15. Жанрове визначення казки. Казка і легенда

Казка(Никифоров) – усні оповідання поширені серед людей з метою розваги , містять у собі незвичайні у побутовому значенні події(фантастичні, чудесні, житейські) і відзначаються спеціальною композицією, стилістичною будовою. К. містить вигадане, те, що не відповідає дійсності, в її змісті покладений глибокий філософський зміст. Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку.

В основі казки — захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні. Казки відомі з найдавніших часів у всіх народів світу. Споріднені з іншими фольклорно-епічними жанрами — сказаннями, саґами, легендами, переказами, епічними піснями, — казки не пов'язані безпосередньо з міфологічними уявленнями, а також історичними особами і подіями. Для них характерні традиційність структури і композиційних елементів (зачини, кінцівки та ін.), контрастне групування дійових осіб, відсутність розгорнутих описів природи і побуту. Сюжет казки багатоепізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дії на героєві і щасливим закінченням. Казка відзначається «замкнутим часом» і завершеністю, співвідносними з досягненнями героєм мети і перемогою добра над злом. Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і взаємопереплітаються з пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними та ін. У казок народів світу багато спільного, що пояснюється подібністю культурно-історичних умов їх життя. Водночас казки відзначаються національними особливостями, відображають спосіб життя народу, його працю і побут, природні умови, а також індивідуальні риси виконавця-оповідача (казкаря). Тому казки, як правило, побутують у багатьох варіантах.

За змістом казки поділяються на кілька різновидів. Казки про тварин ґенетично найдавніші, зв'язані з тотемічними уявленнями. Головними їх героями виступають звірі. З часом казки втрачають міфологічний і магічний сенс і набувають повчально-виховного характеру. Один із різновидів казок про тварин — кумулятивні казки (твори для дітей, що розвивають логічне мислення, пам'ять, виховують моральні почуття тощо).Фантастичні казки первісно також мали магічне призначення, яке з часом утратилося; в них органічно поєднується міфічне, фантастичне і героїчне начала. Провідні мотиви: змієборство, добування і використання чудодійних предметів (цілюща вода, жар-птиця, меч-кладенець, шапка-невидимка, чоботи-самоходи) та ін. Герої фантастичних казок, як правило, наділені надзвичайною силою, здібностями, винахідливістю, які допомагають їм подолати усі випробування на шляху до мети.

У побутових казках переважають мотиви з повсякденного життя. Героями їх виступають бідний селянин, кмітливий наймит чи солдат, бурлака, вередлива жінка тощо. Часто у цих казках зустрічаються персоніфіковані образи — Доля, Щастя, Горе, Правда, Кривда. Казкові образи і мотиви широко використовуються у художній літературі, музиці, малярстві.

Головні українські казкові мотиви

Космічні сили: сонце, місяць, вітер, мороз, град. Людина терпить від них, правується з ними, доходить свого. Особливо популярні два мотиви: доходження знищеного урожаю і розшукування жінки, котру хапає сонце, вітер або інша сила. Вони зв'язуються з широко розповсюдженим мотивом подорожі до сонця: як чоловік чи хлопець заступав сонце в його щоденнім обході і які з того виходили біди. Мотив всесвітній, у американських індіан він виступає в варіантах, аналогічних з нашими!..

Фантастичні надприродні земні єства: дух землі, або лісовик, «Ох», що живе в могилі або в пеньку і забирає до себе людей, котрих потім приходиться різним способом виручати, чи їм виручатись. Дуже популярная у нас тема — про її світові розгалуження нижче. Паралель становить водяний дід чи цар, або дід криничний, — популярний варіант описує, як він змушує чоловіка — купця-мореплавця чи подорожника — пообіцяти йому дитину, яка вродилась без нього вдома.

Баба-людоїдка (Баба-яга)Мотив ЗміяКощій безсмертнийКобиляча головаОдноокий людоїд

Легенда у фольклорі --усне народне оповідання про чудесну подію, що сприймається як достовірне. Легенди дуже близькі до переказів, відрізняються від них найбільше тим, що в основі їх — біблійні сюжети. На відміну від казок, легенди не мають традиційних початкових і прикінцевих формул, усталеного чергування подій. Лише подеколи у них є спільне з казками: початкові формули — «було це давно», «колись давно-давно»; фантастичний зміст, але такий, що трактується як диво, творене незвичайними людьми.

Характерні ознаки легенди

І. Франко писав : «легенда це не історія, та проте воно не парадокс, коли один із новіш. учених говорить, що Л. має в собі більше правди, ніж якась історія».

Легенда(за О. Деєм) – це не казковий жанр народної прози з інформативно-пояснювальною функцією, але вона близько примикає до казки своїми незвичними, дивовижними або неможливими, яке органічно поєднується з реальним і часто компенсує недостатність чи цілком відсутність точної інформації про певні події чи явища¸предмети новколишнього світу, поведінки і вчинки осіб. На д. В. Давидюка Л.- це одно сюжетне фабульне оповідання міфологічного, історико-героїчного та апокрифічного змісту, що побутує як достовірна оповідь про давнє минуле.

Легенди починаються з викладу змісту і закінчуються висновком, повчальним підсумком. Їх сюжети переважно одно- або малоепізодні. Композиційна і сюжетна неусталеність легенд, вільна форма зумовлюють часту імпровізацію оповіді, контамінацію епізодів і мотивів. Теми, сюжети і персонажі легенди — розмаїті.

Легенди органічно ввійшли в усі жанри давнього українського письменства, в іконопис і малярство, в народну свідомість, відбилися у народних колядках, щедрівках, лірницьких піснях, баладах, думах, анекдотах та інших жанрах фольклору. За їх мотивами побудовані «Енеїда» Івана Котляревського, ряд творів Тараса Шевченка (поема «Марія»), І. Франка (поема «Мойсей»), роман В. Шевчука «На полі смиренному».