2.2. Системне управління організацією як процес поєднання функціонального, процесного та ситуаційного підходів

Принципи нової управлінської парадигми повинні складати основу удосконалення управління організаціями. В умовах оперативного управління ці принципи дають змогу зрозуміти характер організаційно-управлінських механізмів підпо­рядкування виробництва споживанню, задоволенню ринкового попиту. Особливо важливі вони для розуміння концепції стратегічного управління, що будується на системному і ситуаційному підходах.

Принципи системності розглядають сучасну організацію, насамперед, як соціально-економічну систему, яка має спе­цифічні, властиві тільки їй особливості:

S цілісність, коли всі елементи і частини системи служать \ досягненню загальних цілей, що стоять перед орга-" нізацією в цілому. Це не виключає можливості ви­никнення неантагоністичних протиріч між її окремими елементами (підрозділами); ^ складність, що виявляється у великій кількості зворотних зв'язків, у тому числі й у процесі стратегічного пла­нування й управління; s велика інерційність дозволяє з високим ступенем вірогідності

пророкувати розвиток організації в майбутньому; S високий ступінь надійності функціонування, що визначається взаємозамінністю компонентів і способів життєдіяльності організації, можливістю використання альтернативних технологій, енергоносіїв, матеріалів, способів організації виробництва і управління; s рівнобіжний розгляд натуральних і вартісних аспектів функціонування системи. Це дає змогу постійно порівнювати й оцінювати ефективність діяльності організації, системи управління і реалізації її стратегії. Сутність функціонального підходу до менеджменту полягає в тому, що потреба розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для задоволення потреби. Після встановлення функцій створюються кілька альтернативних об'єктів для їх виконання і обирається той з них, що вимагає мінімум сукупних витрат за життєвий цикл об'єкта на одиницю його корисного ефекту.

При застосуванні функціонального підходу абстрагуються від об'єктів, що виконують подібні функції, начебто вони не існують, чи від майбутніх потреб. Цей підхід повинен застосовуватися в сукупності з відтворювальним підходом, тому що для задоволення потреб потрібно створити фізичний або якийсь інший об'єкт.

Функціональний підхід, разом з іншими підходами, дозволяє провідним фірмам світу бути завжди попереду.

Функціональний підхід реалізується в методах функці­онально-вартісного аналізу (ФВА).

Функціонально-вартісний аналіз — метод системного дослідження об'єктів (виробів, процесів, структур тощо), спрямований на оптимізацію співвідношення між корисним ефектом і сукупними витратами ресурсів за життєвий цикл об'єкта, який застосовується за призначенням. 66

Сьогодні до управління застосовується в основному предмет­ний підхід, коли вдосконалюється існуючий об'єкт. Наприклад, технічна система вдосконалюється шляхом доробки існуючої системи за результатами маркетингових досліджень, аналізу науково-технічного прогресу в даній сфері, зауважень і пропозицій споживачів. Тому на практиці перед конструкторами ставиться завдання досягти за найважливішими показниками якості об'єкта світового рівня. У чому недоліки такого підходу? По-перше, самі конструктори не зацікавлені в проведенні широкого і глибокого аналізу світового ринку, у встановленні для себе важких завдань. Світовий рівень потреб до моменту впровадження об'єкта для споживача об'єктивно можуть спрогнозувати не конструктори, а маркетологи. По-друге, припустимо, конструктори дуже поста­ралися і знайшли кращий світовий зразок. Однак цей зразок проектувався вчора і несе в собі технічні ідеї вчорашнього дня. Технічний прогрес не стоїть на місці. Адже ще потрібен час на розробку, освоєння і виробництво нового зразка, а за цей період світові досягнення вданій галузі підуть далеко вперед. Застосовуючи предметний підхід, інвестори і менеджери завжди будуть тільки доганяти вчорашній день і ніколи не вийдуть на світовий рівень.

При застосуванні предметного підходу до розвитку со­ціально-економічних систем менеджери йдуть шляхом удоско­налення існуючих систем. І на практиці менеджери часто мають справи з проблемою пошуку роботи для існуючих колективів чи працівників. При застосуванні функціонального підходу йдуть від зворотного, від потреб.

Процесний підхід був вперше запропонований прихильниками школи адміністративного управління, які намагалися визначити функції менеджменту. Проте вони розглядали ці функції як незалежні одна від одної. На противагу цьому процесний підхід розглядає функції управління як взаємопов'язані.

Управління розглядається як процес, оскільки робота по Досягненню цілей за допомогою інших — це серія неперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких також є процесом, називають управлінськими функціями. Сума всіх функцій є процесом управління.

Процесний підхід до управління відбиває прагнення теоретиків і Практиків менеджменту інтегрувати усі види діяльності за рішенням управлінських проблем у єдиний ланцюжок, ро­зірваний внаслідок "надмірного захоплення" функціональним підходом, при якому кожна з функцій розглядається поза зв'язком з іншими. При цьому увага фокусується на взаємо-і зв'язку окремих дій, кожна з яких, у свою чергу, є процесом. Таким чином, управління представляються як управлінські функції, що динамічно змінюються в просторі і часі, які пов'язані між собою. Метою їх є вирішення проблем і завдань організації.

Новий підхід у дослідженнях і в системі підготовки управ­лінських кадрів проявився в перенесенні акценту на вивчення дійсних умов, конкретної ситуації, в якій перебуває та чи інша фірма, і розробку на цій основі специфічної, унікальної, якшо це необхідно, організаційної структури, що відповідає кон­кретним умовам і вимогам. Ситуаційний підхід до менеджменту показаний на рисунку 2.2.

Ситуаційний підхід до організаційних структур одержав найбільш послідовну розробку в праці П. Лоуренса і Дж. Лорша "Організація і середовище". Вони називають свій підхід "випадковою" теорією організації, вихідним положенням якої є твердження, що не існує єдиного способу організації і що на різних стадіях розвитку того чи іншого підприємства необхідні різні типи організаційних структур.

Основним змістом книги Лоуренса і Лорша є аналіз різних типів організаційних ситуацій, потреб, обумовлених різними ступенями росту компанії, її взаємодії із середовищем. На цій основі стає можливим вибір структури, що відповідає дійсним потребам фірми.

Ситуаційний підхід не обмежується сферою організаційних, структур, але дедалі виразніше проявляється і при вивченні інших елементів управління. Так, ситуаційний підхід до проблеми керівництва розроблявся Ф. Фідлером у його дослідженні "Теорія ефективності керівництва". Цей автор намагався категоріально визначити різні типи і ситуації групової поведінки людей в організації і відповідно стиль керівництва, найбільш ефективний для даної ситуації. Аналогічний підхід характерний і для У. Уайта, який у роботі "Організаційна поведінка: теорія її застосування" прагнув визначити типи групової поведінки в організації і досліджувати вплив різних методів керівництва на групову поведінку та поведінку індивідуумів. Ці й інші дослідження свідчили про те, що ситуаційний підхід починає переважати й у цій галузі, а це означає певний відхід від традиційного прагнення американської теорії управління формувати універсальні принципи керівництва людьми в організації. 68

Ситуаційний підхід до управління

Особливості