3.2. Соціально-педагогічна діяльність з багатодітною сім’єю

Багатодітні сім’ї, найбільш розповсюджені в Україні у попередні часи (на початку ХХ століття кожна сім’я мала в середньому 8 дітей), на сьогодні стійко складають дуже незначну частку від загальної кількості сімей. Під багатодітною сім’єю прийнято розуміти сім’ю, яка має трьох, або більше дітей.

Усі багатодітні сім’ї можна поділити на три категорії:

• сім’ї, де багатодітність запланована (наприклад, у зв’язку з національними традиціями, релігіозними наказуваннями, культурно-ідеологічними позиціями, традиціями сім’ї). Такі сім’ї мають багато труднощів, які обумовлені малозабезпеченістю, тісним житлом, завантаженістю батьків (особливо матері), станом їх здоров’я, але у батьків є мотивація до виховання дітей;

• сім’ї, які склалися у результаті другого та подальших шлюбів матері або батька, де народжуються нові діти. Хоча такі сім’ї можуть бути і благополучними, однак, їх членам притаманне відчуття неповної сім’ї;

• неблагополучні багатодітні сім’ї, які склалися в результаті безвідповідальної поведінки батьків, іноді на фоні інтелектуально-психічної залежності, алкоголізму, асоціального образу життя. Діти з таких багатодітних сімей особливо часто потребують допомоги, реабілітації, потерпають від хвороб та недорозвитку.

Багатодітна сім’я відрізняється від інших типів не тільки соціальною незахищеністю, а й зрослим економічним навантаженням. Вона, насамперед, – соціально-педагогічний феномен, яка реагує на соціальні зміни, котрі потерпають в країні, нетипово і загострено. При сприятливих і критичних умовах багатодітна сім’я дає полярні результати формування та розвитку особистості: по-перше, багатодітна сім’я найменше схильна до стирання ґендерних відмінностей, вона формує традиційні та здорові відносини типу „чоловік і жінка”, „батьки і діти”, однак при несприятливих умовах життя в багатодітній сім’ї виявляються відхилення від моральних норм. По-друге, саме в багатодітній родині складається найбільш сприятлива ситуація для збереження національних звичаїв і традицій. Прагнення самовиразитися за відсутності достатнього матеріального забезпечення обумовлює активізацію різноманітних здібностей для вирішення побутових питань, що стає основою для вироблення навичок.

Ставлення оточуючих до багатодітних сімей далеко не завжди доброзичливо – в них бачать конкурентів при розподілі соціальної допомоги. Велика або середня кількість дітей у сім’ї стало оцінюватися як наслідок обмеженості інтересів, культурної відсталості. Серед сімей з високим рівнем домагань склалася нова прокреативна етика, яка розглядає багатодітність як синонім бідності, маргінальності, відсталості (це характерно для багатьох культур „суспільства споживання”). У них формуються стереотипи суспільної психіки, такий „герой нашого часу”. Багатодітні сім’ї найчастіше не можуть забезпечити своїм дітям престижний рівень життя та освіти.

У першу трійку труднощів, входить абсолютний і відносний брак одягу та взуття, труднощі з їх придбанням. Оскільки ці товари виконують, крім суто утилітарної, сигнально-символічну функцію і грають важливу роль в престижній самопрезентації індивіда, відсутність визнаної суспільством „уніформи” серйозно ускладнює життя. Індивід в поношеному костюмі не отримає кредит у банку, хорошу роботу і т.д. Для дітей і підлітків невідповідність стандарту „фірмової” молодої людини може обернутися душевною травмою, накопиченням внутрішнього потенціалу конфліктності. Діти з багатодітної сім’ї відчувають почуття невпевненості в школі, мають занижену самооцінку, більш високий у порівнянні з однолітками рівень тривожності і підозрілості.

Аналіз соціально-економічного становища багатодітних сімей показує, що вони типологічно різні. Із загальної маси можна виділити, умовно кажучи, „здорове ядро”, а також аномальні, „проблемні” сім’ї, в яких ступінь соціальних ризиків зростає по різних позиціях. До таких аномальним сім’ям відносяться в першу чергу ті, які мають у своєму складі інвалідів-дітей або батьків, неповні сім’ї та „частково неповні”, тобто ті, в яких після повторного шлюбу матері виховуються діти від різних батьків. Як фактор потенційного соціального ризику і дезадаптації виділяються також сім’ї з дуже великим числом дітей. У сім’ях з чотирма і більше дітьми більше соціально-економічних труднощів, гірше житлові умови, нижче доход, більш скромна освіта у батьків, бідніше і напруженіше життя, помітно погіршення здоров’я у дітей з таких сімей.

Багатодітні сім’ї – це той прошарок суспільства, який намагається зберегти сімейність незважаючи ні на які світові фінансові кризи, але ж у цих сімей не менше проблем, ніж у інших.

