10. Характеристика «Пісні про Байду». Стаття Франка «Пісня про…»

Ба́йда — герой однієї з найпоширеніших українських народних пісень «В Цареграді на риночку» («Пісня про Байду»), узагальнений образ патріота рідної землі, борця проти турецько-татарського гніту. В українських народних переказах образ Б. інколи пов'язують з історичною особою 16 ст. Д.Вишневецького, прозваного теж Байдою. Відомі різні варіанти народ. пісні про Б. (записано понад 40).

У пісні висловлюється ідея благородства і високого почуття патріотизму, моральної вищості людини над смертю. Загибель Байди виступає символом безсилля поганського світу.

Дослідники зазначають, що прототипом образу Байди, можливо, є князь Дмитро Вишневецький, засновник першої Запорозької Січі на дніпровських островах Токмаківка і Хортиця (середина ХVІ ст.), староста Черкас і Києва. У 1563 році Д.Вишневецький брав участь у міжусобній боротьбі молдавських бояр, зрада яких і стала причиною його полону і мученицької смерті в Цариграді, колишній столиі Туреччини.

У тексті наявне логічне поєднання картин з прямим і переносним значенням: Байда, гинучи фізично від тортур, розправився однією стрілою з усією родиною царя.

Серед художніх особливостей історичної пісні слід відзначити гіперболізацію ("убито однією стрілою царську родину"), пестливі слова як оцінні характеристики персонажів.

Засобами історичних пісень маємо відроджувати історичну пам'ять, формувати національну свідомість, плекати ідеал українця.

В Цариграді на риночку Поява Байди в

Та п'є Байда мед-горілочку; Цариграді на ринку

Ой, п'є Байда та не день, не два,

Не одну нічку та й не годиночку;

Ой п'є байда та й кивається, Звернення до джури

Та на свого цюру поглядається:

"Ой, цюро ж мій молодесенький,

Та чи будеш мені вірнесенький?"

Цар турецький у ньому присилає, Пропозиція султана

Байду к собі підмовляє:

„О, ти, Байдо, та славнесенький,

Будь мені лицар та вірнесенький,

Візьми в мене царівночку,

Будеш паном на всю Вкраїночку!"

„Твоя , царю, віра проклятая, Відповідь Байди

Твоя царівночка поганая!"

Ой крикнув цар на свої гайдуки:

„Візьміть Байду добре в руки, Наказ султана про

Візьміть Байду, страту

і зв'яжіте,

На гак ребром зачепіте!"

Ой, висить Байда та й не день, не два,

Не одну нічку та не годиночку;

Ой, висить Байда та й гадає, Прохання Байди

Та на свого цюру споглядає,

Та на свого цюру молодого

І на свого коня вороного:

„Ой, цюро ж мій молодесенький,

Подай мені лучок та тугесенький.

Подай мені тугий лучок

І стрілочок цілий пучок!

Ой , бачу я три голубочки -

Хочу я убити для його дочки.

Де я мірю - там я вцілю,

Де я важу - там я вражу!"

Ой, як стрілив - царя вцілив, Помста султану

11. Тематичне розмаїття ліричних пісень

Лірика – один із основних літературних родів, в якому життя відображується через передачу почуттів, переживань і думок людини в певних обставинах під впливом певних подій. Ліричний твір, як правило, короткий, у ньому мало подробиць і деталей, які мусять бути дуже виразними та багатозначними. Адже ліричний твір – це яскраве відтворення вибуху якогось почуття, настрою чи думки.

Лірична пісня виникла пізніше, ніж обрядова поезія. її появу пов´язують з тим періодом, коли фольклор почав поступово втрачати первісне практичне значення і набувати ознак художньої творчості. Основною ознакою пісень є ліризм — естетичне сприйняття дійсності, в процесі якого буття осмислюється крізь призму людських переживань. З цим і пов´язані основні риси жанру. Тут епічне (розповідне) начало відступає на другий план, майже (або й зовсім) відсутнє зображення дії, вчинків — вся увага зосереджена на відтворенні внутрішнього світу людини (психологічних станів, думок, бажань, надій, страждань і т. п.). Тому епіцентром ліричної пісні є не сюжетність (подієвість, фабульність), а драматична, емоційна напруга, викликана якимсь епізодом, випадком з життя. Звідси й особливість поетики жанру — першорядне значення надається виражальним засобам, які здатні передавати витончені емоційні стани, впливати на людську уяву, збуджуючи в ній художньообразні асоціації і відповідні рефлексії.

Тематика ліричних пісень щонайрізноманітніша.

Загальноприйнято усі ліричні пісні поділяти на два великі розряди: 1) родинно-побутові; 2) суспільно-побутові.

Як бачимо, цей поділ здійснено на основі тематики. Родинно-побутові пісні відображають особисте життя людини (кохання, життя в сім´ї, родинні стосунки, особисті драми, конфлікти та ін.), а у суспільно-побутових відтворене соціальне життя (суспільні явища, загальнонародні проблеми, пов´язані з історичними, економічними, політичними процесами, що стосуються всього народу), вони відтворюють життя не окремої особи, а певної верстви населення, суспільної групи (козаків, рекрутів, бурлаків та ін.) Тобто в основі поділу протиставлене особисте—суспільне. Ця визначальна ознака тематики зумовлює відмінності у характері, поетиці, художньообразній структурі пісень двох розрядів.

Родинно-побутові пісні за своїм походженням давніші, ніж суспільно-побутові, оскільки особисті духовні і сімейні проблеми, родинні стосунки, закони співжиття завжди хвилювали людей; особисті драми і конфлікти безпосередньо впливали на духовне життя, моментально породжуючи відповідні емоції, психічні реакції (одна з яких — висловити свій біль, тугу, радість, ненависть, поділитися своїми переживаннями з іншими; звідси і тяга до художньої творчості, пісні, в якій мелодією можна вилити те, що не завжди вдається висловити словами). Для того ж, щоб аналізувати і виявляти своє ставлення до суспільної дійсності, необхідний певний рівень національної свідомості, який виробляється в процесі історичного буття народу, що супроводжується певними політичними, економічними, соціальними явищами. Тому суспільно-побутові пісні виникають дещо пізніше, коли національна свідомість здатна аналізувати державотворчі процеси і суспільні явища, тобто кожна людина усвідомлює себе частиною певної національної спільноти та соціальної групи.

Та поряд з сумними та інколи тужливими ліричними родинно-побутовими піснями існує такий підвид як весільні пісні.

У весільних піснях йдеться i про свах, i про подруг нареченої, світилок, бояр i боярок, старост i дружб. Співають весiльнi пiснi виключно жінки. Це переважно хори, діалоги. Весiльнi пiснi супроводжують замішування короваю, розплітання коси молодої, одягання їй чіпця. Чоловіки у формі монологів та дiалогiв беруть участь лише у найбільш драматичних епізодах обряду під час нападу бояр та викупу нареченої. Святкуючи перезву, родичі молодої після першої шлюбної ночі йдуть або з відповідними обрядовими піснями на частування до хати молодого.

Найпопулярнішими піснями що виконуються і зараз на деяких українських весіллях є такі весiльнi пiснi: «Де ти, калино, росла?, «Ой думала та гадала», «Приїхали гості», «Ой куди ж ви, сiрi гуси, полинете?», «Ненько моя та рідненька», «Ой пливе човен по росі».