30. Життя і творчість Дмитра Туптала

Дмитро Туптало росіяни звуть його Дмит.Ростовським належить до давніх укр.письменників, Він і поет, композитор, зокрема писав мелодіїї до власних текстів, автор чисельних оповідань про чуда. Його творче життя тривало 30 років. Народ.у грудні 1651р, за одними даними в Макарлові на Київщ., за ін – у києві. У сімї сотника. Учився спочатку вдома а потім1662-65 у К-М.акдемії і взяв іноцтво 18-літнім. Постригся в ченці в Кирилівському монас., титарем якого був його батько, у 1657 – висвячений в ієромонахи.1677-78 жив у Вільно та Слуцьку де 2р. трудився в проповідництві. Але його у 1683було викликано в києв і доручено писання Четей-Міней, перед цим у 1680р. в Чернігові він видав книгу Руно орошне, пречиста і преблагословена діва Марія, - збірка оповідань яка свідчить про чуда.вона стала вельми популярною. У 1684 р. Т. Д. за запрошенням Варлаама Ясинського приїздить до Києва і стає проповідником у Києво-Печерській Лаврі. Тут Т. Д. прийняв на себе послух - складання Четій Міней, що прославили його ім'я. Над Четіями Мінеями Т. Д. трудився понад двадцять років і закінчив їх лише в Ростові в 1705 р. Використовуючи у своїй роботі як руські джерела (у тому числі і Великі Мінеї Четьї), так і латинські, грецькі, польські, автор не просто збирав їх воєдино і займався добором, багато з житій, складених Т. Д., можуть вважатися ориґінальними агіографічними творами. Видання Міней затяглося на багато років: у 1689 р. у Києво-Печерській Лаврі була надрукована перша частина (вересень- листопад), а робота над четвертою - останньою - частиною тривала до 9 лютого 1705 р. У зв'язку з приїздом до Московії змінюється погляд Т. Д. на завдання і цілі його праці: за спостереженнями дослідників, він вже в Москві, а потім і в Ростові приділяє усе більше уваги пам'ятникам московської агіографії, крім великоросійських житій Т. Д. включає в Мінеї деякі повісті і розповіді місцевого - ростовського - походження (наприклад, Житіє Димитрія царевича). Друге видання Міней вийшло в 1711-1716 рр. (було надруковано у трьох частинах). Пізніше праця Т. Д. перевидавалася ще кілька разів.

Ще в Україні Т. Д. став відомим проповідником. Його проповіді, написані в стилі бароко, знаходяться в одному ряді з творами найвідоміших у XVII ст. проповідників Йоаникія Галятовского, Антонія Радивіловського та ін. Для них характерний надлишок риторичних питань, вигуків, алегорій тощо.

1701 року Петро I призначив Т. Д. митрополитом Тобольську. У 1702 р. з уваги на слабке здоров’я Т. Д. призначається митрополитом Ростовським та Ярославльським, де Т. Д. розвив широку адміністративну діяльність. Найголовнішим його починанням було відкриття в 1702 р. школи для священнослужителів. Туди приймалися не тільки діти священиків, а й особи інших станів, усього за час існування школи в ній навчалося 200 чоловік. Школа Т. Д. була загальноосвітньою, а не спеціальною. У школі викладалися граматика, латинська і давньогрецька мови, нотний спів, віршування, риторика. Навчання було побудовано за тогочасними українськими принципами. Ростовська школа проіснувала до 1705 р.

Для учнів школи Т. Д. у перший же рік перебування в Ростові написав "Рождественську драму", поставлену 24 грудня 1704 р., драма і дотепер йде на сучасній сцені. Інша п'єса Т. Д. - до свята Успіння Богородиці - "Успенська драма" була написана, на думку дослідників, в Україні наприкінці XVII ст. для виконання ченцями і переписувачами в монастирі Д. Р., імовірно, написав і інші п'єси, але тексти до нас не дійшли. Інтерес Т. Д. до театру був викликаний і чисто практичні цілями: прищеплюючи смак і інтерес до спектаклів, митрополит здійснював морально-виховну програму.

Серед богословських творів "Зерцало православного исповедания" (вид. 1805 р.), "Діаріуш, каталог кіевских митрополитов". Мова богословських праць - церковнослов’янська з українізмами, проповідей - близька до народної.Проповіді Т. Д. ростовського періоду стають логічніше, коротше, жвавіше, загальдоступніше, яскрава і виразна їх мова. Важливе місце в літературній спадщині Т. Д. займає "Келійний літописець" - праця, заснована на докладному вивченні Біблії, праць батьків Церкви, творів європейських хроністів і новітніх церковних письменників. Спочатку Т. Д. мав тільки список Хроніки Псевдо-Дорофея Монемвасійського і Літописець Еллінський і Римський; матеріалу, що міститься в цих джерелах, було йому недостатньо, тому митрополит за допомогою купця Ісакія Ванденбурґа через Архангельськ виписував іноземні книги, звертався по допомогу до свого друга солепромисловця Г.Д.Строганова. За заповітом митрополита чернетки, що залишилися після нього, були покладені в труну при похованні, а при розкритті гробниці вони виявилися зотлілими, тому автографів Т. Д. залишилося небагато - це особисті листи, підписи до офіційних документів, деякі чорнові матеріали, виправлення тих чи тих рукописних чи друкованих творів.У Т. Д. була досить велика, хоча і типова, бібліотека церковного письменника, що тяжів до історичної тематики. За деякими даними, вона нараховувала 288 книг, з них значна кількість іноземними мовами.Т. Д. — типовий представник барокової доби. Його філософські погляди поєднали в собі елементи середньовічної патристики, схоластики і новітньої філософії (Ренесансу, Реформації, раннього просвітництва). Сфера філософських інтересів Т. Д. — етична та антропологічна проблематика з переважною увагою до розв’язання завдань практичної етики. У своєму вченні про людину Т. виходить із традиційної для укр. думки концепції двонатурності людини — її поділу на внутрішню і зовнішню.

Твори митрополита Т. Д. добре були відомі кільком поколінням російських письменників і в епоху Просвітництва, і в "золотий" для російської літератури вік: О.С.Пушкіну, М.В.Гоголю, Т.Г.Шевченку, О.І.Герцену, Л.М.Толстому, М.С.Лєскову та ін.; мали вплив на творчість Квітки-Основ’яненка; багато хто з них мав книги Т. Д. у своїх бібліотеках, виховувалися на них, а пізніше використовували перероблені ним джерела і сюжети у своїх художніх творах.