументувати її; виховувати повагу до культурних надбань народів світу, естетич­ний смак, прагнення до духовного саморозвитку.

// семестр. Із літератури кінця XX— початку XXI ст.

265

Обладнання: портрет письменника, видання твору, ілюстрації до нього, таблиці. Тип уроку: формування вмінь і навичок.

ХІД УРОКУ

I. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель

• Чого ти хочеш?

• Книжку.

Такий діалог ведуть герої одного з творів К. Рансмайра. Як хо­четься, щоб такі слова звучали якнайчастіше з уст молоді, школя­рів. Адже гарна книга — це і розрада, і порада, а стосовно творів по­стмодернізму — ще й інтелектуальна розминка, тест на ерудицію, загальну літературну освіту й свідоме ставлення до життя, його різноманітних виявів. Про художній твір постмодернізму та його естетичну вартість і говоритимемо на уроці.

2. Оголошення теми й мети уроку

3. Актуалізація опорних знань

1. Бесіда

• Що ви знаєте про автора оповідання «Дамаскин» М. Павича?

• Яке враження у вас склалося від твору?

• У чому особливості читання твору й гри письменника з чита­чем?

2. Стислий переказ сюжету оповідання

Можливі варіанти переказу

До сербської Остени приходять 800 будівничих, і всі на ім'я Йован. Вони видатні майстри, які будують храми в давньогрець­кому стилі.

Дочка пана Николича фон Рудки, попечителя сербських шкіл і судді, Атилія забажала, щоб до її весілля вибудували палац, де вона житиме, та церкву, де вінчатиметься. Покликали найкращих будівничих — Йована Лествичника та Йована Дамаскина.

Атилія розповіла Дамаскину про свої сни-мрії. Ніби в неї наро­дилася дитина, і вона її любить та ростить. А в того сина — осо­блива прикмета: шрам у вигляді заплющеного ока. У Дамаскина виявився такий самий шрам.

Читачі потрапляють на перше «перехрестя» й читають або про палац, або про третій храм, які будуються одночасно. Йован,

266

Усі уроки світової літератури. 11 клас

будівничий церкви, показує креслення трьох церков — зеленої (цей посаджений ним самшит ростиме разом із храмом і набувати­ме однакового вигляду з ним), жовтої (з каменю) та бузкової (це храм на небі, храм душі).

Якось панові повідомили, що церкву перестали будувати, бо пе­рестав рости самшит. Коли Николич запитав, чому не росте самшит, йому відповіли: «Десь ви согрішили, пане Николич. Щось ви забор­гували, комусь од рота кусень хліба відірвали. Коли покаєтеся й спо­кутуєте, борг повернете». А пан справді заборгував будівельникам.

Палац теж стоїть недобудований. На Дамаскина хтось напав і поранив, тому він зник. Атилія хоче його розшукати, йде в палац.

Читач знову опиняється на «перехресті» й може читати або про їдальню, або про спочивальню.

Атилія розуміє, що Дамаскин зашифрував їй послання в назвах меблів, у малюнках на стелі. Вона починає розгадувати, користу­ючись компасом і циркулем, здогадується, у які місця її кличуть, і їде туди. Усе вказує на один монастир. Атилію з почтом добре там приймають. Дочка пише батькові листа із враженнями про поїзд­ку, місцевість, гостинність ченців. На зворотній дорозі до дівчини в карету підсідає молодий чоловік, схожий на її нареченого Алек-сандра, і дає книгу, у якій описано точно такими словами, як вона писала, подорож до монастиря. Але книга називається «Життєпис генерал-майора і кавалера Симеона, сина Стефана Пищевича в ро­ках 1744-1784». Атилія дивується. Між нею та молодиком відбу­вається любовна сцена. Атилії здається, що це Александр, вона не помічає відрубаного вказівного пальця в юнака (а саме таке пора­нення дістав Дамаскин).

Повернувшись додому, Атилія розраховується з боргами бать­ка й вибачається перед будівничими; по знаках у спочивальні зно­ву здогадується, що Дамаскин її кличе. Вираховує маршрут і їде. Кінцевий пункт — монастир, який, виявляється, належить їй са­мій. У подарунок вона дістає ще дві обручки й... відрубаний палець у скриньці.