Існує типологія соціального ризику, тобто виділення сімей, які в силу об’єктивних чи суб’єктивних причин перебувають у стані життєвих труднощів і потребують допомоги з боку державної системи соціального захисту, соціального обслуговування та соціально-педагогічної допомоги.

Виділяють дві категорії сімей соціального ризику:

1. Сім’ї, які актуально потребують соціального захисту та підтримки в силу об’єктивної важкої життєвої ситуації, що склалася, і які перешкоджають їх функціонуванню та розвитку (сім’я з дитиною-інвалідом, багатодітна, неповна сім’я, родина вимушених переселенців, малозабезпечена сім’я, сім’я з асоціальною поведінкою її членів і т. д.).

2. Сім’ї, які превентивно потребують соціального захисту та підтримки у зв’язку з небезпекою виникнення складних проблем (молода сім’я, родина, яка очікує народження дитини, сім’я з новонародженим, сім’я, що не здатна створити повноцінні умови для розвитку та виховання дітей і т.д.).

Багатодітні сім’ї відносяться до першої категорії сімей соціального ризику, цим обумовлений широкий спектр проблем даної категорії сімей:

1) Матеріально-побутові (фінансові) проблеми. Багатодітні сім’ї є найменш забезпеченими, з низьким середньомісячним доходом на одного члена сім’ї. У структурі доходів допомоги на дітей невеликі. Частка витрат на продовольчі товари вище, а структура харчування набагато менше різноманітна. Діти таких сімей менше отримують фруктів, ягід, м’яса, яєць, риби тощо. У зв’язку з постійним зростанням цін відзначаються вкрай обмежені можливості задовольняти потреби, дефіцит в найнеобхідніших предметах: взуття, одяг, шкільно-письмові приладдя. Рідкісна натуральна і матеріальна допомога проблеми не вирішує.

Багатодітні родини мають найвищий рівень бідності, що підтверджує весь комплекс індикаторів моніторингу бідності, що базується на показнику наявних ресурсів цих сімей, вони потрапляють в число бідних.

Дефіцит доходів у багатодітних вище середньоукраїнського рівня в 1,5 рази від величини прожиткового мінімуму.

Багатодітні сім’ї зберігають високі ризики бідності, особливо в тому випадку, якщо такими є неповні багатодітні сім’ї. Крайня бідність характерна для третини багатодітних сімей, що в 4 рази частіше, ніж у сімей з 1-2 дітьми.

Між числом, що проживають в сім’ї, дітей та доходами, які припадають на кожного члена сім’ї, існує тісний взаємозв’язок. Ні для кого не секрет, що з народженням дитини дохід сім’ї різко зменшується, особливо якщо це третя, четверта дитина. Бюджет таких сімей не має коштів на освіту, культурний і спортивний розвиток дітей, музично-художню освіту і навіть на літній відпочинок.

2) Проблема працевлаштування батьків. Коли мати не працює, а батько не отримує тривалий час зарплату, нерегулярні і недостатні допомоги на дітей, виникає проблема пошуку нової роботи. Часто це посилюється незнанням законів та інформації про ті пільги, які покладені таким сім’ям. Виживання багатодітною сім’єю в сучасних умовах можливо шляхом підвищення власних доходів (особиста ініціатива, вторинні заробітки, робота підлітків).

Уразливість членів багатодітних сімей на ринку праці багато в чому породжена їх відносно низьким освітнім потенціалом і, перш за все, дефіцитом професійної освіти. За характеристиками професійної підготовки члени сімей з трьома дітьми помітно поступаються членам малодітних сімей, а домогосподарство з чотирма і більше дітьми відрізняються настільки сильно, що є підстави говорити про більшість цих сімей як про особливу групу. Найбільш наочно її специфіка проявляється в розрізі міста і села, що вказує на локалізацію цієї групи переважно в сільській місцевості.

3) Житлова проблема для багатодітних сімей в даний час придбала першорядну важливість. Житлові умови не відповідають нормативам за загальними правилами і не можуть покращитися за рахунок муніципального житла, а придбання житла за рахунок власних коштів для більшості сімей неможливо. Зростання плати за житлово-комунальні послуги ще більше ускладнює матеріальні проблеми багатодітних сімей. Рівень благоустрою житла багатодітних сімей вкрай низький. Якщо в селах вони не дуже виділяються серед інших типів сімей, то в містах рівень благоустрою житла багатодітних сімей в 2 рази нижче, ніж сімей з однією дитиною. Хоча від житлових умов залежить дуже багато в долі дітей. У період, коли дитина починає освоювати життєвий простір і повинна проявляти активність, відсутність необхідних житлових умов робить її пасивною, боязкою, закладає несприятливий життєвий сценарій на майбутнє. Обмежені житлові умови в значній мірі впливають на здоров’я дітей в багатодітній сім’ї. По-перше, через скупченість в таких сім’ях діти хворіють частіше, тому що заражають один одного. По-друге, існує прямий зв’язок між житловими умовами і смертністю дітей на першому році життя.

