VI. Технології соціально-педагогічного посередництва

Сенс технології посередництва полягає в сприянні досягненню згоди між суб’єктами (окрема особа, сім’я, колектив та ін.) для вирішення соціальних, соціально-педагогічних проблем одного з них.

Завдання соціального педагога, виступаючого в ролі посередника: пояснювати інтереси і погляди однієї сторони інший; встановлювати зв’язки з суб’єктами, здатними надати необхідну підтримку підопічному; переконати відповідні структури, організації в необхідності надання конкретної допомоги.

Можна виділити наступні види посередництва в професійній соціально-педагогічній діяльності:

• у пошуку відповідних служб (організацій, установ), здатних надати підопічному необхідну допомогу і підтримку;

• у вирішенні міжособистісних, сімейних конфліктів;

• у вирішенні правових проблем – наприклад, участь в оформленні опіки (опікування), взаємодія з інстанціями при вирішенні питань про захист майнових прав неповнолітнього, участь в дізнанні і судочинстві по правопорушеннях неповнолітніх;

• у вирішенні медико-реабілітаційних проблем.

Основні етапи діяльності соціального педагога, що реалізовує посередницьку функцію:

• діагностика причин і стану проблеми підопічного, оцінка можливостей її рішення, аналіз інформації про установи, що надають різні послуги у сфері правового, соціального захисту, медико-психолого-педагогічної реабілітації тощо;

• вибір установи, здатної надати підопічному найбільш ефективну допомогу;

• інформування підопічного про характер діяльності установи, що рекомендується;

• допомога у встановленні контакту підопічного з відповідним фахівцем;

• перевірка результативності контакту (визначення позитивної динаміки у вирішенні проблеми підопічного).

Основні прийоми реалізації технології посередництва:

• оформлення для підопічного виписки з вказівкою адреси, номери телефону, прізвища, імені, по батькові потрібного фахівця організації, що рекомендується (установи, центру, служби);

• особистий контакт соціального педагога з представником установи або фахівцем (безпосередній або опосередкований, наприклад, по телефону);

• складання супровідного листа з вказівкою причини і мети звернення підопічного до установи;

• при необхідності підбір супроводжуючого для підопічного з числа педагогів, родичів, близьких людей;

• в деяких випадках укладення письмового трибічного договору: соціальний педагог – спеціаліст (установа) – підопічний як одного із способів встановлення правил, норм взаємодії суб’єктів.

У договорі можуть бути відбиті:

а) цілі роботи, що проводиться (визначаються на основі аналізу проблеми підопічного);

б) характеристика послуг, що надаються;

в) тимчасові рамки спільної діяльності;

г) характеристика спеціальних методик, які використовуватимуться (наприклад, індивідуальна, групова робота або робота з сім’єю);

д) особливі вимоги установи (наприклад, про оплату, години роботи, про фахівців, які займатимуться з підопічним, про необхідність повідомлення до суду або інші служби і тому подібне).

Договір про послуги в цілому не носить юридичного характеру (на відміну від типового договору, наприклад, про платні послуги). Юридичний договір до багато чого зобов’язує, його важко змінити (часто тільки при зверненні до суду), тоді як договір про послуги дуже гнучкий, в нім сторони можуть в результаті повторних обговорень міняти окремі пункти. Наприклад, можуть переглядатися цілі, тимчасові рамки, методики роботи в процесі надання послуг.

Бувають випадки, коли підопічний або фахівець відповідної організації при обговоренні договору свідомо (умисне) приховує якісь позиції, сподіваючись, що вони якось вирішаться надалі. У такій ситуації завдання соціального педагога – дипломатично обговорити приховувані причини проблеми підопічного, детально з’ясувати методику роботи фахівця, ступінь його повноважень і відповідальності.

Соціальному педагогові-посередникові слід всіляко сприяти досягненню угоди між підопічним і відповідним фахівцем, а надалі обом сторонам слідувати правилам договору.