44. Бурлескно- травестійна поезія в українській літературі 1 половини 19 ст.

Бурлескно-травестійна поезія характеризується посиленою увагою до такого предмета зображення як людські недоліки, які, в свою чергу, зумовлювалися соціальними пороками та абсурдними недоречностями. Для творів цієї художньо-стильової течії властиві поєднання епічних (наявність сюжетної канви, широкі побутові описи, нагромадження деталей), ліричних (суб'єктивність і пристрасність в оцінках і характеристиках зображуваного) та драматичних (гостра конфліктність розгортання дії, наявність діа- і полілогічних форм у змалюванні певних явищ) способів моделювання дійсності засобами слова.До початку 30-х років ХІХ ст. бурлеск в українській поезії був однією з найпродуктивніших стильових течій.У добу Просвітництва в українській літературі особливого розвитку набувала байка, корені якої сягають фольклору й давнього українського письменства. Б.Грінченко наголошував на вирішальному значенні особливостей ментальності українського народу, а звідси - й потенціалу усної народної творчості. У давній українській літературі жанр байки не був поширений, хоча й вивчався в шкільних курсах риторики та поетики. Мандрівні байкові сюжети бралися за основу учнівських вправ, у яких спудеї повинні були показати вміння імпровізувати.Давньоукраїнські байки писалися старослов'янською мовою з великою кількістю русизмів і полонізмів, силабічним віршем або здебільшого прозою.Поетика нової української байки кардинально відрізнялася: автори використовували розмовну мову, знижену лексику, елементи бурлеску, вільний вірш (різностопний, ямбічний вірш). За основу творів брали мандрівні сюжети, український фольклор, досвід давньогрецьких, римських, французьких, польських, російських письменників. Українські автори, які розробляли жанр байки впродовж 10-30-х рр. ХІХ ст., орієнтувалися на поширену форму давньоукраїнської байки, для якої характерними є докладність, деталізація оповіді, діалогізація, мотивування вчинків персонажів.Запозичення байкою сюжетних схем, художньо-зображальних засобів, елементів композиційної структури фольклорних жанрів призвело до виникнення таких її різновидів, як байка-казка і байка-приказка. Перший характеризується розгорнутим сюжетом, побутовою деталізацією, докладністю зображення, у ньому персонажами здебільшого виступають люди («Пан і Собака» У алегоричному образi Рябка, сумлiнного, роботящого та чесного, поет роз­криває долю крiпака, повнiстю залежного вiд жорстокого пана. Рябко прагне догодити своєму  господарю, заслужити ласку, подяку, тому пильно стереже пан­ське добро. Але через свою вiдданiсть Рябко був покараний, бо пан програвся у карти, а злiсть зганяє на вiдданому слузi. Рябко не протестує Пiсля другого покарання у Рябка пробуджується свiдомiсть. Жорстоке зну­щання i несправедливе покарання виводять з рiвноваги навiть такого сумлiнного крiпака Рябко рiшуче i твердо заявляє: Чорт би убив твого, Явтух, з панами батька, I дядину, i дядька За ласку ïх!.. - сказав Рябко тут наодрiз. - Нехай ïм служить бiльш рябий в болотi бiс!Той дурень, хто дурним iде панам служити,  А бiльший дурень, хто ïм дума угодити!, «Солопій та Хівря» П.П. Гулака-Артемовського, «Мірошник» Є.Гребінки). Байка-приказка (у І.Красіцького «приповістка», у Л.Боровиковського - «прибаютка», «приповідка») - це невеликий твір на 2-8 рядків, ознаками якого є лаконізм, відсутність розгалуженого сюжету та деталізації, яскравість, чіткість, влучність вислову («Дурень і розумний» «На що, до халепи,той розум людям здався?» —Раз Дурень здуру бовть!.. Розумного питався.«На те, — озвався сей, — коли кортить вже знать, Щоб дурням на сей спрос цур дурнів відвічать»), «Цікавий і мовчун» П. Гулака-Артемовського, байки Л.Боровиковського).До цього жанру в першій половині ХІХ ст. зверталися: І.Котляревський, Г.Квітка-Основ'яненко, С.Писаревський, П.Кореницький, П.Білецький-Носенко, О.Бодянський та ін.Проте основу нової української байки, на думку М.Зерова, заклали П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський та Є.Гребінка, оскільки, навіть запозичивши сюжети для своїх творів, вони надали цьому жанру національного колориту, використовували мову, наближену до літературної