Методологія ситуаційного підходу до менеджменту

^ Ситуаційний підхід вніс великий вклад в теорію управління. Використовує можливості прямої прив'язки науки до конкретних ситуацій та умов

^ Центральним моментом ситуацій­ного підходу є ситуація, а також конкретний набір обставин, які впливають на організацію в даний час

■/ Використовуючи даний підхід, керівники можуть краще зрозуміти, які прийоми будуть більшою мірою сприяти досягненню мети організації в конкретній ситуації

■/ Як і системний, ситуаційний підхід не є простим набором вказівок, це спосіб міркування про організаційні проблеми і рішення. У ньому також збережена концепція процесу управління

^ менеджер повинен бути знайомий із засобами професійного управління, які довели свою ефективність, тобто знати процес управління, індивідуальну та групову поведінку, системний аналіз, методи планування, контролю та кількісні методи ггрпйняття рішень

менеджер повинен вміти передбачити ймовірні наслідки (як позитивні, так і негативні) від застосування даної методики або концепції в конкретній ситуації

менеджер повинен уміти правильно інтерпретувати ситуацію: визначити, які фактори є найбільш важливими в даній ситуації і який імовірний ефект можуть мати наслідки зміни однієї чи кількох змінних

^ Ситуаційний підхід намагається пов'язати конкретні прийоми та концепції з визначенням конкретними ситуаціями для того, щоб досягти мети організації найбільш ефективно

менеджер повинен умітн відюратн конкретні прийоми, які викликали б найменший негативний ефект, для конкретних ситуацій, тим самим забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим способом

Ситуаційний підхід використовує ситуаційні відмінності між організаціями та всередині самих організацій. Менеджеру необхідно визначити, які значимі змінні ситуації і як вони впливають на ефективність організації

Рис. 2.2. Ситуаційний підхід до менеджменту

Слід зазначити, шо прихильники ситуаційного підходу вбачали можливість подолання існуючих розбіжностей між біхевіористською і математичною інтерпретаціями проблем управління. Аналізуючи сутність методів дослідження операцій, Моклер справедливо підкреслював", що в основі обох підходів лежить саме аналіз ситуації. Однак, писав він, фахівці з дослідження операцій дуже часто не застосовують ситуаційне мислення, будучи заглибленими в механіку лінійного програ­мування, теорії черг, теорії ігор тощо. І чим більше ЦІ люди заглиблюються у свої методи, тим далі вони відходять від проблем бізнесу і виявляються менш здатними знаходити спільну мову з менеджерами.

Методологія ситуаційного підходу дає змогу, на думку його прихильників, послідовно перебороти цей недолік. Однією з конкретних спроб подати методи дослідження операцій з позицій ситуаційного підходу є робота Д. Міллера і М. Старра „Управлін­ські рішення і дослідження операцій". Автори цієї книги навмисне будують виклад матеріалу не навколо різних методів, таких як лінійне програмування, теорія черг, теорія ігор тошо, а на основі типів ділових ситуацій і таких напрямків ділової діяльності, як ринкові операції, виробництво, фінанси та ін. Вони не стільки прагнуть зробити читачів книжки фахівцями з різних методів досліджень операцій, скільки намагаються показати менеджерам і фахівцям з дослідження операцій, як можна використовувати методи кількісного аналізу в різних конкретних ситуаціях. Ситуаційний підхід переводить теорію управління і навчання менеджерів у сферу реальності. Занадто часто те­оретики управління схилялися до розробки загальних теорій і внаслідок цього втратили зв'язок з реальністю. Як видно з наведених міркувань, "ситуаційний підхід" починав ставати домінуючою тенденцією в американській теорії організації і управління.

Через ситуаційний підхід реалізується принцип адаптив-ності, шо є основним принципом стратегічного управління. Його суть полягає в тому, що всі внутрішньоорганізаційні побудови (культура організації, оргструктура, система планування тощо) є реакцією організації на відповідні зміни в зовнішньому оточенні і деякі зміни у внутрішньому середовищі.

Наприклад, якщо зовнішнє середовище відносно стабільне, керівництво організації прагне до більшої централізації управ­ління, створення твердої організаційної структури управління, орієнтованої на управлінський контроль по всьому техно­логічному ланцюжку. Коли зовнішнє оточення нестабільне й у ньому відбуваються постійні зміни, що містять у собі небезпеку і несуть нові можливості для організації, керівництво змушене більше думати про проблему виживання організації, більшої гнучкості системи управління. Організаційні структури стають більш децентралізованими, гнучкими, що дозволяють швидко й адекватно реагувати на зміни, що відбуваються.