Заняття 13

Мета: розказати про особливості перехідного періоду дітей; розвивати вміння правильно виходити із критичних ситуацій.

Основні поняття: перехідний період.

Повідомлення теми і мети заняття

Слово психолога. Усім добре відома підліткова криза, яку ми звикли називати перехідним віком... Це комплекс проявів, психічних змін, які закономірно виникають у дітей у віці 13-15 років, що проявляються психічною неврівноваженістю, афективною лабільністю і схильністю до депресій, пошуками шляхів самоствердження, опозицією до авторитету дорослих, конфліктами, які пов’язані із пробудженням сексуальності. Батьки мають пам’ятати, що гормональна буря – тяжкий період для самої дитини, яка не розуміє, що з нею відбувається. Це період крайнощів, максимальної впертості, потреби в любові та її запереченні. Парадокс: усі знають про клімакс у жінок, навіть виникло поняття клімаксу у чоловіків, усі співчутливо ставляться до проблем дорослих, оберігають їх, намагаються не травмувати. Про дитину ж, у якої, фактично, такий самий гормональний бум, говорять із відчаєм, роздратуванням, кричать, звинувачують у неслухняності. Батькам, можливо, і на думку не спадає, що на все необхідно подивитися інакше, не з позиції слухняності, а зважаючи на зміни гормонального фону, внутрішній дискомфорт і нерозуміння дитиною, перш за все, самої себе. Нерозуміння, як зовнішнє, так і внутрішнє, породжує неслухняність.

Батьки – у сум’ятті і відчаї перед наглухо зачиненими дверима стукають, і не можуть достукатись, а душі дітей шукають тих, кому можуть відкритись.

Що робити, коли дитина неслухняна, вперта, капризна, агресивна, погано вчиться, курить, зла, нечуйна, неуважна?.. Як усе це сталося?

Зрозуміти причину цього розчарування дуже важливо. Проблема лежить глибоко і на поверхні одночасно. У кожного з батьків у голові існує образ ідеальної дитини, і вони непомітно для себе намагаються припасувати до цього образу дитину реальну, постійно порівнюють її вчинки і слова зі взірцем у своїй голові. Якщо все збігається – батьки хвалять, якщо ні – лають. Хоч як дивно, але жива дитина залежить від ідеального ровесника, який оселився в голові батьків. Отже, батьки виховують дітей не за своїм образом і подобою, а за образом вигаданим.

Перше розчарування чекає на батьків, коли виявляється, що, попри всі старання і зусилля, жива дитина ніяк не хоче відповідати образу ідеальної й анітрішечки на неї не схожа.

Порівняймо ці два образи за допомогою таблиці:

Образ дитини, людини

Образ	Життя	Мета	Бажана риса
Дитини	Дитяче	Виховувати	Несамостійність, свавільність – складніше керувати, виховувати
Людини	Доросле	Жити	Самостійність – самостійному легше жити

Тепер уявіть, що в одній голові сконцентровані два несумісні образи. Процес виховання стає непослідовним. Батьки чекають від дитини абсолютно різного, заплутуються самі і заплутують дитину. Накопичується роздратування, усі незадоволені одне одним, усі легко дратуються, чогось вимагають... Натомість краще зайнятися ідеальною дитиною, яка живе у ваших головах, саме її слід перевиховати, створити такий образ, щоб із нього плавно виростав образ реальної людини.

Слід також з’ясувати поняття „самостійність”. Прагнення до самостійності проявляється у прагненні до волі. У вільної людини більше вибору в житті, але і відповідальності більше. Вільного за невдалий крок карає життя, невільного – батьки, ровесники, закон. Відповідно, що більше волі зовнішньої, то менше волі внутрішньої, волі від необхідності робити вибір, відповідати за щось. Повна свобода поведінки – повна внутрішня неволя, напружене, важке, небезпечне життя. Для незрілих і непідготованих людей вона нестерпна. Коли батьки карають дитину, вони, хоч як парадоксально, не ускладнюють, а полегшують їй життя. Вони самі роблять вибір, а отже звільняють дитину від відповідальності, вони забирають право карати у життя, а у дитини – право на самостійні вчинки. Якщо батьки постійно карають, засуджують, роблять зауваження, із дітей виростають люди, які бояться свободи, самостійності. Але прагнення свободи притаманне всім, важливо, як людина його використає.

