92.Поезія є. Плужника, д. Фальківського, о. Влизька.

Життя Є. Плужника було недовге й не багате на зовнішні події, літературна діяльність тривала всього десять років. Разом зі своїми друзями він потрапив під нелюдські жорна сталінських репресій, що означали планомірне знищення української інтелігенції, був арештований у 1934 році, а в 1936 ропі помер від сухот у тюремній лікарні на Соловках.

Перша книжка віршів поета вийшла в 1926 році під назвою "Дні", друга — в 1927 році під назвою "Рання осінь". Друга книга і є останньою прижиттєвою; все, що ми маємо нині, друкувалось у Європі і прийшло до українського читача в роки демократизації. Є. Плужник, крім творів ліричного жанру, писав романи, п'єси, сценарії для кіностудій.

Поетичне кредо його — природність актора, що грає не якусь там літературну роль, а самого себе. Тому в його віршах мало абстрактного, а більше реального, індивідуального, переповненого переживаннями.

Лірика поета вирізняється на тлі найдобірніших віршів 20-30-х років, бо тільки йому притаманне високе й складне мистецтво артистичного оперування складовими імпресіонізму, одного 13 найоригінальніших образотворчих мистецтв. Вірші Є. Плужника складаються з 2-3, рідко 4-5 строф. Думки, втілені в строфи, напружені, схвильовані, гранично стислі, психологічно насичені, іноді вони нагадують вірші-плакати на газетно-політичні теми.

У багатьох віршах ранньої лірики звучить несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові. У книжці "На дні" поет висловив , свій погляд на проблему, окреслену суспільною пам'яттю.

З віршами Є. Плужника в українську літературу ввійшов голос "загальнолюдської гуманності", милосердя, з яким ми вже зустрічалися в "Скорбній матері" П. Тичини, і в ньому поєдналися дві протилежні настроєності: трагічно-болісне переживання втрат і пристрасна віра в справедливе й людяне майбутнє:

У другій збірці віршів Є. Плужник відходить від пафосу трагічного оптимізму і романтичної форми самопожертви в ім'я майбутнього. Тут присутній мотив примирення, автор хоче примирення з "осіннім спокоєм", він вітає цей спокій і навіть говорить "прощайте" пориванням молодості. У збірці "Рання осінь" відчутний вплив неокласиків.

Під впливом самопочуття з'являється новий мотив у ліриці Є. Плужника: мистецтво як розрада, як складання віршів про марність віршоскладання:

Поезія Є. Плужника чекає свого дослідника. І перш за все — його синтаксис. Проте вже сучасному читачеві зрозуміло, що цей автор — вправний скульптор. У своїх коротких мініатюрах він завжди каже все і нічого не лишає на домислення читачеві.

Дмитро Фальківський (1898-1934) народився 3 листопада 1898 року у селі Великі Липеси (тепер Кобринського району Брестської області) в бідній селянській родині.

Демобілізувавшись 1923 року за станом здоров'я, переїхав до Києва, де перебував на журналістській і творчій роботі. З 1924 року друкується на сторінках журналів "Червоний шлях", "Життя й революція"‚ "Всесвіт", "Глобус" та інших. Перша книжка поезій Фальківського "Чабан" вийшла 1925 року. Окремими видання: "Обрії" (1927)‚ "На пожарищі" (1928), "Полісся" (1931).

Перші віршовані публікації молодого автора та його перша поема "Чекіст" (романтизація "червоного терору" в якій на всі лади оспівувалась класова ненависть, як єдина і незмінна цінність "історично закономірної" диктатури пролетаріату) загубилися в масовому віршованому потоці. Однак сам дебют Дмитра Фальківського було помічено. Схвальні відгуки на його адресу дав Б.Коваленко, якому імпонувала "ідейно чітка" позиція поета. Не дивно, що Фальківський потрапив спочатку до складу київської філії "Плугу", очолюваної С.Щупаком, а потім - до "Гарту". Однак швидко порвав з ними, заперечуючи жорстку обмеженість вульгарно тлумаченої "пролетарської літератури".

Пробував шукати себе Фальківський і в епічних жанрах ("Краском", "Селькор", "Іоган", "Тов. Гнат", "Чабан"). Але ці твори не задовольняли автора. Свою поетичну стихію Дмитро Фальківський знайшов у ліриці. Його ліричні твори - це сповідь молодої людини, яка, віддавши свою першу юнацьку віру і запал більшовизмові, побачила безглуздість жертв і навіки залишилася з комплексом провини та туги за чистою первісністю природи.

Фальківський стає членом літературного угрупування "Ланка" (з 1926 р. - МАРС), де обстоювалися погляди на мистецтво, близькі до поглядів неокласиків та ваплітян. У доброзичливому оточенні "ланківців" - Б.Антоненка-Давидовича, Г.Косинки, В.Підмогильного, М.Івченка, Т.Осьмачки та інших - Д.Фальківський написав свої кращі поезії. Особливо зближується з Є.Плужником.

На новому етапі творчості Фальківський прагне показати глибину національної трагедії, коли у полум'ї революції багато родин по-живому розтиналось на непримиренні табори. Він обертається в рамках небагатьох тем - віддає перевагу осінній меланхолійній тематиці, присмерковим тонам, приглушеним звукам, оспівує тугу й жаль, зів'яле листя, що падає з дерев, самоту і сум.

Не забарилися й належні політичні висновки: Дмитра Фальківського з літератури було усунено. 14 грудня 1934 року засудила Фальківського (а також Косинку, Буревія, Влизька та ін.) до розстрілу.

Твори: Обрії (К., 1927); На пожарищі (К., 1928); Полісся (Харків - К., 1931).

Влизько Олекса Федорович народився 17 лютого 1908 року на станції Боровйонка Крестецького повіту Новгородської губернії, де його батько служив дяком, псаломщиком. Там і почав навчання, а продовжив його на батьківщині діда - в с. Сингаївка на Звенигородщині.

У тературу його ввів Борис Антоненко-Давидович, надрукувавши в Київському журналі "Глобус" (1925, ч. 22) вірш "Серце на норд". З того часу вірші Влизька починають систематично друкуватися у різних журналах і газетах УРСР. Найчастіше - у футуристичному органі Михайла Семенка "Нова Генерація". Влизько належав до літературної організації "Молодняк" і УСПП.

У першому номері органу ВУСППу "Літературній газеті" були надруковані напутні рядки вірша О. Влизька "Поетові". "Не лицемір, поете, серцем, і не роби із нього шарж, - замало глянути крізь скельця, на бунт, виспівуючи марш" (1927).

Книжка "За всіх скажу" сприймається як відповідь на гострі питання, поставлені дискусією 1925-1928 років про шляхи розвитку української літератури. Тогочасні критики дали напрочуд високу оцінку поетичному дебютові молодого автора. Визнання перспективного таланту засвідчила й третя премія Наркомосу УРСР, присуджена поетові за збірку "За всіх скажу". Однак рання смерть таки була долею Влизька. на закритому засіданні 14 грудня 1934 року, в числі 28-ми інших, О.Влизьку було винесено смертний вирок, який того ж дня було виконано.