89.Роман «Місто» Підмогильного

Роман «Місто» написаний 1927р. двічі видавався в Харкові (1928,29), 1930 з*явився рос. мовою. Свого часу привернув найпильнішу увагу критиків та громадськості. У 20-30р був оцінений як «ворожий пролетаріату», «ідеологічно хибний», у якому соціальне замінене біологічному, село протиставляється місту. Тодішня проза збебільшого однозначно оцінювала маргінальну проблематику, без заглиблення у психологічний підтекст складних взаємин міста і села.. маргіналами тоді називали вихідців з села, які ставали міськими жителями.

Усвідомлюючи потребу вивчитися, щоби потім повернутися у село С.Радченко їде до Києва. Колишній повстанець, секретар спілки Робземлісу, переконаний, що він «нова сила», покликана з сіл до творчої праці. Він як йому здається один із тих, що повинні стати на зміну гнилизні минулого й сміливо будувати майбутнє.

Степана досить легко прийнято до інституту, він швидко освоївся за нових обставин, здобув у собі впевненість, почав писати твори і став письменником, невдовзі прийшли до нього слава і достаток. Степан розумний, повороткий, місто навчило його практицизмові та прагматичності, довело, що замість мрій, треба діяти. Він навчився використовувати кожен сприятливий момент, що його посилала йому доля.

На відміну від Левка, який уперто і цілеспрямовано штурмує науку, щоб понести її в село, Степан щиро намагається визначити свою нову роль – своє теперішнє міське життя.

Місто виявилось сильнішим від Степана, воно перемогло його, зробивши з нього справжнього індивідуаліста, товстошкірого кар*єриста-пристосуванця.

Тривожно, болісно ставлячи в центр сіого роману маргінальних характер, психологічно глибоко, правдиво досліджуючи його соціальну природу, автор не робить ніяких ідеологічних акцентів, не підносить і не виправдовує свого героя, не нав*язує читачеві готових висновків, примушує самому думати над особливостями людської природи, яка неодмінно має плоть і душу.

90. Поеми Бажана «Сліпці», «Смерть Гамлета», «Різьблена тінь»

Сліпці. Естетичне самовизначення Миколи Бажана супроводжувалося гучними деклараціями, що пролунали, зокрема, зі сторінок книжки «Зустріч на перехресній станції. Розмова трьох» (1927 р.). Троє — це футуристична компанія: Михайль Семенко, Гео Шкурупій і Микола Бажан. Голос, що належить Третьому співрозмовникові (Бажану), маніфестує культурне «перевисання» від доби бароко до нової української культури в обхід ХІХ століття! Проте центральна думка в монолозі Третього — цілком серйозна: заперечуючи хуторянство, він хоче поєднати старе мистецтво з новим, браму Заборовського і Дніпрельстан. Після такого пристрасного монологу, цілком закономірною була поява бунтарської поеми Бажана «Сліпці» (1930). Омелян Пріцак вважав, що інспірував цей твір Шевченків «Перебендя», з яким автор «Сліпців» вступив у полемічний діалог. І справді: у Бажана йдеться про виворіт, «закулісся» кобзарства. Молодий кобзар у нього кидає виклик старому Перебенді: він — бунтар проти квазі-мистецького примітиву, безнадійної архаїки «народного мистецтва»...

Бажан устиг надрукувати лише дві частини поеми. Рукопис третьої у час жорстоких нагінок він віддав Юрієві Яновському, своєму другові. Відшукати його пізніше так і не вдалося.

Поема не має логічно побудованого сюжету, оскільки для М. Бажана важливим було висловити власне бачення порушених проблем: митець і його місце у суспільстві, філософські питання сенсу життя, творчості, служіння народові.

У цьому можна і вбачати відгомін літературної дискусії рр., в якій М. Бажай поділяв позицію М. Хвильового. У поемі життя і творчість кобзаря с алегорією праці письменника. На формі цього твору виразно позначилися впливи естетики та поетики футуризму: автор (відповідно до назви) орієнтує читача на сприйняття передусім звукового образного ряду, нагромаджуючи ускладнені епітети та метафори, використовуючи маловживану лексику.

Велика історична поема «Сліпці» вважається творчою вершиною М.Б. Проблематика української національної культури осмислюється в ній. Перед нами — порівняно далеке минуле — XVIII ст., специфічне середовище — таємна корпорація сліпих кобзарів, бунт Молодого кобзаря проти застарілих традицій, відчутно згущені, аж до натуралізму, барви в зображенні цих природою «приречених» на спів обранців, що «бачать» суть речей, а не їх зовнішню форму. У «Сліпцях» порушуються питання, що гостро дебатувалися в Україні в літературно-мистецьких дискусіях 20-х років, і вимальовуються риси власної, вельми далекої від стилю тих дискусій концепції митця й мистецтва. В цій історичній епічній поемі поет, озброївшись великим історичним матеріялом і велетенським специфічним словником, малює з докладним знанням цех лірни-ків-прошаків 18 сторіччя. Колорит епохи, людей, речей, психологія і дух часу схоплені в точних образах, ритмах, словах. «Незрячі жебраки», що «бачили багато», що грають віками для ярмаркових натовпів і вождів усіх епох, після Сагайдачного і Ко-нашевича — модерним Кочубеям і т. п. — це сучасні Бажанові поети України, це сам Бажан, що бачить більше за інших, а все ж зараховує й себе до сліпців. Сюжет розгортається на основному конфлікті між старим лірником, якого прикрашують струпи і все-охопна мудрість, і молодим сліпцем,.