Свобода одних дітей робить розкутими, інших – розбещеними. Чому це відбувається? Важливо, яким чином прийшла до них свобода. Самостійність і відповідальність породжує не подарована свобода, а здобута. Підлітка розвиває сам процес здобування свободи, самозвільнення.

Коли підліток звільняється від батьківської опіки, коли він бореться за волю в сім’ї шляхом кухонних скандалів – він не розвивається. Здобуті таким шляхом зовнішня свобода і незалежність легко змінюються на залежність від однолітків. Така воля – лише розмінна монета: тут здобув, там продав. Самозвільнення не відбувається.

Цінність самозвільнення залежить від значущості противника. Одна справа звільнитися від батьківських заборон, друга – від боягузтва, некомпетентності, поганого впливу.

Розбещений підліток у незвичному для нього колективі почувається незручно, скуто. Вільна ж людина завжди і всюди розкута, вільна у рухах і вчинках, вона повсюди одна і та ж.

Перший крок до волі – народження. Малюк з’являється на світ, і можливості його збільшуються у мільйон разів.

Другий крок до волі – вихід із колиски. Якщо дитину вчасно не спустити на підлогу, вона сама перелізе через бильце ліжка.

Перебудовується внутрішній світ, розвиток іде семимильними кроками.

Перший крок – це перше „не можна”, перше обмеження волі. Маленькі діти погано розуміють „не можна”, вони ще його не усвідомлюють. Найпростіший приклад: дитина рве газету, всі мовчать, а візьме іншу – всі кричать: „Не можна!”. Як дитині зрозуміти, що та газета вчорашня, а оця – сьогоднішня?

Якщо прагнення до самостійності у дитини стане провідною рисою характеру, то навіть підлітковий період буде неважким. Привчена із 5 років до свободи, дитина у 15 знає про неї не від когось, а сама вміє нею скористатись. Хто не захотів мучитись із дитиною від 2 до 5 років, вишколив, зробив зручною, той майже стовідсотково сьорбне горя в її 15.

Третій крок – відділення від батьківської родини. У цей період напівволі-напівнагляду починається навчання відповідальності. Нагляд – він же і захист, коли мама поряд, вона попередить, захистить. Але настає мить, і вона йде, а дитина залишається сама.

В ідеалі мати завжди зустрічає дитину радісно, хоч би звідки та повернулась. Усі діти світу поділяються на дві групи: на тих, кого зустрічають із радістю, і тих, кого зустрічають байдуже, похмуро, сердито, з нотаціями.

Горе дитині, коли на неї гримають у школі і зраджують вдома, якщо на неї нападають з усіх боків.

Відправляючи дитину до школи, спробуйте підготувати її до самостійного життя серед ровесників, навчіть її простих правил дитячого спілкування.

Правила дитячого спілкування

1. Не відбирай чужого, але і не все своє віддавай.

2. Попросили – дай, пробують відібрати – захисти.

3. Не бийся без приводу.

4. Не ображайся без діла.

5. Сам ні до кого не чіпляйся.

6. Кличуть гратись – іди, не кличуть – попросись, це не соромно.

7. Грай чесно.

8. Не дратуй, не скигли, не випрошуй. Нікого двічі ні про що не проси.

9. Через оцінки не плач. З учителями за оцінки не сперечайся і на вчителя за оцінки не ображайся. Чесно роби уроки.

10. Не донось за спиною у товаришів.

11. Не будь нечупарою, таких не люблять.

12. Кажи частіше: „Давай гратися”, „Давай разом підемо додому”.

13. Не вип’ячуйся! Ти не кращий за всіх, ти не гірший за всіх.

