126. Історія й теорія літератури як розділи літературознавства. Специфіка літературної критики

Історія літератури (від гр.. – розповідь про минуле) досліджує художню літературу в історичному аспекті від її зародження і до наших днів. Включає в себе історії окремих національних літератур, які мають багатовікову традицію (кит..анг.,укр..) і новітніх, розвиток яких обмежується десятками років (чукотська, історія л-ри мансі). Досліджує взаємозв’язки з іншими літературами (н-д: української на ранніх етапах з візантійською чи, пізніше, з російською), різного роду взаємовпливи. Історія л-ри кожного еароду має свої специфічні особливості. Так, тривала відсутність державності укр..народу, утиски мови та культури знайшли своє відображення в історії національної л-ри в цілому, у творчості окремих представників (н-д:шевченка, куліша, лепкого). Історія л-ри кожного народу поділяється на кілька періодів. Н-д, Єфремов називає 3 періоди в історії укр..л-ри: доба національно-державної самостійності; доба нац..державної залежності; доба національного відродження. За Чижевським: 1) доба монументального стилю – 9ст; 2) д.орнаментального стилю – 7-8ст.; 3) переходова доба – 14-15ст.; 4) ренесанс та реформація – кін.16ст.; 5) барокко – 17-18ст.; 6) класицизм – кін.18ст – 40-ві рр. 19ст; 7) романтика – кін.20-х рр.. – поч.60-х рр.. 19ст; 8) реалізм – від 60-х 19ст.; 9) символізм – поч 20ст.. Історія л-ри також спеціалізується на окремих дослідженнях обмежених певною добою: іст.укр.літ. 20 ст, іст.укр.літ.19ст., історія давньої л-ри. Цілі напрями в історії л-ри дала творчість окремих письменників-класиків: шевченкознавство. Франкознавство, шекспірознавство і т.д.. Основними жанрами є: монографія, огляд, стаття, есе, рідше – нарис, рецензія.

Теорія л-ри (від гр..-спостереження, дослідження) – здійснює дослідження, узагальнення та систематизацію загальних літературознавчих понять. Структурно вона поділяється на кілька розділів. Теорія л-ри вивчає 1) сутність, зміст і форму художньої літератури, її специфіку та функції як самостійного виду мистецтва; 2) розуміння специфіки художньої творчості й аналіз конкретних літературних явищ, поділ поезії на роди та жанри; 3)досліджує літературний процес, зміну напрямів, течій, шкіл, особливості стилю окремого письменника й в цілому л-ри певної доби; 4) розгляд хакономірностей розвитку мови художньої л-ри, особливостей віршування тощо. Т.л-ри досліджує загальні й спільні для кожної окремої національної л-ри (укр…кит.,ісп..) закони й закономірності, що пов»язують л-ру з навколишньою дійсністю, а також внутрішньо літературні закони. Основними жанрами є монографія, стаття, огляд, есе.

Л-на критика (від гр.. – здатність судити, розглядати, оцінювати) як складова частина літ-ства має своїм завданням давати ідейно-естетичну оцінку творам письменників, показувати їхнє місце в літературному процесі доби, розкривати позитивні і негативні якості. Літературна критика призначена для письменників і читачів. Письменникам вона допомагає усвідомити вимоги дійсності до їхньої творчості, а читачам – виробити певні естетичні смаки, розібратися в безмежному морі художніх творів, що друкуються в різних періодичних виданнях, виходять окремими книгами. Провідними жанрами літ.критики є анотації, огляди, есе, літературні портрети.

Т.л-ри розвивається завдяки узагальненню та філософсько-естетичному осмисленню фактів і відомостей про окремі худ.твори. діяльність письменників, зміну л-тних течій і напрямів. Вона не може обмежуватись історико-літ-ним матеріалом, але й буде спиратися на досягнення літ-ної критики. Історія л-ри постійно відштовхується від тих загальних положень і принципів, що їх розробляє т.л-ри. Також для історії л-ри бажаною є постійна взаємодія з наукою, що досліджує сучасний літ-ний процес – тобто, з критикою. Водночас критика не може обійтися без теорії та історії л-ри. В цих науках вона знаходить необхідні підходи до оцінки до оцінки творів.