Певними деталями автор натякає на національну поразку українців після знищення Запорозької Січі Катериною II. На цьому тлі показує двох лірників — старого й молодого, порушуючи тему митця і мистецтва, його ролі в суспільстві. Старого кобзаря звеличують рани і всеохопна мудрість, але він не відзначається активною позицією. Натомість молодий лірник протестує, хоче «здолати, пробитися, вийти як муж, а не мученик!..* Виникають прозорі алюзії до сучасної Бажанові дійсності: «незрячі жебраки*, Що «бачили багато* І грали на ярмарках борцям за волю України, тепер грають сучасним Кочубеям й іншим перевертням. Після появи «Сліпців» почалася кампанія проти Бажана. Не обійшлося, звісно, і без звинувачень у націоналізмі.

Він припинив публікацію «Сліпців» і надрукував у журналі «Життя й революція» вірш «Число».А невдовзі з’явилася поема «Смерть Гамлета», в якій поет поспішно зводив порахунки із власним «ідеалістичним дуалізмом». Данський принц знімав плащ і натягував на себе панцир. Після болісної «ломки» поетові доводилося вбивати собі в голову, що гуманізм може бути тільки класовим, інакше його кваліфікуватимуть як абстрактний. Тому й завершувалася поема осудом гамлетизму, достоєвщини — в ім’я «ленінської людяності класових битв».

Час написання (1932) – коли кожен був під загрозою фізичного знищення, міг стати жертвою сталінського режиму, була вимога писати стандартні вірші, що звеличують режим. Крім того, 30 рр – епоха розкуркулення, репресій творчих особистостей, голодомору. З*являється ця поема з початковою назвою "Післямова про Достоєвського, про Гамлета і двійника", це своєрідне продовження іншого твору – "Розмови сердець" (1928). Поемою про Гамлета почався новий етап у творчості поета, котрий вже став на шлях соціалістичного реалізму, почав писати на соціально-політичні теми. Цей "новий" Бажан – поет партійний і виступає у творі про Гамлета з класової позиції. для Бажана Гамлет – це його сучасник – "сноб дволичності", який постійно прикидається, приймаючи трагічний вигляд. Мотив двійництва і дволичності проходить через всю поему і семантично пов'язаний із творчістю Ф. Достоєвського. Сучасний Гамлет не може визначитися зі своєю позицією, не може вирішити, до кого йому пристати, адже новий світ став протилежним до минулого. Засуджуючи подвійне життя сучасника Гамлета, його приналежність двом світам одночасно, М. Бажан вимагає зробити вибір, відкинувши минуле, бо "Між новим і старим – / не лягли мости. / На два стани розпався вік". Зауважимо, що у цитованих словах маємо справу з алюзією на знамениту фразу Шекспірового Гамлета «час розладнався». Слід зауважити, що Гамлет М. Бажана – це не звичайний і не буденний його сучасник, а, як виникає з контексту поеми, - письменник чи поет, що ховається у "башти надземні". У новій соціалістичній дійсності поетичне слово перетворилось у зброю, що стріляє, М. Бажан закликає не вірити "блідому Гамлетику", "двійнику", "Янусу", який "вдивляється тільки назад". Дивлячись на працю поета з позиції соцреалізму, М. Бажан засуджує "Роздвоєнство! / Примари романтики! / Блудливі блукання роздвоєних душ!" Від Гамлета вимагалося відмовитися від романтики, яка є основою його єства. Сучасний Гамлет повинен був визначитися зі своєю позицією у боротьбі класів, усвідомити своє місце у лавах борців за соціалістичне життєтворення. Зауважимо, що вимоги позбутися сумнівів і вагань ставляться М. Бажаном не тільки до іншого, а й до самого себе. Гамлетизм, як вважає поет, – це "чорний Гамлет" у душі людини, її роздвоєння та нерішучість, і всього цього необхідно позбутися у новій соціалістичній державі.

У другій книжці «Різьблена тінь», лірика («Книгоспілка», 1927, 32 стор.), Бажан здає в архів і футуризм, намацуючи свій власний експресіоністично-барокково-романтичний стиль і охоплюючи великий круг українських тем. Все це була лише підготовка до справжньої сенсації літератури того часу — книжок: «Будівлі» (1924), «Дорога» (1930), підсумкова збірка «Поезії» (Київ, «Книгоспілка», 1930, 64 стор.); також велика історична поема «Сліпці». У збірці «Різьблена тінь» (1927) в романтичних тонах відтворено минуле України.