32. Літопис Самійла Величка і українська літописна традиція: козацькі літописи

Літо́пис — історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі, в якому оповідь велася за роками. Назва походить від структури літопису, де статті починались зі слів «в літо». Початки літописання. Зародженню літописної творчості сприяв ряд чинників: діяльність могутньої Київської держави, відносно високий рівень матеріальної і духовної культури в давньокиївський період, заснування Київської митрополії, спорудження Софійського собору та ін. Літописання почалося у Києві. Вважають, що давніше зведення літописних матеріалів різного характеру і походження (короткі порічні записи, княжі літописи, народні перекази) належить до кін. X ст. Його склала, мабуть, група світських і духовних осіб з оточення Великого князя Володимира Святославича.

В XI ст. були складені Літописне зведення 1037, Києво-Печерське літописне зведення 1072 — 73 (автор книжник Никон), Новгородське зведення 1079, Початкове зведення 1093 — 95, складене ігуменом Печерського монастиря Іоанном. Останнє стало основою для складання першої редакції «Повісті временних літ». Безпосереднім продовженням її в Іпатіївському списку був Київський літопис, складений у Видубицькому монастирі на підставі літописних зведень, які до нас не дійшли. Є відомості про чернігівський, переяславський, галицький літописи XII ст., однак вони не збереглися, уривки з них ввійшли до інших літописних зведень.З 2-ї пол. XIII ст. у зв’язку із занепадом Києва літописання зосереджується в Галицько-Волинському князівстві. Видатною пам’яткою XIII ст., головним джерелом для вивчення історії України цієї доби є Галицько-Волинський літопис, що охоплює події 1201-92 рр.Від XIV ст. літописання увійшло в нову добу — складання зведень і списків. До нашого часу дійшло декілька сот списків. Так виникли Лаврентїївський літопис (1377), Іпатський (Іпатіївський) літопис (поч. XV ст.).

Літописи XV-XVII ст.До часу перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського належить виникнення (XV-XVI ст.) литовських (їх ще називають західноруськими або білорусько-литовськими). Це літописи Баркулабівський, Биховця, Авраамки, Красинського, Рачинського, Румянцевський, Короткий Київський (Супрасльський) та ін. Серед українських літописів XVI — поч. XVII ст. особливу наукову цінність становлять Густинський літопис, частково «Літописці Волині і України». Густинський літопис, складений, на думку дослідників, у Густинському монастирі біля Прилук на Чернігівщині, ймовірно, Захарією Копистенським між 1623 і 1627 на основі багатьох давніх літописів та польських джерел. Літопис містить цілісний виклад історії України від часів Київської Русі до Берестейської унії включно.

Протягом XVII ст. складено ряд інших літописів: Львівський літопис (названий так за місцем, де його знайшли), що описує події 1498 — 1649 переважно на Київщині, Поділлі, в Галичині; Острозький літописець з описом подій 1500 — 1636; Межигірський літопис (знайдений у Межигірському монастирі на Київщині), в якому розповідається про події 1393 — 1620, а також з історії козацтва; Хмільницький літопис, який описує події з історії України 1636 — 50, пов’язані переважно з містом Хмільником. У 1672-73 рр. Теодосій Софонович уклав «Кройнику», в якій розповідається про події в Україні до 1289, історію Литви до 1529 і Польщі до 1693.Козацькі літописи Особливе значення серед літописів 2-ї пол. XVII — поч. XVIII ст. мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — «козацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються. До нас дійшли три найвидатніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Григорія Граб’янки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700).

В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-54, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, подаються факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та ін. Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.

У 30-х pp. XVIII ст. невідомий автор склав «Короткий опис Малоросії» (рос. мовою) про події від Київської Русі до скасування гетьманства в 1734.

За характером до літописів належать пам’ятки мемуарної літератури — щоденники-діаріуші А. Филиповича, М. Ханенка, Я. Марковича та ін. Анонімна «История русов», написана у кін. XVIII або на початку XIX ст. (опубл. 1846 О. Бодянським) з викладом подій від найдавніших часів до 1769, завершує давню літописно-повістеву традицію і є містком до нової української історичної науки, розпочатої «Історією Малої Росії» Д. Бантиша-Каменського (тт. 1-4).

Важливим зразком цього жанру був "Літопис Самовидця" Жоден Історик, який вивчав Історію України 1648-1734 рр , не минав цього джерела 3 джерелознавчого погляду літопис вивчали М Максимович, О. Левицький

Другим за часом написання вважається ' Літопис Григорія Грабянки", козацького старшини, який у 1730 р став гадяцьким полковником Літопис був написаний церковнослов'янською мовою, завершений 1710 р .

"Літопису Самійла Величка", написаного 1720 р , а вперше виданого у 4-х томах в 40-60-х роках XIX ст. (4-й том вийшов 1864 р ) Його повна назва така "Сказання про війну козацьку з поляками, що через Зиновія Богдана Хмельницького, гетьмана військ Запорозьких вісім літ точилася, а близько двадцяти літ тяглася з Іншими державами у поляків, якою він, Хмельницький, при всесильній Божій помочі з козаками І татарами Із тяжкого лядського Іга вибився І під великодержавне пресвітлого монарха російського Олексія Михайловича добровільно піддався".

Перший том обіймає події 1648-1659 рр , другий — 1660-1687 pp., третій — 1687-1700 pp., четвертий том не завершений. З погляду об'єктивності та детальності відображення Історичних подій третій том найцінніший Автор знав ці події як канцелярист генерального писаря В Кочубея та службовець Генеральної канцелярії. Загалом літопис С.Величка як Історичний твір на фоні інших козацьких літописів вважається слабшим. В літописі міститься опис руїни та спустошення в У-ні, яку поляки наз.раєм світу. Була та земля перед війною Хмел. Немов 2га обітована земля, шо кипіла молоком та медом, а стала пусткою, покриті мохом, очеретом тогобічні поля.Літописець дошукується причин трагедії – розпитує старих і бувалих людей через шо і через кого спустошено цю землю, але з різних причин не може довідатись про це. За словами Д.Чижевського, цей літопис подібний до енциклопедії., він має х-р і літопису і трактату проподії нац-визв.війни укр.народу, про часи Руїни після смерті Хмел., усіх у-ців аз.нацією козаків бо ж ролькозацтва в сусп.і в пол.житті була надз.великою. адже народ це не тільки козацтво а й сусп.Україна для нього – матка наша, милая отчизна. Його боляче вражають нерозважливі вчинки її дітей, особливо незгода серед у-ців. Б.Х. порівнює з Мойсеєм, підкрес.що Х.мав особливий розум від Бога.

Автор зібрав дуже багато цікавих фактів І матеріалів, але не зумів дати їм належної наукової Інтерпретації, описав події дещо плутано, не бачив логіки розвитку Історичного процесу. Однак автор має свою Ідейну концепцію, крізь яку чітко проступає соціальна позиція автора він чітко бачить завдання своєї праці у захисті автономії України в складі Московської держави