27. Образ Богдана Хмельницького

Ознайомлюючись із л-рою Київ.Русі надзв.рівня досягло літописання. Козацько-старшинські літописи які широко розпов.про визвольну б-бу укр.народу1648-54рр – це явище унікальне. Найповніше про Хмельничину життя народу в той період його б-бу за волю розп.літописи Самовидця, Грабянки, Самійла Величка. Найціннішим літописом є літ.самовидця. головним з-ням Самовидця було переказати нас.поколінням події блскучої доби Б.Х. літописи под.на 2 час. – 1й яка обіймає часи гетьманування Б.Х. та його найближчих наступників. Автор схилявся бачити в повстані Хмел.низку жорстокостейсвавільної черні супроти своїх державців, а самі війни Х.уважав карою божою за гріхи. Тому в літописі незнаходимо вдоволення автора з приводу блискучих перемог Б,Х. Ще одиним літописом який описує образ Б.Х. є літ.Гр.Грабянки – головним предметом свого опов. Автор обрав славну добу Б.Х. на неї головно зосереджена увага. Метою було – змалювати Хмельничину звеличити її найбіл.героя – Б.Х

28. Література Києво-Могилянської академії: тематика, жанри, імена

КМА – стародавній навчальний заклад в Києві, який проіснував від 1632 до 1817 р. Викладання в академії мало народний характер. Однак в 18 ст. під впливом освітніх реформ в Росії, в академії поширилося викладання народних дисциплін. Із загальноосв закладу поч. перетворюватися в духовно-навч. Заклад. Книгозбірня академії налічувала понад тис.томів. в стінах академії творив Прокопович.Виникненню КМА передував к-нац рух, що в умовах посиленого наступу на соціальні і духовні інтереси українців, який чинився правлячим колами Речі Посполитої. Поступово центром духовного життя стає Київ, куди потягнулись культурно-освітні діячі за різних земель України, особливо з тих, де польсько-католицький гніт ставав нестерпним. Серед них були письменники, поети, педагоги, перекладачі, вчені, богослови, книговидавці, гравери, художники. Це Захарія Копистеньский, письменник, автор історичного твору "Полинодія"(1622), Памва Беринда - лінгвіст, гравер, енциклопедист, автор "Лексикону славеноросського"(1627), удоєний в Києві титула "архитипографа церкви Руської", Тарасій Земка, письменник, знавець мов, редактор, Лаврентій Зизаній, автор підручників для шкіл, педагог, Кирило Дорофейович, Олександр Митура, Тарасій Вербицький, Андрій Ніколаєвич, Юрій Рогатинець, Іван Вишенський, Христофор Філалет та інші. У цей період з'являються перекладені на «просту мову» «Євангеліє» білоруса Василя Тепинського, «Новий Заповіт» Валентина Негалевського із Хорошева на Волині, Пересопницьке Євангеліє». Ці переклади були непоодинокі,  відомі й інші «учительні євангелія», перекладені на вросту мову». Касіян Сакович, ректор і професор школи, був автором 2 філософських книг — «Арістотелівські проблеми, або питання про природу людини» та «Трактат про душу. Спеціального богословського класу в школі не було — це було прорегативою вищих шкіл. У різні часи школу очолювали Мелетій Смотрицький, автор «Граматики», Хома Євлевич, Касіян Сакович, автор «Віршів на жалостний погреб...». Однією з найважливіших гуманістичних ідей морально-дидактичної літератури того часу є свобода волі, або «самовладдя» людини. Найвиразніше ця ідея звучить у Л. Зизанія: «Самовластием человек обращается к добродетелям, яко ж і злобам». Звідси випливає, що людина — творець своєї долі, свого життєвого шляху  З позицій гуманізму вчені академії виступають проти всілякого насильства над людиною. Зокрем, І. Гізель звинувачує панівну верхівку в порушенні прав підданих, знущанні над ними. У його книзі «Мир з богом чоловіку» аналізуються зловживання в державних установах, безчинство чиновників, суддів тощо. Це свідчить про те, що київські викладачі були добре обізнані з тогочасним суспільним життям і бачили в моралі силу, яка покликана стати важливим чинником досконалості земного життя. І. Гізель вважав, що мораль може встановити гармонію між людиною і суспільством, апелюючи до їх розуму, свідомості, мудрості. Він вірив, що людина стане морально досконалоюі щасливою у цьому світі, розцінював людину не з точки зору християнської любові до ближнього, а як гуманіст, що возвеличував її, робив її господарем своєї долі .Пам'ятками православної полемічної літератури стали "Палінодія" Захарія Копистенського і польськомовний трактат "Літос", який вважають твором Петра Могили. Обидва твори засвідчують ерудицію авторів, їхню обізнаність як з богословською думкою Сходу і Заходу, так і з тогочасною слов'янською та західноєвропейською літературою.В Академії складаються свої традиції: поетичні змагання- читання віршів різних епох, різними мовами, в тому числі й власних, викладачами і студентами, увінчання вправних віршотворчів лавровими вінками з присвоєння звання "лавроносного поета" (лауреата). Любов'ю до поетичного слова, яка прищеплювалась студентам Києвської академії, ми завдячуємо тому, що маємо сьогодні безцінне "Слово о полку Ігоревім". В рукописі, зробленому із списку 16ст. , "Слово " зберігалося в бібліотеці вихованця академії Івана (Іола) Биковського. Як і багато інших могилянців він був викликаний до Росії, працював в Шляхетському Кадетському корпусі, згодом став архимандритом Спасо-Ярославського монастиря і ректором Ярославської семінарії. І всюди з Биковським була його бібліотека, якою він люб'язно дозволяв користуватися всім книголюбам. Так, "Слово. . . " опинилося в руках доброго знаймого архимандрита оберпрокурора Синоду О. Мусіна-Пушкіна. Подальша доля його невідома.Унікальною була книгозбірня Киїівської академії, яка формувалась протягом двох віків. Закладена вона була, очевидно, ще в Братський школі. П. Могила передав Колегії всю свою бібліотеку- 2131 вітчизняних і зарубіжних видань. Так склалася традиція дарувати Академії книги. Бібліотека поповнювалась також за рахунок закупок, надходжень від українських друкарень. Там були книги видавництва Росії, України, Білорусії, Амстердама, Гамбурга, Галле та ін. Крім друкованих книг, в бібліотеці зберігались численні рукописи- хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків і поточна документація, значне місце займали передплатні видання.