4) Психолого-педагогічні проблеми. У благополучній багатодітній родині діти перебувають у рівному становищі: немає дефіциту спілкування, старші дбають про молодших, формуються, як правило, позитивні моральні якості, такі як чуйність, людяність, повага до старших. Але разом з тим, дефіцит часу, недостатність знань щодо виховання дітей створюють певні проблеми в таких сім’ях. Дефіцит виховання призводить до того, що діти виростають, маючи занижену самооцінку, тривожність, невпевненість у собі, неадекватне уявлення про власну особистість. Велика кількість дітей в багатодітних сім’ях веде до підвищення соціального віку старших дітей. Вони рано дорослішають і менш тісно пов’язані зі своїми батьками.

Житлові проблеми створюють труднощі у дотриманні режиму дня дітей. Як правило, такі сім’ї не мають можливості для автономності кожної дитини – особистого куточка, своєї території з дотриманням меж, особистих улюблених іграшок, що часто призводить до затяжних тривалим конфліктів між дітьми. Підлітки зазвичай рано включаються в домашні справи і часто кидають школу, починають рано працювати, мають велику ймовірність придбати шкідливі звички (куріння, алкоголь) та інші форми девіантної поведінки.

Багатодітні, особливо неповні сім’ї, відрізняються більшою бездоглядністю дітей. Діти багато часу проводять на вулиці. Виникає проблема комунікації як дорослих членів сім’ї, так і дітей, особливо підлітків. Це ускладнює процес соціалізації дітей і може сприяти появі певних проблем в подальшому житті.

Багатодітні батьки відчувають дискомфорт з колегами по роботі, часто позбавлені доброзичливого ставлення в професійному середовищі. Діти з багатодітних сімей також відчувають негативне ставлення однолітків – труднощі в спілкуванні з іншими дітьми, розбіжність інтересів тощо.

5) Медичні проблеми. Складний психологічний клімат багатодітної сім’ї, як правило, впливає на здоров’я дітей. Соціальна незахищеність багатодітних сімей, постійне зниження рівня життя створюють песимістично налаштоване соціальне самопочуття. Відзначається низький рівень санітарної культури багатодітної родини: велика кількість сімей належать до групи ризику. Страждає здоров’я всіх членів сім’ї, має місце поширення хронічної патології. Батьки хворіють в 2 рази частіше, ніж в інших сім’ях. У матерів страждає репродуктивне здоров’я, характерним є слабке знання контрацепції, слабка соціальна орієнтація в сексуальному житті, недотримання інтергенетичного інтервалу між вагітностями. Відзначається незадовільне статеве виховання дітей, порівняно раннє статеве життя підлітків. У таких сім’ях виростають проблемні діти.

Ставлення оточуючих до багатодітних сімей далеко не завжди доброзичливо – в них бачать конкурентів при розподілі соціальної допомоги. Велика або середня кількість дітей у сім’ї стала оцінюватися як наслідок обмеженості інтересів, культурної відсталості.

Основні медичні проблеми багатодітних сімей:

• проблеми, пов’язані зі здоров’ям дітей. Багатодітна сім’я – це великий колектив, тому актуальною проблемою є проблема інфекційних захворювань. Адже крім того, що всі члени сім’ї спілкуються вдома, як правило, кожна дитина відвідує ще й дитячий колектив – будь то група дитячого саду, шкільний клас чи група розвитку. І в першу чергу до таких захворювань відносяться гострі респіраторні захворювання (ГРЗ). Вирішити проблему ГРЗ в багатодітній родині складно, але можна спробувати. І наріжним каменем в її рішенні є профілактика. Для запобігання гострих респіраторних захворювань важливі загартовування, вживання полівітамінних препаратів, вакцинація. Діти в багатодітних сім’ях хворіють значно частіше в порівнянні з іншими сім’ями з об’єктивних причин. Діти в таких сім’ях отримують недостатньо повноцінне харчування, не мають можливості для повноцінного відпочинку, а батьки не завжди можуть придбати необхідні ліки, значно менше тут і фізичних можливостей для догляду за хворою дитиною. В багатодітних сім’ях частка витрат на продовольчі товари вище, а структура харчування менш раціональна, ніж в цілому у всіх сім’ях з дітьми.

Крім респіраторних захворювань, велика ймовірність поширення дитячих інфекцій. Ця проблема має особливе значення для мам, так як, по-перше, дитячі інфекції переносяться дорослими досить важко, а по-друге, до моменту епідемії в сім’ї тієї чи іншої дитячої інфекції мати може перебувати в стані очікування наступного малюка. Тоді інфекційне захворювання відіб’ється не тільки на здоров’я мати, а й на здоров’я майбутньої дитини. У зв’язку з цим всі діти в багатодітній родині повинні бути своєчасно вакциновані. З іншого боку, у цієї проблеми є і свої позитивні моменти. Якщо хтось з дітей захворює на кір або вітрянкою, то, швидше за все, перехворіють всі діти. Таким чином, всі дитячі інфекції малюки перенесуть в ранньому віці, коли ці захворювання протікають легко. До інфекційних захворювань, якими можуть заразитися всі члени сім’ї, відносяться кишкові інфекційні захворювання. Для того щоб уберегти сім’ю від цих інфекцій, необхідно дотримуватися елементарних санітарно гігієнічні правила.

