V. Технології соціально-педагогічного консультування

Консультування (від латів. consultare – радитися, піклуватися) як особливий вид професійної діяльності міцно увійшов до культури сучасного індустріального суспільства. Його розповсюдження почалося з 60-х рр. XX сторіччя із створення перших асоціацій професійних консультантів. Консультативною роботою в тому або іншому ступені займаються представники різних професій (психологи, лікарі, юристи, соціальні педагоги і працівники, вчителі, бізнес-консультанти, менеджери та ін.).

За визначенням Британської асоціації консультування, під цим терміном мається на увазі робота з індивідуумами і їх взаєминами, вона спрямована на розвиток, підтримку під час кризи, наставництво або вирішення проблем. Завдання консультування – надати клієнтові можливість проаналізувати, виявити і прояснити способи більш задовільного і повноцінного життя.

У різних джерелах консультування розглядається як:

• будь-яка форма надання допомоги відносно змісту і рішення проблемної задачі, при якій консультант сам не відповідає за виконання завдання, але допомагає в її вирішенні;

• спільна діяльність консультанта і клієнта з метою розрішення певної проблеми і здійснення бажаних змін у клієнта;

• надання послуг з виявлення проблеми, її аналізу, вироблення рекомендацій по вирішення проблеми, при необхідності сприяння у виконанні певних дій;

• практика надання дієвої допомоги людям, що склалася, заснована на переконаності в тому, що кожна фізично і психічно здорова людина в змозі справитися майже зі всіма проблемами, що виникають в її житті;

• кваліфікована допомога особам, що випробовують різні проблеми, з метою відновлення і оптимізації їх соціальних функцій, умов життєдіяльності.

Усі існуючі визначення включають декілька загальних основних положень:

• консультування сприяє розвитку особи;

• консультування допомагає навчатися новій поведінці;

• у консультуванні акцентується відповідальність клієнта, тобто признається, що незалежна, відповідальна людина здатна у відповідних обставинах ухвалювати самостійні рішення, а консультант створює умови, які заохочують вольову поведінку клієнта;

• консультування допомагає людині вибирати і діяти за власним розсудом;

• консультування допомагає розвитку здатності людини адекватно і повноцінно сприймати себе та інших людей, змінювати і робити гнучкою систему внутри- і міжособистісних відносин;

• серцевиною консультування є „консультативна взаємодія” між клієнтом і консультантом.

Питання визначення цілей консультування не є простим, оскільки багато в чому залежить і від різноманітних потреб клієнтів, і від позиції самого консультанта. Проте можна виділити декілька основоположних цілей:

• сприяти зміні поведінки, щоб клієнт міг жити продуктивно, випробовувати задоволеність життям, не дивлячись на деякі неминучі соціальні обмеження;

• розвивати навички подолання труднощів при зіткненні з новими життєвими обставинами і труднощами;

• забезпечити оптимальне ухвалення життєво важливих рішень (навчити клієнта розподіляти свій час і енергію, оцінювати наслідки ризику, адекватно оцінювати властивості своєї особи, долати емоційні стреси);

• розвивати уміння встановлювати і підтримувати міжособистісні відносини.

Перераховані цілі багато в чому співпадають з переліком типових запитів клієнтів і їх очікувань від результатів консультативної допомоги: краще зрозуміти самого себе або ситуацію; зуміти змінити ситуацію; пристосуватися до ситуації, яка, швидше за все, не зміниться; отримати підтримку при ухваленні рішення; зуміти ухвалити рішення.

Досить часто клієнтів цікавлять результати, не пов’язані безпосередньо з консультуванням: отримання інформації з конкретного питання; формування нових умінь; згода консультанта на посередництво; отримання практичної допомоги.

Існує багато класифікацій форм консультативної допомоги.

По об’єкту консультування розрізняють індивідуальне, групове, сімейне.

По критерію віку розглядають консультування дітей і дорослих.

По критерію контакту з клієнтом виділяють очне (контактне) і заочне (дистантне: телефонне, письмове, через друкарські науково-популярні видання, керівництво по самодопомозі).

За змістом запиту клієнта розрізняють сімейне, інтимно-особове, психологічне, юридичне, медичне, ділове, соціально-педагогічне, соціально-педагогічне.

Предметом соціально-педагогічного консультування можуть бути:

• вирішення проблем шкільної дезадаптації;

• діагностика і корекція поведінки, що відхиляється;

• організація спеціалізованої допомоги (психологічної, логопедичної, психотерапевтичної, юридичної та ін.);

• сприяння в розрішенні сімейних конфліктів, гармонізації дитячо-батьківських і подружніх відносин;

• сприяння в працевлаштуванні, оформленні пільг, субсидій, інвалідностей, матеріальної допомоги в кризовій ситуації;

• сприяння в наркологічній допомозі дітям, іншим членам сім’ї тощо.

Важлива проблема теорії і практики консультування полягає у визначенні професійно значущих ефективних якостей консультанта.

На основі аналізу вітчизняної і зарубіжної наукової літератури, нормативних документів можна виділити наступні професійно бажані особові характеристики соціального педагога-консультанта:

• вияв щирої цікавості до людей і терпіння в спілкуванні з ними;

• емоційна стабільність;

• здатність викликати довіру у інших людей;

• пошана цінностей і прав інших людей;

• проникливість;

• відсутність упереджень;

• свідомість професійного обов’язку;

• емпатія і чуйність (але не висока сензитивність);

• уміння вислухати, теплота і щирість (але не сентиментальність);

• об’єктивність (неототожнення себе з клієнтом);

• високий соціальний інтелект;

• довіра клієнтові, віра в його здатність і можливість самостійно справитися зі своєю проблемою;

• уміння тримати оптимальну психологічну дистанцію між собою і клієнтом;

• гнучкість, пластичність поведінки;

• відсутність власних серйозних проблем.