117. Новелістика Григора Тютюнника. Мотив скаліченого дитинства

Новела - улюблений жанр письменника Григора Тютюнника. Григір Тютюнник вважав, що новела стоїть до поезії найближче. Тому більшість йокі творів - це невеликі оповідання. У короткій новелі він умів повно розкрити внутрішній стан героя. Тютюнник у новелах зажди працював над почуттями, що жили навколо нього i в ньому. Головний принцип його творчостi сконцентрований у таких словах: «мила моя людино, нiколи я не скажу про тебе чорного слова!» I це було правдою. Вiн умiв дивитися i на зло «з висот розуму», сприймав його душею. Особливiстю творчого стилю Г. Тютюнника є використання художньоï деталi в розкриттi характеру. «Класичний аналiз психiки в наш час не пройде. Потрiбна деталь». Яскравим прикладом може служити новела «Зав’язь».Цiкавi твори Г. Тютюнника ще однiєю особливiстю - в них майже немає вiдступiв. Читач вiдразу поринає в яскравi життєвi картини, чує гострi дiалоги, в яких чiтко вимальовуються характери героïв, простих трудiвникiв села. Тютюнник нiколи не повчає. Вiн вiрить i любить свого читача, а тому надає йому право самому оцiнити героïв. Умiв новелiст у своïх творах показати високi почуття («Зав’язь», «Три зозулi з поклоном») чи такi ганебнi явища, як бездуховнiсть, мiщанство, споживацтво («Син приïхав»). Письменник говорив не тiльки про недолiк у соцiальному ладi, а й у нацiональному украïнському характерi. «Три зозулі з поклоном». Згадка про репресованого батька. Новела присвячена найвищому людському почуттю - любові, яка входить у серце без дозволу і залишається там назавжди. Герої новели Марфа, одружена жінка, яка кохала Михайла, Софія - дружина Михайла та сам Михайло сподівалися на щастя й кохання. Але марно. До всіх них линули «зозулі з поклоном». Григір Тютюнник - правдивий, безкомпромісний, сміливий митець. У новелах митця - правда життя. Він розкриває вічні людські проблеми: для чого людина живе на землі, що таке любов і щастя. Він умів кількома штрихами розкрити внутрішній стан героя, показати високі почуття чи ганебні явища. Говорив також про серйозні деформації не тільки в соціальному устрої, а й у національному українському характері. Говорив про це відверто й сміливо.

Людей з такою душею письменник змалював у багатьох своїх творах — новелах, оповіданнях, повістях. Та наймастерніше він розкрив духовний світ підлітків, молоді повоєнного села, отих «дітей війни», їх силу духу, якій можуть позаздрити й дорослі. Такою є повість у новелах «Вогник далеко в степу», у якій автор майстерно і правдиво змальовує нелегке життя підлітків у перші повоєнні роки. Головні герої новели — Павло та його друзі Василі — сильні духом, цілеспрямовані люди, які вміють чітко відрізняти правду від брехні, щирість від лукавства, любов від ненависті. І оточують їх, в основному, добрі, сердечні, сумлінні люди — тітка Ялосовета, Федір Демидович та інші. Основа художнього світу Гр. Тютюнника — нелегке життя в селі після війни. Життя малого хлопчика (оповідання «В сутінки»), в основі якого пам'ятне для оповідача надвечір'я воєнної пори — це спогад в обрамленні сучасних роздумів і переживань автора; закоханого юнака (оповідання «Зав'язь»): про любов, людське кохання в його найрізноманітніших проявах — світлих, гірких, драматичних, нещасливих; зображення першого, ще неясного, сором'язливого, чистого й наївного почуття — ще в його лише «зав'язі»; старенького дідуся (новела «Медаль»): жорстокий лик нависає над Даньком Глицею, коли його, пухлого від голоду, що ледве ходить, викликають до сільбуду, аби вручити як кращому тваринникові медаль «За трудову доблесть».