• проблеми, пов’язані зі здоров’ям матері. Мати в багатодітній родині значну частину часу проводить в стані вагітності або лактації. Кожна наступна вагітність багатодітної мати схильна деяким ризикам і ускладнень. Втома, неможливість відновитися від пологів до пологів, особливо якщо під час попередніх вагітностей та пологів були ускладнення, призводить до того, що при кожній наступній вагітності зростає ризик ускладнень.

Ще одна проблема – вік матері, яка має вже кількох дітей. Треті, четверті і подальші пологи, як правило, припадають на вік після 30-35 років. Це також підвищує ймовірність ускладнень вагітності і підвищує ризик народження дітей з генетичною патологією. Враховуючи всі ці обставини, багатодітна мати повинна своєчасно звертатися в жіночу консультацію з приводу чергової вагітності, як можна ретельніше дотримуватися графіка відвідування лікаря і всі його рекомендації, не покладаючись лише на наявний у неї досвід.

6) Соціальні проблеми.

Багатодітні сім’ї найчастіше не можуть забезпечити своїм дітям престижний рівень життя та освіти. Діти з таких сімей частіше демонструють занижену самооцінку, для них характерні слабке здоров’я, зниження соціального віку старших сіблінгів, що може негативно позначитися на їх подальшій долі. На жаль, в органах соціального захисту населення сьогодні відсутній комплексний підхід до вирішення проблем багатодітних сімей, основна увага приділяється матеріальному становищу сімей і то в рамках існуючого законодавства, що визначає, наприклад, розміри дитячої допомоги. Однак, розміри допомоги невеликі, вони, втім, як і пільги, не вирішують проблеми багатодітних сімей, а тому й надалі з таким підходом нашої держави до їх соціального захисту можна припустити, що тенденція відходу до одно- і дводітної моделі сім’ї буде продовжуватися, а це, природно, не поліпшить демографічну ситуацію в країні. При існуючих формах соціальної підтримки, багатодітні сім’ї приречені на соціальну деградацію в умовах стагнації або поглиблення соціально-економічних труднощів. Хронічний дефіцит бюджетів відповідних рівнів перешкоджає виділенню достатніх коштів для виплати допомоги. Статус прохачів негативно діє на соціальне самопочуття особистості та сім’ї. У той же час багатодітні сім’ї володіють великим трудовим і особистісним потенціалом, який, при належному сприянні, може дозволити їм перейти до повної або часткової самозабезпеченості і тим самим здійснити або підвищити свою соціальну суб’єктність.

Робота з сім’єю – найбільш традиційна з усіх форм соціальної, соціально-педагогічної роботи. І все ще вона грає домінантну роль і в навчанні, і в практиці.

Види і форми допомоги, мета яких – збереження сім’ї як соціального інституту в цілому і кожної конкретної сім’ї, що потребує підтримки, можна розділити на екстрені, тобто спрямовані на виживання сім’ї (екстрена допомога, термінова соціальна допомога, негайне видалення з сім’ї дітей, які перебувають у небезпеці чи залишених без піклування батьків), спрямовані на підтримку стабільності сім’ї, а також спрямовані на соціальний розвиток сім’ї та її членів.

Досвід застосування технологій соціальної, соціально-педагогічної роботи свідчить про певну специфіку їх використання. У ряді випадків деякі технологічні процедури взаємопов’язані і взаємообумовлені.

Технології соціально-педагогічної роботи з багатодітними сім’ями будуються за наступними напрямами.

І. Соціально-педагогічний моніторинг сім’ї – це науково обґрунтована система періодичного збору, узагальнення та аналізу інформації про процеси, які відбуваються у сім’ї, прийняття на цій основі стратегічних та тактичних рішень.

До основних принципів моніторингу сім’ї відносяться: достовірність, повнота, системність інформації; оперативність отримання відомостей та їх систематична актуалізація; співвідношення узагальнених та диференційованих оцінок та висновків.

Зміст соціально-педагогічного моніторингу сім’ї включає: комплексне використання всіх джерел даних про процеси та явища сімейного життя, як ті, що мають природний характер (інформація, яку надають члени сім’ї з особистої ініціативи; опосередковане та неопосередковане спостереження, твори та графічні роботи дітей про сім’ї), так і отримані в ході спеціально організованого дослідження (опитування, анкетування, метод експертної оцінки, біографічний метод, психологічні методики, спрямовані на виявлення внутрішньо сімейних відносин тощо).

