1. Соціально політичні принципи:

   • законність (і відповідальність батьків за дітей) та дотримання прав членів родини (дітей – на виховання і розвиток у сім’ї, батьків – на виховання дітей), прав сім’ї (таємниця особистого життя, недоторканність житла);

   • єдність державної та регіональної політики у сфері освіти, соціальної, соціально-педагогічної роботи;

   • пріоритет прав та інтересів дитини над іншими інтересами;

   • пріоритет прав сім’ї над державними, правами громади, школи, фахівців тощо;

2. Організаційні принципи:

• детермінізм (в оцінці обставин функціонування сім’ї і при ухваленні рішень про роботу з дитиною, соціальними оточенням, батьками);

• компетентність щодо визначення проблем дітей, надання підтримки і допомоги; доступність і безкоштовність послуг дітям, соціальному оточенню, батькам;

• ресурсна обґрунтованість роботи;

• демократизм (делегування повноважень, розподіл відповідальності і самостійності як між фахівцями, так і в сім’ї);

• гнучкість, реальність і комплексність роботи (у плануванні, розподілі сил і ресурсів щодо проблем та міжсекторальне партнерське втручання у проблеми дітей за необхідності);

• результативність роботи; оптимальність та соціальні інновації;

• солідарність (взаємозв’язок і взаємна відповідальність суспільства, фахівців, членів сім’ї, оточення за дитину);

• сумісність (комплекс функцій соціального педагога і психолога, залучених фахівців має відповідати проблемам дитини);

• концентрація (взаємодія між дитиною, сім’єю, оточенням і фахівцями має бути максимально насиченою, забезпечувати бажаний вплив на розв’язання проблем дитини);

• комбінування (дає можливість об’єднати функції фахівців у взаємодії так, щоб не допустити дублювання, паралельності і забезпечити оптимальний варіант розв’язання проблем дитини);

• різноманіття форм, методів взаємодії фахівців з дитиною, її соціальним оточенням, батьками;

• стимулювання сім’ї до активності, розв’язання проблем дитини, до розвитку родини (формування батьківства, відчуття сім’ї, сімейних цінностей, позитивних моделей сімейного життя, поєднання педагогічного керівництва з розвитком ініціативи, самодіяльності і самостійності вихованців, неперервності роботи, виховання дітей тощо);

3. Етичні принципи:

• рівність роботи з дітьми мігрантів, їх сім’ями, соціальним оточенням;

• толерантність;

• конфіденційність (якщо це не загрожує життю і здоров’ю дитини);

• співпраця з дитиною, її близькими і родичами;

• об’єктивність (реальне сприйняття проблем сім’ї, дітей);

• спрямованість роботи на самовизначення і незалежне життя сім’ї (право сім’ї на вибір послуг і прийняття рішень на основі інформації фахівців);

• врахування суверенітету та автономності сім’ї у прийнятті рішень щодо своєї життєдіяльності, розвитку (якщо це не загрожує життю та здоров’ю дітей);

4. Педагогічні принципи:

• спрямованість на розвиток сім’ї і на збереження цілісності сім’ї;

• диференційований та індивідуальний підхід до дитини, сім’ї, соціального оточення;

• системність і систематичність у роботі (поєднання підтримки, допомоги, самодопомоги і втручання у сім’ю в інтересах дитини);

• оптимальність впливу;

• гуманізм (опора на позитивне в дитині, сім’ї, соціальному оточенні, визнання прав дитини, особистих і сімейних інтересів як цінностей);

• зворотній зв’язок у роботі з дитиною, сім’єю;

• науковість;

• наявність позитивного образу, моделі сім’ї як зразка для роботи, до якого треба прагнути;

• самодостатність сім’ї;

• культуровідповідність;

• природовідповідність;

• виховання в діяльності і спілкуванні;

• активізація особистості, сім’ї, середовища щодо розв’язання проблем дитини; спрямованість на розвиток особистості, сім’ї;

• врахування альтернативності розвитку сім’ї, особистості, народності, єдності виховання і життя, соціального виховання і навчання в колективі;

• самодопомога особистості в соціальному розвитку;

• педагогізація середовища;

• єдність традиційного і новаторського.

Лише за умови дотримання усіх вищезазначених принципів робота з дітьми мігрантів може бути успішною.

Таким чином, розвиток та вдосконалення системи соціальної та соціально-педагогічної роботи з мігрантами та їхніми сім’ями сприятиме вирішенню ряду соціальних, економічних, культурних та інших проблем, до яких призводить явище міграції. Процеси міграції населення завжди будуть існувати і здійснювати на суспільство значний вплив. Головним завданням соціальних служб, що так чи інакше стикаються з міграцією у своїй роботі, є зведення до мінімуму тих негативних тенденцій і наслідків, що вона в собі несе. Міграція може стати і благом і злом, врятувати економіку регіону чи привести до соціального вибуху. Соціальним службам потрібно вчитися керувати міграцією, готувати кадри, накопичувати інформацію про форми і методи роботи, опановувати засобами, за допомогою яких можна здійснювати керування цим процесом.