14. Іди до школи, нехай вона тобі буде в радість, а я чекатиму і думатиму про тебе. Дорогу переходь обережно, не поспішай.

Каменем спотикання для батьків і учителів є шкільна успішність. Що ж це таке? Більшість скаже, що це шкільні оцінки. Але дорослі забувають, що „оцінка” – поняття відносне, вона не завжди об’єктивна, адже передбачає порівняння з еталоном. Не варто тільки забувати, що з еталоном порівнює жива людина, яка теж має певний набір емоцій і проблем. І як образливо дитині, якщо її роботу оцінили погано, адже вона так старалась, а вчителька прийшла на урок не в гуморі чи у неї проблеми вдома. Дорослі не завжди можуть опанувати свої емоції, а страждають діти. Несправедлива оцінка викликає хвилю протесту, а потім дитина звикає отримувати погані оцінки і перестає старатись. Логіка проста: „Навіщо, адже хоч учи, хоч ні, все одно більше за трійку не буде”. І з’явилася неуспішність.

Амбіційність батьків не має меж: тільки на п’ять, тільки на медаль, тільки перший... Але ж усі діти різні, що легко одному, зовсім недосяжно для іншого. Так у дитини викликає страх розчарувати батьків, не виправдати їхніх надій, і росте невротизація, виснажується нервова система. Страх росте, і дитина стає нездатною навчатися далі.

Якщо дитина погано навчається, розберіться з її проблемами, труднощами. Докори, погрози ні до чого хорошого не призведуть. Тільки з’ясування справжньої причини, терплячість, встановлення довіри і розуміння допоможуть упоратися з проблемами. Ну і, звісно, треба займатися додатково, якщо дитина пропустила вже чимало матеріалу.

А як спілкується ваша дитина? Чи дружить з усіма дітьми? Як навчити спілкуватися, знайти друзів, якщо їх немає? Деякі діти не одразу вливаються у колектив. Вони вибіркові у спілкування, але їхні зв’язки міцні і тривалі. Інші – як вихор. Влитися у колектив для них не проблема, у них купа знайомих, але дружба не триває довго. Вони помітні, компанійські, базікала, гумористи. А є діти, для яких спілкування з однолітками – дуже велика проблема. Вони сидять збоку, тихі і непомітні. Це не означає, що вони не хочуть гратися з усіма. Ні, навпаки, вони понад усе потребують спілкування... Тут учитель і має згуртувати дітей, навчити їх спілкуватися і розуміти одне одного. Батьки теж не мають залишатися осторонь. Якщо дитина не може знайти в собі сил увійти в коло спілкування, необхідно звернутись по допомогу до спеціалістів. Переборовши сором’язливість, невпевненість, дитина знайде місце в дитячому колективі і спокійно переживе підлітковий вік.

Якщо батьки не розуміють важливості спілкування для дитини, то вони наражають її і себе на негатив у старшому віці. Вибірковість спілкування породжує обман і брехливість, адже дитині можуть бути нецікаві обрані батьками діти. Так вона спілкуватися не навчиться.

І ще один момент: є занадто турботливі мами, які не відпускають гратись на вулицю, не дозволяють відвідувати секції... А в результаті – ізоляція, самотність, а в підлітковому віці – посилення самотності, вибух, втеча з дому.

Батьки, надмірно турбуючись про дітей, намагаються зіграти роль щасливої долі, влаштовують у найкращі школи, інститути, купують найкращий одяг. У дітей є все, а чи є щастя? Щасливчики, а не щасливі. Батьки так намагаються зробити дітей щасливими, що не помічають, як роблять їх нещасними.