Серед різних технологій соціальної, соціально-педагогічної роботи з багатодітною родиною особливе місце відводиться діагностиці, вона є – найважливішим компонентом соціально-педагогічної технології і сфера діяльності практичного соціального педагога. Технологія соціально-педагогічної діагностики містить у собі принципи, алгоритм процедур і способів перевірки різних методів дослідження соціальних процесів. В основі діагностики лежить проблема аналізу й узагальнення факторів, що характеризують соціальний розвиток людини, соціальних груп, суспільства.

Загальна схема соціально-педагогічної діагностики включає в себе ряд етапів:

• Попереднє ознайомлення з об’єктом, яке передбачає отримання достовірного уявлення про предмет вивчення, визначення його сильних і слабких сторін, можливих напрямів зміни і вдосконалення;

• Проведення загальної діагностики, тобто постановка задач, виділення складу діагностованих ситуацій, визначення еталонних (нормативних) параметрів ситуацій, вибір методів діагностування;

• Проведення спеціальної діагностики по кожній з узятих для поглибленого дослідження проблем, вимір і аналіз усіх необхідних показників;

• Побудова висновків, на основі яких робиться загальний висновок.

Виявлені в ході загальної і спеціальної діагностики проблеми і складають, соціальний, соціально-педагогічний діагноз. Коригування отриманих результатів може здійснюватися шляхом спільної роботи з практичними працівниками, зайнятими в тій чи іншій соціальній сфері. Визначення діагнозу – завершальний етап соціально-педагогічної діагностики, далі починається розробка конкретних програм і рішень державних або громадських організацій з подолання, підтримки чи розвитку виявлених процесів і тенденцій в дослідженому соціальному об’єкті або явищі.

Стосовно багатодітних сімей технологія соціально-педагогічної діагностики має дуже важливе значення, оскільки вичленення і поглиблене вивчення основних проблем кожної конкретної сім’ї обумовлює подальшу ефективність соціально-педагогічної роботи з даною категорією сімей. Ha основі діагнозу виділяються пріоритети і здійснюється вибір у наданні тієї чи іншої соціальної допомоги. У зв’язку з цим соціальний педагог повинен дотримувати ряд соціально-етичних вимог – принципів діагностики.

Принцип конфіденційності. Нерозголошення результатів соціально-педагогічного діагнозу без персональної згоди на це особи, яка була об’єктом дослідження. Якщо це діти, то на розголошення результатів обстеження обов’язково потрібна згода батьків або тих, хто їх замінюють.

Принцип наукової обґрунтованості. Результати аналізу повинні бути, як мінімум, валідними (достовірними) і надійними.

Принцип не нанесення збитку. Діагностичні результати ні в якому разі не повинні бути використані на шкоду людині, яка піддалася дослідженню.

Принцип об’єктивності. Висновки дослідження повинні робитися на основі науково обґрунтованих, об’єктивних даних і не повинні залежати від суб’єктивних установок тих, хто проводить дослідження або користується його результатами.

Принцип ефективності. Не слід пропонувати людині такі рекомендації, які за підсумками діагнозу для нього марні, можуть призвести до небажаних або непередбачуваних наслідків.

З соціально-педагогічної діагностики стану членів сім’ї повинні починатися і нею ж закінчуватися дії соціального педагога. Як область практики, вона орієнтована на професійні знання та вміння, пов’язані з практичним застосуванням певних процедур, прийомів і методів.

ІІ. Реабілітаційна робота.

Будь-яка діяльність починається з вивчення вихідного стану, аналізу ситуації і проблем, які її характеризують. Без цього неможливо успішно здійснити цілепокладання, прогнозування, планування та організацію роботи. Багатодітну сім’ю всі фахівці одностайно відносять до родини „групи ризику”. Як правило, ці сім’ї є економічно неблагополучними, особливо в тих випадках, коли батьки (один або обидва) непрацездатні або безробітні, відсутній один з батьків, низька заробітна плата батьків, в сім’ї фізично або психічно хворі діти, лікування яких вимагає фінансових витрат. Найчастіше такі сім’ї мають погані матеріально-житлові умови. Але найгірше, коли в такій сім’ї запановує соціально-психологічне неблагополуччя. Його причини і ознаки: споживання алкоголю, наркотиків, низька загальна та санітарно-гігієнічна культура, несприятливий психологічний клімат (неповажні відносини між членами сім’ї, використання насильства як основного засобу вирішення протиріч тощо). Така сім’я не виконує своїх традиційних функцій (виховної, рекреативної, комунікативної, філіцітологічної (створення атмосфери щастя), регулятивної) і, природно, є не спроможною у виховному відношенні, не виправдовуючи очікувань суспільства.

