101. Фольклорність поезії Малишка

Перші вірші А. Малишка з’явилися в газетах і журналах ще в 1930 році, а через кілька років вийшла невеличка збірочка "Дружба" трьох молодих авторів, де було вміщено і твори А. Малишка.

Ранні вірші А. Малишка (починаючи з 1936 року, поет друкував їх у збірках "Батьківщина", "Лірика", "Народження синів", "Березень", "Жайворонки" та інших) чарують і приваблюють простотою і безпосередністю світосприймання, світлим і щирим поглядом на життя.

Проте поет жив і творив у добу сталінського режиму, а тому змушений був віддати значну данину своєму складному часові: багато його поезій були ідеологічно тенденційними, в них оспівувалося трудове життя країни ("Урожай", "Учитель"), недавнє революційне минуле ("Бронепоїзд", "Заспів про Боженка"), культурна спадщина ("Пам'ятник Тарасові", "Пушкін"), "До бою вставайте!" (1941), "Понад пожари" (1942), "Україно моя" (1942), "Слово о полку" (1943), "Битва" (1943), "Полонянка" (1944). Характерна особливість творчості Малишка, що виявилась уже в перших його збірках, - широта тематичного і жанрового діапазону. Вже в «Ліриці» поряд з найрізноманітнішими формами ліричної поезії маємо вірші-портрети, вірші-оповіді, балади, сюжетні твори, для яких характерна епічна манера викладу. Поезії цього часу позначені безпосередньою близкістю до фолькльору. Серед віршів-портретів вирізняються народнопісенний за стильовою манерою, розлогий «Заспів про Боженка», патетично-суворий «Товаришу Серго», баладно-романтичні поезії «Корнюша», «Опанас Біда». Поетичні образи в цих творах - «студена вода», «ворожа лють сліпа», «ковані копита вороних коней» і «бойові товариші», «коней порвані вудила», те, «як його могутнє тіло волокли у три сліди», - характерні для народної пісні. Проте є тут образи і свої, суто малишківські. Це орігінальні поетичні метафори: «День устав на люту муку», «не вітри грудьми в розгоні прилягли до шпоришів», «квітне вечір синім цвітом, припадає до лиця» і ін. І у щедро використаних прийомах народної поетики, і у власному баченні світу виділяється перш за все одна риса: зримість, конкретність, відчутність світу - на дотик, на колір, на запах.

Творчість Малишка розвивалася в річищі народнопісенної традиції. "Повів народної творчості невідступно супроводить поезію Малишка", — проникливо відзначав Максим Рильський. Мабуть, тому його поезія, ніколи не втрачаючи з народною творчістю цього прямого зв'язку, так легко спромоглася встановити і зворотний: десятки Манишкових творів буквально "пішли в народ" і, покладені на музику, стали справді народними піснями. Наприклад, "Пісня про рушник", "Ранки солов'їні", "Ми підем, де трави похилі", "Пісня про Київ". Ці твори, окрилені чарівними мелодіями Платона Майбороди, полюбилися людям і стали народними піснями. У піснях цих своєрідність художнього почерку поета позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Повів народної пісні відчутний у лексиці, в ясності й простоті вислову, у глибині людських почуттів, у характері художнього мислення. З глибинних джерел фольклору черпає Малишко барви для змалювання образів, зокрема, матері, яка проводжає свого сина в далеку дорогу: Рідна мати моя, ти ночей не доспала І водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала І рушник вишиваний на щастя дала.

Ознаки фольклорності у поезії - пісенність, прозорий і чіткий вислів, розмовні інтонації, повторення риторичних звертань, які часто використовуються і у мові народної поезії, наприклад, у вірші "Голубе мій,

голубе": "Голубе мій, голубе, Птице сизочола, Полети, мій голубе, До милого в поле», багаторазовий повтор окремих слів, який посилює близькість до фольклорно-пісенної ритміки, елементи фантастики та неприродності, черпання з фольклору готових мотивів (цикл поезій «Іспанські балади», які увійшли до збірки «Лірика») тощо.