60.Соціально-психологічний роман «Повія» Панаса Мирного: історія написання і публікації, композиція, соціально-психологічна зумовленість поведінки головної героїні

Проблема “пропащої сили”, що була визначальною для письменника впродовж усієї творчості, особливого трагізму набула в соціально-психологічному романі “Повія”. У листі до Михайла Старицького у грудні 1881 року Панас Мирний повідомляв про свій задум: “Головна ідея моєї праці – виставити пролетаріатку і проститутку сього часу, її побут у селі – перша частина, в місті – друга, на слизькому шляху – третя і попідтинню – четверта. Гуртом усю працю я назвав “Повія”. Цією назвою народ охрестив людей без пристановища, а найбільше усього проституток”. Так, частинами і друкували цей багатостраждальний твір: спочатку в альманасі “Рада” (1883-1884), потім у “Літературно-науковому віснику” (1919), а повністю “Повія” (1928), яку можна вважати ще й урбаністичним романом, побачила світ лише після смерті автора. Друкуючи час від часу коротші повісті, в яких зустрічаємо і типи міського та інтеліґентського оточення, Панас Мирний довший час працює над другим, остаточно так і не довершеним романом «Повія» (інша назва — «Гуляща»). Останні спроби довершити його відносяться до 1905 року. Роман «Повія» – соціально-психологічний твір. Соціальне дослідження дійсності поєднується тут з психологічним аналізом поведінки персонажів. Щоб глибше розкрити психологію героїв, письменник вво¬дить портрет, пейзаж, ліричний відступ.Ще з юнацьких років Панаса Мирного цікавила доля жінки в суспільстві. Художника хвилювали на¬родні пісні, в яких ішлося про страдницьке жіноче життя. У щоденнику він писав: «Я часто задумуюсь над жіночою долею: та ж людина, а життя зробило з неї рабу-невільницю...» Панас Мирний обурювався насильством, яке чинилося над жінкою. Тему жіночої долі він зробив головною в своїй творчості.першим, хто розкрив не лише соціально-історичні, але й психологічні аспекти життя села і міста, став Панас Мирний зі своїм романом "Повія”.Дослідники творчості письменника зазначали, що "в романі "Повія” Панас Мирний головну увагу зосереджує на відображені сучасної йому пореформленої доби, при цьому не обмежується лише одним селом, як це було раніше, а включає в поле свого художнього зору і новий об’єкт – пореформене місто” П. Мирний показав, що селянин, який приїхав до міста, почуває себе там чужим, а то й зайвим, перебуваючи на периферії, на межі, адже місто дає інші можливості, їх більше, саме життя тут бурхливіше, хоча свідомість не може урбанізуватися. Тиким чином, село і місто у романі – це більше, ніж просто середовище чи тло подій, вони допомагають розкрити внутрішню дисгармонію людини, яка вже не сільська, але й міською стати не може. Це марґінальна людина, розчахнута між двома світами, як от головна героїня роману Христя Притиківна. П. Мирний не протиставляє місто селу чи навпаки. І там, і там, як показує письменник, існують пороки, те "лихо”, що робить людину "пропащою силою”, в конкретному випадку – повією.Назва роману символічна. Головна героїня Христя пов’язана з усіма персонажами, а ті в свою чергу – один з одним і зі своїм минулим. Перед читачем постає справжня вітрина соціальних, політичних, моральних повій. Це ті можновладці, "боги” як села, так і міста, починаючи із сільського багатія Грицька Супруна і закінчуючи земськими правителями Колісником та генералом Лошаковим, кожен з яких свого часу продався і продовжує продаватися за гроші, за маєтки, за кар’єру, за владу. Христя ж, продаючи своє тіло, залишається з чистою, незайманою душею, а в тих "таточків”, що її купують, душі вже давно немає.Зображуючи життя українського пореформеного села, Панас Мирний не ідеалізує його, а за допомогою реалістичного письма виявляє всі його слабкі і непривабливі риси як із соціального, так і психологічного боку – жадобу, людську злобу, заздрощі, наклепництво. Батьки Христі зазнали на собі страшного кріпацького "лиха”, коли доводилось служити і "по своїх”, і "по жидах”, і "по купцях”, але й довгоочікувана воля мало що змінила в їхньому житті. Для того, щоб якось вижити, вони вимушені були спродувати все до останньої зернини. Під час однієї з таких поїздок на міський ярмарок в холодну, люту зиму гине батько Христі. Найстрашнішим для родини було залишитись без чоловіка, батька-годувальника, захистника. Важкі випробування чекають на Христю та її матір після смерті Пилипа Притики, тим більше, що до них має особисту неприязнь збирач податків Грицько Супруненко. Він має гроші і владу, тому дозволяє собі знущатися над односельцями. Йдучи до міста, Христя без особливого жалю розлучається з рідним селом: "Далося мені це село взнаки, – провались воно крізь сиру землю...”. Більше того, вона тішить себе думкою, що в місті їй буде краще. Он і Кирило казав: "там уже те добре, що багато люду”, і Кучерявенкова Марина, прослуживши в місті три роки, хвалилася, "що як у місті служити, то й крашого не треба: і роботи небагато, і робота неважка; люди такі ввічливі, і плата добра...” Проте уявлення Христі про місто є досить туманним, адже сама вона там ніколи не була і знала про нього лише з розповідей. До того ж ці уявлення були суперечливими. Якщо дядько Кирило і подруга Марина малювали привабливу картину, то мати розповідала про своє наймитування в місті "безнадійним та страшним голосом”, приливаючи кожне слово гіркими слізьми. Тому побачивши місто наяву з його метушнею і гамором, з грудами кам’яних будівель, дівчина жахнулась. Після широких ланів та зелених левад "місто здалося їй хижим звіром, що, притаївшись у ямі, роззявив свого кривавого рота з білими гострими зубами, наміряючись кинутись до неї”.