З такою сім’єю потрібно вести вже реабілітаційну роботу. Більшості ж сімей потрібно соціально-педагогічна підтримка і допомога з тим, щоб вони перераховані вище функції більш успішно виконували. Важливо, щоб допомога носила конкретний характер і давала відчутні результати. Адже загальновизнаним є, що сім’я, перший стійкий колектив (група) в житті кожної людини, – базисна основа первинної соціалізації особистості. У процесі формування особистості, її самосвідомості, сім’я відіграє чільну роль. Саме з родини починаються процеси індивідуального засвоєння дитиною суспільних норм і культурних цінностей, придбання комунікативних умінь і навичок, досвіду людського взаєморозуміння, професійне самовизначення. У сім’ї складаються моральне обличчя і характер дитини, її ставлення до людей і навколишньої дійсності. Тому суспільству не може бути байдуже, що відбувається в родині, тим більше – багатодітній.

Природно, робота соціального педагога повинна починатися із заповнення соціально-педагогічного (соціально-демографічного) паспорту мікрорайону освітнього закладу, заключний розділ якого присвячений складу сімей. Отримані і занесені в нього дані дозволять більш цілеспрямовано на основі диференційованого підходу працювати з родинами. Далі робота з конкретною сім’єю ведеться з використанням „Соціального паспорта сім’ї”, куди заносяться дані діагностики, демографічні відомості та ін..

Коло проблем, з якими стикаються багатодітні сім’ї, досить широкий і різноманітний. Для того, щоб надати їм реальну допомогу, соціальний педагог повинен, по-перше, виявити ці сім’ї і їхні проблеми, а по-друге, визначити черговість їх вирішення у відповідності зі ступенем актуальності для кожної конкретної родини.

У цій ситуації методом анкетування, бесіди і аналізу відомостей з офіційних джерел соціальним педагогом виявляються проблеми багатодітних сімей:

• матеріальна забезпеченість;

• рівень довірливості між членами сім’ї;

• виплати допомоги на дитину;

• хронічні захворювання членів сім’ї;

• емоційна атмосфера сім’ї;

• успішність школярів у навчанні;

• рівень адаптації до середовища однолітків;

• організація відпочинку;

• знання про соціальні пільги багатодітних сімей;

• статеве виховання дітей;

• додатковий заробіток членами сім’ї.

Реальна допомога соціального педагога багатодітним сім’ям може бути наступною:

• організація зустрічей батьків з фахівцями-психологами, медичними працівниками та працівниками правоохоронних органів з вирішення проблем організації праці та побуту, здорового способу життя;

• психолого-педагогічна допомога і освіта батьків (педагогічна просвіта);

• організація сімейних клубів, шкіл сімейного життя, недільних шкіл;

• психологічна корекція сімейних відносин в процесі сімейного психологічного консультування;

• підбір спеціальної літератури з питань статевого виховання дітей, медичних проблем;

• правове просвітництво в багатодітних родинах;

• консультації з питань професійної орієнтації підлітків;

• психотерапевтична і психіатрична допомога матерям та іншим членам родини;

• організація соціальним педагогом сприятливого соціального середовища в сім’ях;

• створення виробничих ділянок з метою забезпечення умов для здобуття дітьми деяких професійних навичок;

• збагачення вибору форм і видів дозвільної діяльності у навчальних закладах і за місцем проживання, секції, гуртки, „групи зустрічей”;

• квотування робочих місць для підлітків, що є важливою умовою ефективного успішного функціонування дитини в соціумі;

• організація системи допрофесійної освіти і додаткової соціальної освіти підлітків і молоді з багатодітних сімей (курси лекцій з психології, організація здорового способу життя, курс планування кар’єри, домоведення, тренінги спілкування, самопізнання, заняття з навчання раціонального використання часу);

• ознайомлення зі службою екстреної психологічної допомоги. („Телефон довіри” надає заочні психологічні послуги дітям, підліткам та батькам, що зазнають труднощі в спілкуванні і вихованні дитини. Діти та їхні батьки можуть зателефонувати за телефоном довіри для зниження психологічного дискомфорту і зміцнення почуття психологічної захищеності);

• допомога дітям у подоланні труднощів у навчанні;

• допомога у вирішенні проблем особистого зростання;

• адаптація в кризові періоди;

• допомога школярам у виборі вірного напряму в спілкуванні з однолітками або комунікативної переорієнтації;

• допомога у виборі освітнього шляху;

• організація дозвілля дітей та їх батьків;

• збір коштів та речей для багатодітних сімей;

• навчання способам підвищення самооцінки;

• духовне просвітництво дітей та батьків;

• щорічне проведення науково-практичних конференцій з проблемних тем за участю всіх зацікавлених осіб: педагогів, психологів, валеологів, шкільних медиків, працівників правоохоронних органів та ін.;

• переконливе, докладне роз’яснення батькам шкоди фізичного покарання і його наслідків. Чим чисельніша сім’я, тим вище рівень конфліктності в ній між батьками і дітьми і тим частіше батьки застосовують фізичну силу, щоб тримати дітей у покорі;

• допомога в подоланні передбачуваних життєвих змін;

• інформування про роботу різних служб.

