Лекція 3. Жорстоке поводження з дітьми
Жорстоке поводження та зловживання дітьми в родині визначається сьогодні як головна причина дитячого травматизму та смертності в усьому світі, а отже є однією з найгостріших проблем громадського здоров’я. Незважаючи на свою поширеність, явище жорстокого поводження з дітьми привернуло до себе увагу психіатрів, психологів, соціальних працівників лише в середині XX століття, коли травматолог С. Кетре описав „синдром дитини, яку б’ють” (battered child syndrome) – наявність поєднаних травм, які неможливо отримати „природним” шляхом (під час гри або внаслідок падіння з висоти). З 1973 року в США, Канаді та інших країнах проводяться постійні дослідження поширеності насильства щодо дітей, розвивається система допомоги дітям, які пережили зловживання, вивчається вплив жорстокості в родині на формування психіки дитини, створюються програми психологічної реабілітації таких дітей. Останнім часом багато уваги приділяється цій проблемі і в Україні.
Як правило, насильство стосується найуразливіших членів родини, а отже категорією, яка найбільше потерпає від сімейного насильства (як прямо, так і опосередковано), стають діти. Самі ж діти, котрі зазнають жорстокого поводження, звертаються по допомогу до психологів і соціальних працівників украй рідко через загальну недовіру до дорослих та навколишнього світу. А от на вулицю такі діти тікають усе частіше – це якраз і є ті самі підлітки, з якими повсякденно стикається суспільство як із правопорушниками, споживачами токсичних речовин або наркотиків, неповнолітніми проститутками або просто бездомними дітьми.
Особливість української ситуації полягає в тому, що до недавнього часу проблема насильства щодо дітей була прихованою, її ніби й не існувало. Зрозуміло, що діти можуть стати жертвами насильства вдома, у школі, на вулиці, але статистичні дані свідчать, що саме сімейне насильство є найбільш значущим негативним фактором, який впливає на зростання соціального сирітства, бездоглядності, безпритульності та злочинності неповнолітніх у мирний час.
Дитині
легко заподіяти шкоду. Вона дуже вразлива,
що пояснюється її фізичною, психічною
та соціальною незрілістю, а також
залежним (підлеглим) становищем щодо
дорослих
– батьків, піклувальників, вихователів,
учителів. Насильство з боку батьків –
це різнобічне явище, яке проявляється
у вигляді нанесення дитині тілесних
ушкоджень, створення та підтримки
економічної залежності, морально-психологічного
тиску, примушування вживати алкоголь
та наркотики, здійснювати сексуальні
контакти (в тому числі й залучення до
проституції та порнографічних дій).
Закон України „Про попередження насильства в сім’ї” (далі – Закон) визначає сімейне насильство як „будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права та свободи члена сім’ї як людини і громадянина й наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю”. Жертвою насильства в сім’ї, згідно із Законом, є член сім’ї, котрий постраждав від фізичного, сексуального, психічного або економічного насильства з боку іншого члена сім’ї.
Фізичне насильство у сім’ї визначається Законом як умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, а також умисне позбавлення свободи, житла, їжі, одягу та інших нормальних умов життя, що може призвести того, хто постраждав, до смерті, викликати порушення фізичного і психічного здоров’я, нанести шкоду його честі й гідності.
Сексуальне насильство в сім’ї Законом трактується як протиправне зазіхання одного члена сім’ї на статеву недоторканність іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена сім’ї. Слід зазначити, що фахівці розуміють під діями сексуального характеру щодо неповнолітніх залучення дитини за її згодою або без такої згоди до сексуальних дій із дорослим (або людиною, яка старша за дитину не менше, ніж натри роки) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.
Психологічне насильство в сім'ї Закон визначає як насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, чим навмисно викликається емоційна невпевненість, нездатність захистити себе, і може наноситися або наноситься шкода психічному здоров’ю.
Як свідчить практика, діти часто зустрічаються хоча б з одним із проявів психологічного насильства: їх або принижували (зокрема й нецензурною лайкою), або зневажливо критикували їх особистість, або до них застосовували погрози та/чи невиправдані заборони чи обмеження, які не мали на меті забезпечення дитині належного рівня життя та розвитку (або навіть перешкоджали цьому) чи утримання від небезпеки для її життя, здоров’я, нормального соціального функціонування. Слід також зазначити, що психологічне насильство супроводжує всі інші форми насильства в сім’ї, адже побиття або інцест завжди обумовлює не лише фізичне, а й психічне травмування особистості постраждалих.
Економічне насильство в сім’ї, згідно із Законом, – це навмисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна або засобів, на які потерпілий має передбачені законом права, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного або психічного здоров’я.