Технології роботи з мігрантами

Соціальна адаптація. Застосування технологій соціальної адаптації визначається її основними завданнями та актуальністю соціальної проблеми.

Одним із завдань соціально-педагогічної роботи є адаптація індивідів, що втратили певний соціальний статус (біженці, мігранти). Залежно від контингенту населення, змінюються і зміст процесу соціальної адаптації, форми і методи роботи, що проводиться.

Соціальна адаптація, будучи складним і багаторівневим процесом, здійснюється в різних сферах життєдіяльності людини. Як процес вона означає пристосування особистості або соціальної групи, що потрапила у важку життєву ситуацію, до реального соціального середовища. Процес соціальної адаптації починається з усвідомлення особистістю (соціальною групою) тієї обставини, що її стара поведінка не сприяє досягненню успіху і необхідно міняти модель поведінки з урахуванням вимог нового соціального середовища. А для зміни поведінкових зразків необхідна активна позиція самої особистості.

Соціальна адаптація – процес пристосування особистості або соціальної групи до нового середовища життєдіяльності шляхом активного його засвоєння.

У соціально-педагогічній роботі необхідно враховувати різні види адаптації, що впливають на розвиток людини. Виділяють чотири основних види або рівня адаптації людини: біологічну, фізіологічну, психологічну, соціальну.

Процес соціальної адаптації носить конкретно-історичний характер. Тому зусилля особистості чи соціальної групи, їх можливості по засвоєнню змін соціального середовища багато в чому визначаються спрямованістю самих змін, соціально-правовою та моральною обстановкою в країні.

Перш за все адаптованість вимагається у сфері трудових відносин, особистісно-побутових і культурно-дозвільних. Тому цілком обґрунтовано вчені виділяють три основних види (рівня) соціальної адаптації: виробничий, побутовий та дозвіллєвій.

У практичній соціономії адаптація виступає не тільки як процес, але і як соціальна технологія. Причиною адаптації можуть служити зміни соціального стану і положення особистості або групи осіб у зв’язку з новою соціальною ситуацією (втрата роботи, вихід на пенсію, переселення або вимушена міграція, отримання фізичних ушкоджень, переживання катастрофи, участь у бойових діях тощо).

Соціальна реабілітація. Соціальна реабілітація – це комплекс заходів, спрямованих на відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі.

Соціальна реабілітація – це комплекс заходів, спрямованих на відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, це програми і дії, яка спрямована на відновлення особистого і професійного статусу людини для більш повної інтеграції в суспільство. Соціальна реабілітація уявляє собою взаємозалежний процес, з одного боку, спрямований на відновлення здатності людини до життєдіяльності в соціальному середовищі, з іншого – на зміну характеру самого середовища, що обмежує реалізацію потреб людини. Можна говорити про різні види реабілітації: соціальна реабілітація, медико-соціальна реабілітація, соціально-правова реабілітація, психолого-педагогічна реабілітація, соціально-побутова та трудова реабілітація. Реабілітація – це комплексна, багаторівнева, етапна і динамічна система взаємопов’язаних дій, спрямованих на відновлення людини в правах, статусі, здоров’ї, дієздатності в соціумі.

Реабілітація є невід’ємним компонентом соціальної технологізації.

Соціальна реабілітація – комплекс заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, на поліпшення її здоров’я, дієздатності. Цей процес націлений також і на зміну соціального середовища, умов життєдіяльності, порушених або обмежених за якимись причинами.

Здійснення соціальної реабілітації в значній мірі залежить від дотримання її основних принципів. До них слід віднести: етапність, диференційованість, комплексність, наступність, послідовність, безперервність проведення реабілітаційних заходів, доступність і переважну безкоштовність для найбільш нужденних. У рамках соціально-реабілітаційної діяльності вчені виділяють різні рівні: медико-соціальний, професійно-трудової, соціально-психологічний, соціально-рольовий, соціально-побутової, соціально-правовий.

Адаптація може служити одним із засобів реабілітації. З іншого боку, реабілітаційні методи використовуються в ході адаптації. І все це спрямовано на досягнення спільної мети – надання соціальної допомоги шляхом відновлення, збереження або поліпшення здатності до соціального функціонування та забезпечення соціального оздоровлення. А соціальне здоров’я громадян, благополуччя сімей є необхідною умовою стабільного і прогресивного розвитку країни.

Технології економічної підтримки населення. Оцінка соціально-економічного стану сімей і окремих осіб є складною проблемою, особливо на початковому етапі становлення соціальної служби. Тим не менше ця оцінка дає необхідну інформацію, яка дозволяє підвищити точність прогнозування розвитку і функціонування сфери послуг, їх асортименту та обсягу. Таким чином, обґрунтовується необхідний базовий рівень створення всієї структури соціальних послуг на даній території.