Дітям з неблагополучних багатодітних сімей необхідно повідомити номери різного виду телефонів довіри: екстреної допомоги, телефону довіри для дітей та підлітків, молодіжний телефон довіри тощо, телефони різних центрів. Це можуть бути: міжшкільний центр соціально-психологічної допомоги, психолого-медико-соціальний центр допомоги дітям і підліткам, центр соціально-педагогічної реабілітації, Центрі сім’ї та дитинства, центр допомоги дітям, потерпілим від насильства тощо.

Основне призначення соціального педагога – це соціальний захист дитини, сприяння в наданні їй соціальної чи педагогічної допомоги, допомога в організації її навчання, адаптації та реабілітації в школі, сім’ї, суспільстві. Для вирішення цих завдань соціальний педагог вивчає емоційно-психологічний стан і матеріальне становище дитини, визначає, як далеко зайшла криза, планує шляхи її подолання. Для успіху роботи з багатодітною сім’єю соціальному педагогу необхідно зв’язуватися з іншими фахівцями, зі службами соціального захисту, які здатні допомогти дитині. Він повинен бути добре підготовлений в професійному плані, бути освіченим, ерудованим, мати достатньо високий рівень педагогічної майстерності та володіти організаторськими здібностями.

ІІІ. Адаптаційна робота.

Соціальна адаптація займає істотне значення в системі технологій соціально-педагогічної роботи з багатодітними сім’ями. Розглянемо загальні положення соціальної адаптації. Соціальна адаптація являє собою не тільки стан людини, але й процес, протягом якого соціальний організм набуває рівновагу і стійкість до впливу і впливу соціального середовища. Соціальна адаптація набуває виняткову актуальність в переломні періоди як життєдіяльності людини, так і в періоди радикальних економічних і соціальних реформ.

Під соціальною адаптацією розуміється процес активного пристосування людини до нових для нього соціальних умов життєдіяльності. В процесі адаптації людина виступає об’єктом впливу соціального середовища і активним суб’єктом, який розуміє вплив цього середовища. Всі види адаптації взаємопов’язані між собою, але домінуючим тут є соціальна. Повна соціальна адаптація людини включає фізіологічну, управлінську, економічну, педагогічну, психологічну та професійну адаптацію.

Соціальна адаптація – процес керований. Управління ним може здійснюватися не тільки в руслі впливу соціальних інститутів на особистість в ході її виробничої, позавиробничої, довиробничої, поствиробничої життєдіяльності, але і в руслі самоврядування. Останнє передбачає вимогливе, самокритичного ставлення людини до самої себе, до своїх думок і вчинків.

Економічна адаптація – це складний процес засвоєння нових соціально-економічних норм і принципів економічних відносин індивідів, суб’єктів. Для технології соціально-педагогічної роботи тут важливий так званий „соціальний блок”, що включає адаптування до реальної соціальної дійсності розмірів допомоги з безробіття, рівня зарплати, пенсій та допомоги. Вони повинні відповідати не тільки фізіологічним, але і соціокультурним потребам людини.

Педагогічна адаптація – це пристосування до системи освіти, навчання і виховання, які формують систему ціннісних орієнтирів індивіда. Останнім часом особливої актуальності для соціальних педагогів придбала проблема дезадаптації дітей і підлітків. Особливе значення це має для багатодітних сімей, які часто мають малий виховний потенціал в силу ряду об’єктивних і суб’єктивних причин.

Психологічна адаптація. У психології адаптацію розглядають як процес пристосування органів почуттів до особливостей діючих на них стимулів з метою їх кращого сприйняття і оберігання рецепторів від зайвого навантаження. Процес психологічної адаптації людини відбувається безперервно, оскільки постійно змінюються соціально-економічні умови життя, політичні та морально-етичні орієнтації, екологічна обстановка тощо. Для багатодітних сімей в системі психологічної адаптації велику роль відіграють такі терапевтичні (психотерапевтичні) методи впливу, як дискусійна терапія, інтеракційно-комунікативні методи (психодрама, гештальттерапія, трансактний аналіз), методи, засновані на невербальної активності (арт-терапія, музикотерапія, пантоміма, хореотерапія тощо), групова (індивідуальна) поведінкова терапія, сугестивні методи. Проведення подібних заходів необхідно для зняття емоційної напруженості в багатодітних сім’ях, створенню позитивного емоційного настрою і умов для гармонійного розвитку всіх членів родини.

Психологічна підтримка є частиною більш широкої програми соціально-педагогічної допомоги індивідам з ліквідації кризових ситуацій і надання допомоги людині або групі осіб (правова, психологічна, сексологічна, інформаційна та ін.). Головні зусилля соціальних педагогів повинні бути спрямовані на сприяння соціальній адаптації в нових соціально-економічних умовах. Отже, застосування технологій соціальної адаптації в соціально-педагогічній роботі з багатодітними сім’ями визначається основними завданнями, які розв’язуються при роботі із зазначеною категорією сімей. В залежності від соціального статусу, сімейного складу багатодітних сімей змінюються зміст процесу соціальної адаптації, форми і методи роботи, що проводиться.

ІV. Соціальна терапія.

