111. Історичні романи п.Загребельного, їх проблематика та особливості стилю

Саме історичні романи принесли популярність Павлу Загребельному. "Диво""Первоміст","Євпраксія" поставили його в ряд найчитабельніших українських прозаїків. Авторові хотілося здійснити своєрідні художні дослідження народних доль, кожна з яких не втратила свого значення й сьогодні. Отож "Диво" - це доля таланту, "Смерть у Києві" - доля державної ідеї, "Первоміст" - доля народної споруди. "Євпраксія" - роман про долю людини. А що доля людська, надто в трагічних її вимірах, найвиразніше простежується на прикладі жінки, то й написано роман "Роксолана" про жінку, про трагедію розлуки з рідною землею, про трагедію втрати любові. У стильовому діапазоні письменника чудово поєднуються гостра, цікава фабульність з докладною деталізацією, іронія і сарказм з романтикою, публіцистика з психологізмом, афористичність і уривчастість з довгими фразами-періодами, з енергією дієслівних многочленів. В усіх своїх історичних романах письменник звертається до трагедійних ситуацій (йому загалом дуже близька поетика трагічного), перед багатьма моральними альтернативами постають його герої, і нерідко зроблений ними вибір вартий їхнього життя, але, думається, найвищих трагічних нот досягає автор у цих двох романах про дивні й гіркі долі жінок – Євпраксії і Роксолани, долях, скалічених жорстоким часом, суспільством, соціальна природа якого антигуманна, антилюдська. Одним із значних здобутків укр. прози став роман «Диво» (1968), в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. В центрі роману — Софія Київська, яка є незнищенним символом української державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975). Подіям укр. історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні — Роксолани — Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною. Розкрити «таємниці» характеру Б. Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою П. Загребельний в романі «Я, Богдан» (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України — такі риси найновішого роману письменника «Тисячолітній Миколай» (1994). В романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово — це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди.

112. Збірки Павличка «Сонети Подільської осені» та «Таємниця твого обличчя»

Збірки - «Любов і ненависть» (1953) «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958),«Правда кличе» (1958), «Сонети подільської осені»(1973), «Таємниця твого обличчя» (1974)…

1973 року вийшла четверта збірка "Сонети подільської осені". Раніше культивовані Д. Павличком емоційно-закличний тон, категоричність, тепер замінені "тривожно"-спокійним; на зміну гострій інвективі, ідейно-емоційній піднесеності приходять філософсько-ліричні медитації про сенс людського буття . "Сонетиподільської осені" писалися на Тернопільщині у селі Гущанки, а тому краєвиди, побут, почуття пов'язані з подільським краєм, а тема "наближення осені свого життя" – відбивала світовідчуття самого автора. Озвучення свого внутрішнього "я", симфонічно-опукла інструментація найтонших душевних мотивів знайшли у збірці найкраще своє втілення.Важливу функцію виконують i заголовки творів, що частково визначають не лише жанровий орієнтир циклу, а й тематичну різноплановість змісту. Поет звертається до таких матеріальних чинників повсякденного буття українського народу як "хліб", "нива", "земля", "зерно" та iн., що є нерозривним у поєднанні з діалектично-психологічною сферою "зрілість", "щастя", "любов", "бажання"."Сонети подільської осені" ілюструють виняткову майстерність Д. Павличка у творенні ліричного портрета: "Раби" Мікеланджело", "Муса Джаліль", "Юліус Фучек", "Федеріко Гарсіа Лорка", "Антуан де Сент-Екзюпері", "Юрій Гагарін", "Ернесто Че Гевара", "Олександр Довженко", "Галина Кальченко" .Реформуючи сонетну форму, поет постійно шукав нові засоби зображення, часто звертаючись до біблійних стилізацій як у змісті (тенденція до повчань, гнівні інвективи, жанр молитви, псалму тощо), так і на стильовому рівні, розв'язуючи в такий спосіб численні проблеми національного самовизначення України, як це робили письменники усіх віків. Обpази хліба й зеpна, які виступали в "Сонетах подільської осені" як уособлення вічного оновлення пpиpоди, тепеp пошиpюються на людське кохання: "Любов... подібна до пpиpоди у своїй вічній молодості. Вона не знає смеpті. Вона знає лише один закон - закон невпинного оновлення". Якщо я пpавильно зpозуміла Д.Павличка, в цьому й полягає "таємниця обличчя" любові.Почуття, думка, життєва деталь перебувають в єдності, в русі, в діалектичних зіткненнях і боротьбі, з яких виростає ідея; "Сонети подільської осені" позначені віковими змінами автора, коли поезія народжується з мудрості, надихається багатим досвідом життя й нестримним потоком енергії. Частіше, ніж будь-коли, лірика Д. Павличка наближається до світу мистецтва пензля, черпаючи з нього, як з джерела, вміння відтворюватись у неповторно глибоких, змістовних і привабливо яскравих живописних образах.

«Таємниця твого обличчя» Д. Павличка. Поет натхненно відтворив художньо-образними засобами гарячі почуття любові до рідної землі, змалював образ жінки-матері, образ коханої. Глибина інтимних почуттів, традиційна поетична форма споріднюють поезії Д. Павличка із збіркою І. Франка «Зів’яле листя». У ліриці Д. Павличка той самий драматизм інтимних почуттів і зіткнення протиборствуючих сил, без яких не можна уявити собі справжньої лірики. Збірка містить чимало таємниць стилю поета, що розкриваються в найрізноманітніших метафоричних, словесно-образних засобах. У кожному образі — глибока ніжність ліричного героя. Автор вдається до порівнянь, асоціацій, заснованих на ідеї нероздільності природи рідного краю і людського життя. Ніжним почуттям великого кохання-горіння, яким сповнене серце ліричного героя, пройняті всі вірші збірки. Це почуття передається в метафоричних засобах, що відтворюють радість життя, бажання працювати і творити. Вірші - “Живу, як той гірський потік…” “Моя любове, ти як Бог…” “Був день, коли ніхто не плаче…” “Де ждав я тебе, як свята…” “Я стужився мила, за тобою…”