Опинившись у новому середовищі, Христя з перших же днів відчула його гнітючу атмосферу. Вона була вражена життям, що панувало в місті, дикими і незрозумілими стосунками між людьми. Особливо гостро Христя відчула це на святкуванні Великодня у Загнибіди: "Це подуріли люди, показилися! Один на одного лізе, один другого не бачить. І це багатирі, дуки гуляють-бенкетують! З жиру не знають, що робити, та казяться” ерез спілкування головної героїні з людьми різних т.зв. "соціальних титулів”, а також подаючи короткі історії про кожного з них , автор створює цілісну картину буття міста, що розвивається й існує за своєю внутрішньою логікою і своїми законами. Головною рушійною силою поведінки і вчинків "городської” людини ("ремісники, купці, крамарі, пани – воєнні й невоєнні, служащі й неслужащі, жиди в ярмулках і без ярмулок, в дорогих саєтах і в драних балахонах”) є прагнення з усього здобути користь, мати якомога більше вигоди. Якщо в селі "гречкосії та хлібороби” живуть за рахунок власної праці, то в місті "все те живе тільки за гроші, все те купує, що потрібно для життя, а не своїми руками добуває”]. Тут в усьому панують гроші, які цілком заволоділи людськими душами. Ця задушлива атмосфера повністю сковує людину, "не дає дихати, не дає жити” Люди, з якими зведе доля Христю в місті, своєю жорстокістю, ницістю і підлістю значно перевершать її колишнього сільського кривдника Грицька Супруна. Це і крамар Загнибіда, що труїть людей, торгуючи гнилою рибою, і володар графського маєтку, придбаного за крадені громадські гроші, Колісник, і нарешті заповзятий чиновник, що пройшов шлях від демократа до циніка, Григорій Проценко.Окрім соціально-економічних чинників, які спричинили падіння головної героїні, важливе місце в романі належить чинникам психологічного характеру.На селі досить міцними є традиції і закони, які складались віками.. Тут людську поведінку, звички головним чином визначає громадська думка.. Христі, приміром, теж було небайдуже, як оцінять односельці її вчинок, коли вона піде з подругами на колядки одразу після смерті батька: "Їй вчувався докір людський: ото, не вспіла ще батька загребти, а вийшла горланити”. Під пильним оком знаходяться і стосунки Христі з Федором Супруненком. Водночас в цьому замкненому, обмеженому певними рамками світі існують плітки, обмовки, заздрощі..Натомість у плані особистісної свободи світ міста виявляється значно привабливішим. Тут людина почувається набагато вільнішою і розкутішою. Про принади міського життя Христі розповідає Мар’я, яка вже встигла їх скуштувати: "Та в городі тільки й жити! Там вільно, там людно… Ніхто тебе не примічає, ніхто не пиляє, не точить та золить, як тута…”]. Те ж саме стверджує і Явдоха, правда, з погляду народної моралі ставиться до цього з осудом: «Там, у городі, розкіш їм, воля, страху немає…» Цієї міської свободи спізнали спочатку Мар’я і Марина, згодом її добре відчує і Христя.Саме в цьому, з одного боку, є переваги міської культури, але з іншого, тут криється небезпека. Свобода в діях і вчинках, незалежність від певних суспільних умовностей, відсутність моральних обмежень відіграли свою роль у падінні як Мар’ї, так і Христі. Суттєва відмінність між двома світами, в яких існує Христя, значною мірою впливає на її психологічний стан, порушує внутрішню рівновагу, поглиблює її трагічне становище. Історик С.Томашівський розглядає цю проблему на рівні буття нації, наголошуючи, що "внутрішня слабкість українського народу полягає у відсутності рівноваги між містом і селом, величезних відмінностях в культурно-освітньому і політичному рівнях, що не давало можливості творити органічну національну цілість” Органічної внутрішньої цілісності позбавлена і Христя. "Чудна! Жила в городі – тобі було сумно, бажала в село. Стала у селі – тебе знову у город тягне. Чудна ти, нігде місця не нагрієш”, – дивується Колісник]. Дівчина так і не змогла прижитися в місті, пристосуватися до нового їй середовища, але й село вже стало для неї чужим. Відпущена господинею, вона приходить відвідати матір, але якась незрозуміла туга не дає їй спокою і жене назад до міста, хоча можна побути дома довше: "Тісною і смутною здається їй своя хата; рідне село наче принижчало, помиршавіло; життя його спустіло; неначе пожежа пройшла і спустошила самі найкращі місця. Вона радніша кинути його зараз і полетіти назад, у місто… А ще ж тільки субота, до завтрього після обіду їй бути… Така журба розбирає її, так їй важко та трудно”. Це психологія маргінальної людини, що виявляється в розчахнутості її між двома світами. В цьому полягає внутрішня трагедія Христі.Дотримуючись головного принципу реалістичного письма соціально-економічного детермінізму, Панас Мирний показав, що причиною Христиного гріхопадіння насамперед стали ті суспільні процеси, які відбувалися в Україні у пореформену добу. Але водночас йому вдалося виявити суттєві особливості двох характерних для буття нашої нації двох світів – села і міста як на соціальному, морально-етичному, так і психологічному рівнях, передати особливості внутрішнього світу людини, що вимушена існувати граничних межах цих світів. Світ, у якому панують вовчі закони, виштовхує ще одну «пропащу силу». І якщо Чіпка в пошуках прав¬ди свою силу витратив у стихійній помсті, зійшов на хибний шлях і загинув, то Христина сила пропала ще невитраченою. Тому автор показує її в передсмертно¬му сні, де вона ніби продовжує жити й розкривається як достойна, гідна поваги людина.