У роботі з багатодітними сім’ями певну позицію займає технологія соціальної терапії, як цілеспрямований процес практичного впливу відповідних державних структур, громадських організацій та об’єднань на конкретні форми прояву соціальних відносин або соціальної дійсності, тісно пов’язаний з психотерапією, в якій використовуються методи впливу на психіку.

Ці дії засновані на психологічних теоріях і методах і включають в себе систематичні, цілеспрямовані заходи з надання допомоги особі або групі осіб у питаннях врегулювання почуттів, імпульсів, думок, відносин і зняття психологічних симптомів, які викликають занепокоєння, дискомфорт у пацієнтів. Лікар-психотерапевт працює в основному з неврозами, прикордонними станами та іншими нервово-психічними патологіями людини. Відомі 4 основні моделі психотерапії:

• психотерапія як метод лікування, тобто вплив на соматичний і психічний стан клієнта (медична модель психотерапії);

• психотерапія як метод маніпулювання, що носить характер інструменту і служить цілям громадського контролю (соціологічна модель);

• психотерапія як метод, що призводить у дію процес навчання особистості (психологічна модель);

• психотерапія як комплекс явищ, що виникають у ході взаємодії між людьми (філософська модель).

Соціальний педагог у процесі роботи з індивідами або соціальними групами постійно стикається з соматичними та психологічними проблемами, тому йому необхідно володіти основними терапевтичними і практичними методами, застосовуваними психотерапевтами. Це допомагає йому виявити внутрішні чинники розвитку людини, причини і мотивацію його поведінки.

На першому етапі контакт соціального педагога з клієнтом здійснюється у вигляді терапевтичного консультування, бесіди або ради. Для надання першої допомоги він повинен сам проводити терапевтичну роботу або організовувати її спільно з іншими фахівцями. Якщо ж виявлені серйозні відхилення у здоров’ї пацієнта, то соціальний педагог рекомендує звернутися до лікаря або психотерапевта для більш повного проведення необхідного лікування.

Одним з напрямів соціальної терапії є сімейна терапія, спрямована на корекцію психологічних стереотипів, подолання підвищеної конфліктності, несприятливого емоційного клімату в сім’ях різних категорій (в т.ч. і багатодітних).

Робота з конфліктною сім’єю або родиною, емоційний клімат в якої є незадовільним, починається, як правило, після заяви одного з подружжя, хоча іноді приводом для констатації серйозних сімейних проблем можуть бути спостереження шкільного соціального педагога, дитячого лікаря, констатуючого негативні психосоматичні наслідки сімейної напруженості для здоров’я дітей. Соціально-педагогічна робота з такою сім’єю починається з ретельного вивчення дійсної сімейної проблеми, про яку подружжя найчастіше мають невірні уявлення, ознайомлення з особливостями особистостей подружжя, їх сімейних і шлюбних установок. Виниклі труднощі можуть бути обумовлені будь-якою з названих причин.

Слід зазначити, що зовнішні труднощі – матеріально-економічні обмеження, невпевненість в завтрашньому дні, безробіття і т.д., – як правило, тільки загострюють сімейні конфлікти, виявляють справжні їх причини. Негативні риси особистості, в першу чергу істеричність, псіхоастенічность, компенсовані в процесі соціалізації або самовихованні, під впливом зовнішніх причин можуть знову активізуватися і стати причиною постійних конфліктів. Серйозна розбіжність в сімейно-шлюбних установках може залишатися невиявленою досить довго, проте в переломні, вузлові моменти розвитку сімейного життя або під впливом зовнішніх труднощів може виявитися, що подружжя дотримуються різних моделей сім’ї (егалітарної або патріархальної), мають незбіжні погляди на виховання дітей, емоційні , побутові, фінансові та інші взаємини. Відповідно сімейна терапія включає в себе знаходження компромісу в культурно-смисловий сфері, корекцію соціально-психологічних стереотипів, які накопичилися, навчання навичкам неконфліктного спілкування.

Технології корекції сімейних взаємин численні, їх вибір визначається як обставинами конкретної соціальної ситуації, включаючи характерологічні риси клієнтів, так і особистісними якостями самого фахівця з сімейної терапії, його смаками та уподобаннями.

З часом кожен досвідчений фахівець по-своєму трансформує методики, створює власну контамінацію з декількох підходящих форм роботи. Сутність всіх застосовуваних засобів – здійснення і закріплення тих змін, які сприятимуть бажаної стабілізації сім’ї. Деякі варіанти проблем можна розв’язати на ранніх етапах, але ускладнюються у міру відкладання їх дозволу. Соціальний педагога не повинен вважати ситуацію безнадійною, як би не загострилися відносини між членами сім’ї, проте слід пам’ятати, що вирішення сімейних проблем – це, перш за все, справа вільного вибору і відповідальної поведінки самих членів сім’ї. Без їх вольового зусилля і наполегливості найефективніша соціальна технологія не принесе успіху.