Заняття 11

Мета: показати значущість повноцінної батьківської любові; виховувати відповідальність за виховання своїх дітей.

Основні поняття: повноцінність, батьківська любов.

Повідомлення теми і мети заняття

Слово психолога. Батьківське піклування, батьківська любов... Про неї стільки говорять і пишуть. Вона може бути неосяжною і незначною, сліпою і стриманою, необмеженою й обмеженою, повноцінною і неповноцінною.

Готових рецептів немає, є інформація, опрацювавши яку і приміривши до своїх сил і дійсності, ви знайдете правильний шлях.

Повноцінна батьківська любов – це любов, яка гармонійно, до певної міри задовольняє потреби дитини. Що ж таке „міра”? У кожному конкретному випадку існує своя міра щодо місця, часу і конкретної особистості. Наприклад, дитина мовчазна, стримана, байдужа (зовні) до проявів батьківської любові. Вона потребує піклування і любові, але любові стриманої, практично невидимої, ніби ненароком. Зовнішня байдужість може викликати неправильне ставлення до дитини батьків, які залишать її без уваги і ласки. Вони ж бо вважатимуть, що дитина цього не потребує.

Або інший приклад. Дитина – емоційна, тривожна, ретельно аналізує кожен жест батьків, кожне їхнє слово, боїться, що її розлюблять. Вона потребує постійного підтвердження любові, а отже тут міра зовсім інша.

У всьому має бути міра. Те, що виходить за її межі, – це або аномалія, або щось на межі норми і патології.

Іще до народження дитини батьки замислюються над тим, як вони її виховуватимуть. Адже вона буде найрозумнішою, найздібнішою, найщасливішою. Вона буде видатною. Дитині ще до появи на світ запланували уроки англійської мови, фігурне катання, балет, танці... Батьки не зважають на те, що закони біологічного і соціального розвитку особистості перестрибнути неможливо, психіка дитини розвивається у певній послідовності, будь-яке примусове прискорення цього розвитку без урахування сил конкретної дитини може завдати непоправної шкоди.

Східне світобачення віддавна рахує вік дитини з моменту її зачаття, а не від народження. Дитина народжується з певним запасом уявлень про світ, про його звуки, запахи, його небезпеку і радощі. На Сході особливо опікувалися матір’ю, бо її ставлення до майбутньої дитини вкрай важливе. Адже мати, розмовляючи зі своєю дитиною, пояснює, як влаштований цей світ, готує її до подальшого життя.

Найбільш сприятливим періодом для створення хоро­шого емоційного зв’язку між матір’ю і дитиною називають два останні місяці вагітності. Майбутня мама живе одним цілим зі своєю дитиною, оберігає її від усіх небезпек. Дитина розвивається у стані захищеності. Внутрішні діалоги з дитиною в утробі дають заряд на майбутній емоційний зв’язок.

Дитина – дивне створіння. Це безмежна вірність, любов, чистота. Якби діти ніколи не ставали дорослими, якби вони назавжди залишались дітьми і жили у світі, який їм здається кращим, якби вони ніколи не стикались із брехливим і егоїстичним світом дорослих, то світ був би чистішим.

Мати для дитини – захист, опора, надія і радість. Це відчуття у крові у кожної людини, хоч скільки б їй було років. І як гірко, коли мати не відповідає своєму призначенню!..

Дитина народилася. Головним для неї стає задоволення потреби у ласці і певних подразниках. Це дуже сильно залежить від стосунків між членами сім’ї. Якщо в сім’ї лаються і дитина нікому не потрібна, то їй дуже погано. Якщо батьки зайняті боротьбою за владу, якщо вони не помічники одне одному, а найлютіші вороги, що тоді робити дитині? Що відбувається в її душі?

Конкретний приклад із практики:

— Хлопчику, як тебе звати?

— Не знаю.

— А як тебе називають друзі? Мама, тато?

— Мама говорить, що я Мітя, а тато – Діма.

Так це ж одне і те ж ім’я.

— Ні.

— Чого ж? Мітя – Дмитро, і Діма – Дмитро.

— Ні! Я не Дмитро. Не хочу бути Дмитром, мені не подобається, і взагалі мене ніяк не звати.

— Чому?

— Якщо у тебе немає імені, ніхто через тебе не лається.

— Це дуже погано, коли тато і мама сваряться?

— Не дуже. Погано, коли вони не хочуть пробачити, коли брешуть і примушують брехати. – Хто і кого примушує брехати?

— Багатьох дітей примушують брехати. Мами примушують не любити тат, а тата примушують не любити мам, а ще примушують любити нових тат і мам, і діти розгублюються. Вони не можуть не любити своїх поганих тат і гарних мам, тому вони б'ються, не слухаються, у них часом буває енурез.

— Таким дітям тяжко. Я розумію...

Із наведеного прикладу видно, як тяжко дитина переживає сварки батьків. Вона підсвідомо відчуває, що боротьба між ними зробить її нещасливою, тому пробує розв’язувати цей конфлікт по-своєму і робить усе, що їй до снаги. Дитина боїться втратити батьківську і материнську любов. На жаль, часто батьки не розуміють цього. Не розуміють, що аби зробити дитину щасливою, не достатньо нагодувати її, купити все, що вона хоче. До дітей треба ставитися з розумінням, любов’ю.

Якщо дитина завинила, вона має відбути покарання, але батькам при цьому краще пам’ятати кілька правил.

Побажання до покарання

1. Покарання не повинно шкодити дитині та її здоров’ю. Воно має бути корисним.

2. Не карайте, якщо є сумніви – карати чи ні. Жодної профілактики і покарань про всяк випадок.

3. Якщо провин чимало, покарання може бути одне за всі, а не окремо за кожну.

4. Не позбавляйте дитину любові, хоч би що трапилось. Любов відміняти не можна, відміняється лише покарання.

5. Краще зовсім не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілих покарань дитина не усвідомлює, вони не дозволяють їй стати іншою.

6. Вчинок здійснено, інцидент вичерпано – перегорніть сторінку. Про старі гріхи – ані слова, не заважайте жити наново.

7. Хоч якою б тяжкою була провина, дитина не має сприймати покарання як перемогу сили дорослих над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина впевнена, що дорослі мають рацію, бо сильні, покарання не подіє.

8. Дитина не повинна боятися покарання чи гніву батьків. А батьки мають усвідомити, що дитина – апріорі істота недосконала, вона не може не розчаровувати. Зрештою, ми всі такі.