48. Повісті Шевченка: літературна доля, проблематика, художня вартість

Період заслання знаменний у творчому житті Ш ще й тим, що він, поряд із поезією, починає писати прозу-повісті рос мовою. (Комплекс прози "Наймичка", "Варнак", "Княгиня", "Музыкант", "Несчастный", "Капитанша", "Близнецы", "Художник" і "Прогулка с удовольствием и не без морали) Усі повісті він написав у Новопетровському укріпленні.Відомі тільки 9 та план одної-*Из ничего почти барин*, задуманої першою, але невідомо чи написаної. У російських повістях Шевченка функціонуютьпросвітницькі тенденції, якот: вирішальна роль середовища і вплив обставин на формування людської особистості, руссоїстська теза про первинність добра в природі людини, становлення особистості, створення образу позитивного героя, якому, як правило, протис тавляється негативний, прагнення просвіти, превалювання ідеї, тенденційність зображення, етологічна заданість, автобіографічність розповіді, проблема виховання. 1ю закінченою була *НАЙМИЧКА*.В ній Ш обробив сюжет однойменної поеми 1845р.Адресуючись до рос читача автор хоче ознайомити його з природою України та звичаями.На відміну від поеми в повісті діє і спокусник Лукії, стереотипний Улан. Щире почуття дорого коштувало Лукії, але свої страждання вона несе як спокуту за свій гріх-перед батьками, перед дитиною, перед сусп..мораллю. І цей гріх вона спокутує своїм життям, віддаючи його синові без права називатися матірю. А фінальна картина, коли хвора Л перед смертю чекає повернення Марка, щоб розказати таємницю-викликає сльози і співчуття.У пов *ВАРНАК* Ш знову звертається до теми й сюжету однойменної поеми. Це оповідь старого каторжника про своє життя. Варнак уже 30 літ на чужині і спокутувавши свої тяжкі гріхи фізичною неволею, далі спокутує їх доброчинним життям, так, що люди сповнюються пошаною до нього.. Оповідь Кирила про своє життя – це зав’язка. Герой розповідає про своє сирітство, про життя у священика, появу в панському домі в ролі козачка. Наступний етап – розвиток дії – опис життя у панському домі, дружба з благородною панною Магдаленою, зростання поряд з паничем, мимовільне навчання. З малого хлопчика виростає розумний юнак, але він, підкреслюємо, – кріпак. У панському домі він лише писар. Далі – знайомство з майбутньою нареченою. Кирило допомагає бідній сім’ї, готується до одруження. Проте планам не суджено здійснитися, оскільки повертається панич і збезчещує молоду дівчину. Як наслідок – герой потрапляє до злочинної банди і стає ватажком. Вбивство графа, арешт Кирила.У кульмінації – підпал панського маєтку, вбивство панів та їхніх гостей: Кирило усвідомлює, що причиною вбивств був саме він. У розв’язці спостерігаємо розкаяння злочинця, який добровільно приходить до губернатора, розповідає про свої злочини, кається з твердим бажанням спокутати, понести будь-яке справедливе покарання. Проте, на думку варнака, його судили «милостиво и человеколюбиво»Тому він сам себе карає – пропостійну покуту яскраво говорить така художня деталь, як кайдани, які висять на видному місці (20 років укайданах).*Княгиня* Починається із спогаду автора про своє дитинство, що переходить у розповідь про поїздку в Україну. Заночувавши в хаті гостинних господарів автор звертає увагу на малу дитину. Господиня пояснює-княжа! Дівчина мала нареченого з такої ж багатої сільської родини як і сама, але мати захотіла зятя не мужика, а князя.Одруж з князем Катерина страждає не тільки від нього і його кола знайомих, а й від бід селян, яким вона намаг допом. У поемі князь ґвалтує свою дочку, а помстою стає йому пожежа в маєтку де він гитне. В повісті княжна-ще мала дитина, а пожежа сталася сама собою з вини п’яних гостей.

Л-рна доля , вартість.Час, коли Ш працював на повістями, був лдля нього особливо тяжкий не тільки обставинами солдатчини, а й психологічною пригніченістю, до певної міри-світоглядною кризою. Розгром Кирило-Миф. Братства, арешт, заходи заборонні уряду проти укр. Культури. Надії на всенародний вибух (Поховайте та вставайте) змінилися усвідомленням реальності(не наша мати//А довелося поважати). Ці надії ще озвуться в поезії останніх років життя, але тим часом вони відійшли на 2й план, принаймі в прозі, розрахованій на друк,а отже цензуру, вони вмовкали. Але справа не тільки в цензурі, Ш шукав нових горизонтів бачення суспільно-політичної та культурної ситуації в Росії. Велике враження справили на нього Мертві душі Гоголя. В Щоденнику він говоритиме про необхідність *благородной, изящной и меткой сатири* для виховання *полуграмотной маси*-*середнього класа*.Він у своїх повістях прагне поєднувати сатиру із заступництвом за зневажених.Під час поїздок в Україну 1845-1847 р Ш часто зупинявся в маєтках знайомих поміщиків, але спілкувався він також і з городянами та хуторянами. Добробут людності та моральне здоровя повязує із формуванням прошарку заможних хуторян-колишніх козаків так і недавних кріпаків. Саме з цієї верстви є ті персонажі, яким він найбільше симпатизує.Так само задумується він над етичною цінністю праці і над перспективою створення культурного середовища в Україні, орієнтуючись на вчителів, студентів.(нотки є у повісті *Близнеци*). Для Шевч важливо було переконати рос (та й укр. )читача в тому, що Україна має своє обличчя, відмінне від Росії, свою історію та культуру, що народи наші близькі але різні. Ці всі погляди він втілює у своїх персонажах, пейзажах, настроях.За життя його жодну з повістей не було надруковано. Укр друзі прохолодно поставилися до російськомовних писань. А куліш П. переконував його не друкувати, що вони не варті його таланту. Деякі ніби обіцяли та не друкували. Також лист С. Аксарова (його Ш шанував і присвятив 1шу част *Прогулки з удовольствием и не без морали*), який теж був проти, підтвердив сумніви самого Ш.. Річ не тільки в гонорарах і т ін, а у тому, що довелося попрощатися з надією використати рос журнали для розповсюдження дорогих йому ідей.Після смерті Ш рукописи потрапили до М. Лазаревського; 1862 р він опублікував у журналі *Основа* оголошення про їх розповсюдження, але без права публікації. Згодом вони потрапили до Костомарова. У 80х рр. їх друкують з помилками і купюрами, в *Киевськой Старине*, *Историческом веснике* та газеті *Труд*, а в 1888р редакція *Киевськой С* видала їх окремою книгою.1888 р зявилась стаття Пипіна *Русские произвидение Шевченка* в якій він дає повістям позитивну оцінку. Пізніше до них не раз зверталися літературозн напр.. Маріетта Шагінян у книзі *Т. Шевч* в якій показано своєрідність Ш порівняно з рос прозою, у висвітлені теми кріпака інтелігента й особливо теми зведеної дівчини, підкреслено багатство матеріалу з укр. Життя.Вільна композиція, активна присутність автора, багата інформативність, красива апеляція до світу мистецьких явищ, те, що тепер дістало назву інтертекстуальність-це не є архаїкою для сучасної читацької свідомості. (з кн.. І Дзюби)