Як і будь-який процес збору інформації, дослідження ринку соціальних послуг передбачає чітке формулювання запитань і знання допоміжних структур, в яких слід шукати відповіді.

Визначається вік, рівень доходів, спосіб життя потенційних клієнтів, їх потреби; що вони хочуть отримати від системи соціального обслуговування, яким чином можна домогтися задоволення запитів потенційних і реальних покупців послуг тощо.

Технологіями соціально-економічної підтримки займаються в основному управління соціального захисту населення або центри соціального обслуговування, що входять в єдину державну структуру соціального захисту населення.

З першої половини 90-х рр.. практично повсюдно почав впроваджуватися такий метод економічної підтримки населення, як надання невідкладної матеріальної допомоги разового характеру. Це було викликано різким погіршенням соціально-економічних умов життя населення, появою великої кількості біженців з колишніх республік СРСР, безробітних, бродяг і осіб без певного місця проживання, тобто осіб, що опинилися за об’єктивних, а іноді і з суб’єктивних причин в екстремальній ситуації.

Невідкладна матеріальна допомога разового характеру – це забезпечення гостро нужденних безкоштовним гарячим харчуванням чи продуктовими набором, видача одягу, взуття та предметів першої необхідності; сприяння в отриманні тимчасового житла; надання психологічної, юридичної та іншої допомоги, обумовленої регіональними особливостями. Як показала практика, неможливо штучно обмежити коло кандидатів на отримання термінової допомоги заздалегідь визначеними нормативними рамками. Основним критерієм для її надання має бути гостра потреба. Усі звернення, як і види допомоги, реєструються в журналі. Можливість надання такого виду допомоги реалізується за рахунок коштів і матеріалів, що виділяються державними організаціями та підприємствами, недержавними міжурядовими благодійними організаціями, фірмами, компаніями та фондами, а також за рахунок речей, зібраних у добровільному порядку у населення.

При наданні економічної допомоги головне – об’єктивно визначити істинно нужденного. Технології оцінки ситуації осіб, що звертаються за допомогою, у багатьох країнах точно регламентовані законом і передбачають як ряд попередніх процедур, так і відстеження способу життя і поведінки особи, яка отримала допомогу. Оцінка ситуації – це складне завдання не лише в економічному, але й морально-етичному відношенні: треба взяти на себе моральну відповідальність як за надання допомоги, так і за відмову в ній (оскільки у зв’язку з нестачею ресурсів число нужденних повинно бути суворо обмежене).

Можливе надання одночасно декількох видів допомоги з урахуванням їх вартості в грошовому вираженні. Положення визначає конкретні види допомоги:

• грошова допомога: компенсаційні виплати на придбання продуктів харчування, палива, одягу та взуття, ліків та ін.; компенсації окремим категоріям громадян; дотації на лікування;

• допомога при екстремальних ситуаціях (пожежа, стихійні лиха тощо);

• натуральна допомога: у вигляді продуктів харчування та предметів першої необхідності; гарантований продуктовий набір особливо нужденним; безкоштовна видача ліків, палива тощо; видача талонів на безкоштовне харчування, доставка гарячих обідів або продуктів додому;

• допомога у вигляді послуг і пільг: прикріплення до магазину, в якому продукти харчування, одяг, взуття та інші предмети першої необхідності продаються за соціальними цінами; надання пільг з оплати комунальних послуг, медикаментів, за користування лазнею, пральні, перукарні, хімчистки та іншими побутовими установами, а також громадським транспортом; зарахування на тимчасове проживання у відділення сестринського догляду дільничних лікарень, пансіонатів для ветеранів війни і праці; виділення путівок у пансіонати, будинки відпочинку тощо.

Таким чином, технологія соціальної підтримки населення передбачає використання різних соціально-економічних методів – їх вибір залежить від об’єктивної ситуації, наявності засобів, бажання й уміння фахівців на всіх рівнях застосовувати ці методи.

Ключові поняття: міграція, мігранти, біженці, профілактика, супровід, корекція, реабілітація.

Питання та завдання:

1. Дайте визначення поняттям „мігранти”, „біженці”

2. Назвати основні типи міграцій, що існують на сьогоднішній день.

3. Які причини сприяють міграційним процесам?

4. Як впливає міграція на сім’ю та виховання дітей?

5. Які технології соціально-педагогічної роботи використовуються у роботі з мігрантами?

Практичне завдання. Розробити соціальні проекти по підтримці мігрантів та біженців із загальною методикою розробки та опису соціальних проектів: 1) проблема, на вирішення якої спрямовано проект; 2) мета проекту; 3) завдання проекту; 4) план реалізації проекту; 5) етапи проекту; 6) ресурси, необхідні для реалізації проекту; 7) результати реалізації проекту; 8) подальші перспективи.