Батьки часто скаржаться на дітей, що вони все їм дали, а отримали за це лише розчарування. Насправді ж вони обділяють дитину – вона не бачить головного – щасливих батьків і щастя в домі. Діти тікають від нещасних, як від заразних хворих, вигляд нещасливої людини підриває їхню слабку віру у можливість щастя. Що більше батьки звертаються до чуйності і просять їх пожаліти, то важче складаються стосунки, адже проханнями про чутливість її в дитячому серці не викличеш. Дитина швидше пожаліє собаку, ніж батьків, якщо вони нещасливі. Собаче нещастя їй не небезпечне, часом корисне, дає відчути себе сильним, а нещастя батьків її убиває, знезброює... Дитина часом не витримує тяжкості нещастя батьків і „вмикає” охоронне гальмування – завмирає, стає нечуйною. Нещасливі люди не можуть виховувати щасливих людей.

Коли батьки розлучаються, для них усе перевертається догори дригом, а для дитини – перевертається весь світ.

Усім необхідно, щоб їх цінували, як удома, так і поза ним. „Він у нас розумний, гарні оцінки приносить”, – хвалимось, але не хвалимо. А дитині так хочеться, щоб найрідніші люди її хвалили, радилися з нею, помічали її. Не бійтеся хвалити дитину, схвалення – це великий початок, що окрилює і дає сили для польоту. Повага до дитини – важлива особливість виховання. Якщо немає поваги, батьки отримують опір, бунт.

Зовсім інакше чинить дитина, яку слухали, сприймали, хвалили, поважали. Вона не впадає у відчай, не змінює поглядів під впливом слів зовсім незнайомих людей, не втрачає віри в життя після першої ж невдачі.

Грубе ставлення до дитини навчає її грубості і більше нічого. Дитина сприймає засоби досягнення мети (грубість), а не якусь далеку і примарну мету її застосування.

Якщо батьки – джерело напруження і небезпеки, то дитина виставляє бар’єри і до неї не достукатись. Сприймаючи дитину такою, якою вона є, дорослі задовольняють її потребу в безпеці і визнанні. І батьківський дім буде безпечним і потрібним. Сприймаючи дитину з усіма її недоліками, батьки усувають озлобленість, через яку і виникають вади характеру.

Дитина – барометр, тонкий прилад, який вловлює як позитивне, так і негативне. Вона бере приклад із вас: „Якщо батькові можна курити, то чого ж мені не можна?”, „Якщо мама кричить на бабусю, то чого мені не можна?”. Ми самі риємо собі яму, діти виростають і роблять те, що чинимо ми.

Тест „Які ми батьки?”

Дайте відповідь „так”, „ні”, „інколи”.

1. Чи дивитесь ви телепередачі про виховання, чи слухаєте радіо, читаєте статті про це?

2. Ваша дитина здійснила поганий вчинок. Чи замислитеся, чи не є її поведінка результатом вашого виховання?

3. Чи одностайні ви з вашим чоловіком (дружиною) у поглядах на виховання?

4. Якщо дитина пропонує вам свою допомогу, чи приймете ви її, навіть якщо від цього справа може затриматись або взагалі зупинитись?

5. Чи забороняєте і відмовляєте у чомусь, тільки коли це конче необхідно?

6. Чи вважаєте ви, що послідовність – один з основних педагогічних принципів?

7. Чи усвідомлюєте ви, що середовище, яке оточує дитину, впливає на неї?

8. Погоджуєтеся, що спорт і фізкультура важливі для гармонійного розвитку дитини?

9. Чи умієте ви не наказати, а попросити про щось свою дитину?

10. Вам неприємно відгороджуватись від дитини фразою: „У мене немає часу” чи „Почекай, доки я закінчу роботу”? За кожну позитивну відповідь – 2 бали, за відповідь „інколи” – 1 бал, за негативну відповідь – 0.

Менше 6 балів: справжнє виховання ви уявляєте доволі примарно. Але у народі кажуть, що починати ніколи не пізно, тому почніть просто зараз.

7-14 балів: ви не робите великих помилок у вихованні, але все ж про деякі речі задуматися варто. А почати можна, присвятивши найближчий вихідний дітям. І будьте впевнені: вони за це вас винагородять.

Більше 15 балів: ви – добрий батько чи мати. Але... може, все ж є щось, що варто покращити?