Найхарактерніші різновиди економічного насильства щодо дітей:
примушування батьками або піклувальниками неповнолітніх до жебрацтва або праці, що перешкоджає або унеможливлює отримання дитиною освіти і ставить під загрозу життя, здоров’я, нормальний фізичний і психічний розвиток дитини;
примушення до протиправних дій в економічній сфері;
позбавлення та/або погроза позбавлення житла та грошового утримання;
існування за рахунок дитини (наприклад, дитини-інваліда).
Економічне насильство в родині є дуже небезпечним із точки зору криміналізації дітей і підлітків – якщо вони не мають змоги легально отримувати й витрачати кошти, то вдаються до жебрацтва, крадіжок, азартних ігор тощо.
Багато батьків, котрі зловживають дітьми, відіграють на останніх свої ранні переживання, пов’язані з недостатністю емоційного тепла та любові. У переліку особистісних рис жорстоких батьків можна назвати: імпульсивність, ригідність (психологічну негнучкість), хронічну агресивність, нарцисизм, інфантильність, низьку самооцінку.
Групу ризику також складають неповнолітні батьки та батьки віком до 21 року, що пояснюється не так їх віком, як неадекватним рівнем знань про дитину, відносно низьким рівнем освіти, тяжкою фінансовою ситуацією.
Зарубіжні дослідження свідчать, що у 60 % батьків дітей, котрі зазнали жорстокого поводження і пережили значну нестачу батьківської любові у дитячому віці, є психіатричні патології (депресії, тяжкі тривожні розлади, алкоголізм, гострі маячні реакції). 15 % батьків хоча й не страждають психічними розладами, все-таки потребують психологічної допомоги.
У низці причин, що призводять до формування жорстокого поводження з дитиною в родині, можна назвати психологічні особливості самих дітей, які провокують насильницькі дії з боку батьків. Це не означає, що дитина „винна” в поганому ставленні, йдеться про те, що батьки, котрі не можуть прийняти певні особистісні, соматичні, психічні особливості власних нащадків, „зривають” на них своє невдоволення. Батькам важко прийняти:
фізичні та психічні аномалії, природжені аномалії розвитку дитини, які не лише утруднюють виховання, а і вкрай обурюють і дратують нарцисичних батьків;
розумову відсталість або хронічні психічні захворювання (якщо в середньому поширення інтелектуальних вад серед дітей складає 2-3 %, то в популяції дітей, які зазнали жорстокого ставлення, цей показник сягає 20-40 %). Батьки вдаються до насильства, оскільки не вміють інакше долати утруднення, пов’язані з вихованням „особливої” дитини, а також зганяють на ній своє розчарування, пов’язане з невиправданням власних надій щодо неї. Додатковим фактором стає нервово-психічне перевантаження, пов’язане з доглядом за дитиною із затримкою розвитку або із психічними порушеннями;
передчасне народження та, як наслідок, необхідність спеціальних заходів із підтримки життєдіяльності та нормального розвитку дитини протягом тривалого часу. Ця ситуація дратує батьків, схильних покладати на дітей великі надії, оскільки їм здається, що всі їх зусилля марні, а надії повністю зруйновані, адже дитина „ніколи не зможе стати видатною особистістю”;
гіперактивність, імпульсивність, агресивність дитини, які призводять до зниження здатності підкорятися вимогам батьків;
плаксивість або крикливість дитини, яка в низці випадків призводить до зниження материнської прив’язаності та підвищення її дратівливості через нервово-психічне навантаження;
надмірна в’ялість і пасивність дитини, що „ображає” матір, яка вважає, що малюк „недостатньо її любить” або байдуже ставиться до неї. Для частини матерів це почуття є настільки нестерпним, що вони починають насильницьким шляхом вимагати від дитини проявів любові.
Загалом, причини формування насильницьких взаємин у родині не вичерпуються одним фактором. Розвиток стосунків такого типу між батьками та дітьми є наслідком сукупності соціально-економічних і психологічних чинників.
Виокремлюють такі закономірності насильницьких стосунків у родині. По-перше, жінки, котрі потерпають від насильства в подружніх стосунках, часто схильні до несвідомого „відігрування образ” на власних дітях, що проявляється у зневажанні потребами неповнолітніх членів родини (в тому числі життєвими).
По-друге, більшість чоловіків, схильних до насильства, пов’язують його з необхідністю „показати жінці чи дитині місце”, закріпити їх підлеглий стан. Вони пишаються тим, що здатні навіювати членам родини страх („Бояться – значить поважають”), і впевнені в тому, що так і має бути.
Насильство з боку батьків – це явище, що проявляється у вигляді нанесення дитині тілесних ушкоджень, створення та підтримки економічної залежності, морально-психологічного тиску, примушення до вживання алкоголю та наркотиків, а також до сексуальних контактів (зокрема до проституції та порнографічних дій). Очевидно, такі форми „батьківської турботи” не можуть вважатися „необхідними для забезпечення виховного процесу”.