Лекція 2. Тілесні покарання дітей: ефективний засіб виховання чи порушення прав дитини?

(За матеріалами К. Левченко, кандидата юридичних наук, народного депутата України, президента Міжнародного жіночого правозахисного центру „Ла Страда-Україна”)

Мета нашої лекції: на основі вивчення ситуації з поширенням тілесних покарань дітей у батьківській громаді сформувати стратегію протидії застосуванню тілесних покарань щодо дітей.

• Що таке тілесні покарання дітей?

• Наскільки вони поширені у суспільстві?

• Чому батьки та вихователі і сьогодні активно застосовують їх як метод виховання?

• Чому їх застосування викликає занепокоєння в європейської спільноти?

• Які наслідки застосування тілесних покарань щодо дітей?

• Які є альтернативні методи виховання? Що це взагалі таке? Де цього можна навчитися?

• Чи є адекватна реакція української держави та суспільства на факт застосування тілесних покарань до дітей? Що потрібно робити?

Застосування тілесних покарань порушує низку прав дитини, закріплених у Конвенції ООН про права дитини та підтверджених Конституцією України та Законом України „Про охорону дитинства”:

• право на рівний захист перед законом;

• право не піддаватися жорстокому ставленню;

• право на життя й фізичну недоторканність;

• право на найвищі стандарти фізичного та психічного здоров’я тощо.

Це означає, що їх застосування фактично в Україні заборонено правовим чином. Проте...

Англійські законодавці розподіляють тілесні покарання на „помірні тілесні покарання”, які здійснюються в межах розумного покарання, та „знущання”. У 2004 році в Англії та Уельсі введено закон, за яким дозволено „помірні тілесні покарання”. Але якщо дітей шльопають так, що у них залишаються сліди, – це підсудна справа. Бити дітей заборонено, так само, як і дорослих.

Мета нашої зустрічі – проаналізувавши отриману під час лекції інформацію, дати відповіді на поставлені запитання.

Анкета 1

Інструкція. Скажіть, як часто до вас особисто застосовувалися тілесні покарання, коли ви були дитиною?

Майже щодня	Один-два рази на тиждень	Один-два рази на місяць	Дуже рідко	Ніколи

Давно вже досліджено, що дитина відтворює в майбутньому ту модель поведінки, з якою вона мала справу в дитинстві. Фізичне насильство стає життєвою нормою.

Крім цього у частини дітей, до яких застосовуються тілесні покарання, потім формується занижена самооцінка, невіра у себе, неактивна життєва позиція, або спостерігається підвищений рівень агресії, насамперед стосовно слабших.

В українському суспільстві панує стереотип: насильство, жорстоке поводження з дітьми, недбале ставлення – це проблеми виключно кризових або бідних сімей.

Анкета 2

Інструкція. Чи вважаєте ви необхідним і доцільним застосування до дітей тілесних покарань у виховних цілях?

Так, завжди, коли дитина поводиться погано	Так, в окремих випадках	Ні, в жодному випадку	Важко відповісти, не знаю

Ці запитання не риторичні, а абсолютно практичні.

Тілесні покарання дітей можна розглядати не лише як насильство, але, в певних випадках, і як жорстоке ставлення до дитини. Як зауважують дослідники, „жорстоке поводження” та „жорстоке ставлення” є ширшими поняттями, ніж „тілесні покарання”.

Для ліквідації наслідків жорстокого поводження, адекватного та вчасного реагування на такі факти у 2004 році було прийнято спільний наказ МВС, МОН, МОЗ, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту (на той час Державного комітету України у справах сім’ї та молоді) від 16.01.04 № 5/34/24/11 „Про затвердження Порядку надання звернень і повідомлень із приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної погрози його здійснення”. Тілесні покарання є одним із виявів жорстокого поводження та насильства.

Відповідно до Сімейного кодексу України батькам забороняється застосовувати фізичні покарання до дітей, а також інші покарання, які принижують людську гідність дитини. Так, у ст. 150 „Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини” містяться такі положення:

2. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток.

4. Батьки зобов’язані поважати дитину.

6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність.

Але в Кодексі немає процесуальних норм, які б давали можливість застосовувати проголошені матеріальні норми захисту прав дитини.

У Кримінальному кодексі України є низка статей, що передбачають притягнення до кримінальної відповідальності батьків за незаконні дії стосовно власних дітей (зловживання опікунськими правами – ст. 167; умисне вбивство дітей – ст. 115, 116; доведення дітей до самогубства – ст. 120; нанесення тілесних ушкоджень – ст. 121-125; побої та мордування – ст. 126).

Але на практиці такі норми майже не працюють. Тут уступають у суперечність принципи захисту прав дитини та принцип невтручання у внутрішні приватні справи родини. Тільки вже найбільш „крайні” та жорстокі випадки потрапляють у поле зору громадськості й викликають увагу правоохоронних органів.

Більшість чоловіків, схильних до насильства, пишаються тим, що здатні навіювати членам родини страх, і впевнені в тому, що так має бути.

Назвемо деякі з можливих причин жорстокого поводження з дітьми в сім’ї:

• особистісні якості батьків (агресивність, авторитарність);

• відсутність у батьків позитивного прикладу поводження з дітьми;

• алкоголізм, наркоманія, релігійний фанатизм;

• фізичні чи психічні недоліки батьків (розумова відсталість, психічні захворювання, глухота, сліпота тощо);

• невміння виховувати дітей;

• незнання своїх прав та обов’язків щодо дітей, відповідальності за них, незнання прав і потреб дітей;

• невміння долати сімейні та життєві кризи, відсутність самореалізації.

Причинами жорстокого поводження батьків із дітьми можуть бути й фактори сімейного виховання, які призводять до дезінтеграції „Я” дитини (за О. Захаровим):

• нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дитини;

• неприйняття дорослими дитячої індивідуальності;

• невідповідність вимог і очікувань батьків можливостям і потребам дітей;

• нерозуміння особливостей виховання в різні вікові періоди;

• непослідовність у взаєминах дорослих і дітей;

• неузгодженість змісту, цілей і засобів виховання між батьками;

• прагнення визнання в якійсь сфері (професійній, економічній, соціальній) і неможливість його досягти;

• раптові серйозні зміни у різних сферах життя (втрата роботи, хвороба, смерть дружини/чоловіка тощо);

• афект, невміння зупинити себе;

• приклад власних батьків, психічні хвороби;

• ґендерні стереотипи суспільства: уявлення про стать у суспільстві, соціокультурне сприйняття статі, яке диктує певну поведінку, культурні норми, стиль одягу;

• психологічні якості: здібності, види діяльності, професії.

При цьому заохочується поведінка, яка відповідає соціостатевій ролі, і пригнічується та, що їй не відповідає.

У більшості ситуацій людина, котра застосовує тілесні покарання, не усвідомлює поганих наслідків такого поводження, вважаючи, що її дії, викликані позитивними намірами, є легітимними та виправданими.

Але ж наслідки застосування методів фізичного впливу на дітей можуть бути негативними та пролонгованими. Дитина, яка зазнала насильства, одержує травматичний досвід, що супроводжується травматичними переживаннями, відтворюється у формі неадекватних поведінкових реакцій. Усе це призводить до дезорганізованої поведінки. Для дитини важливими є довіра до батьків, почуття захищеності в сім’ї. Це втрачається при застосуванні насильства. Наслідки жорстокого поводження з дітьми описані в науковій і педагогічній літературі.