64. Лірична драма і.Франка «Зів’яле листя».

Вершиною інтимної лірики Франка є його «Зів'яле листя» (1896 р.). “Зів'яле листя” (1896), що засвідчила з'яву нової естетичної свідомості в нац. письменстві. Не зазнав усієї глибини щастя любові і все ж таки свято беріг спогади про скупі дари великого почуття. Біль кохання породив 3 жмутки пісень, зібраних у збірці „Зів*яле листя”, що була видана у 1896 році. Ця збірка об*єднала поезії переважно з сумними мотивами. Написаними в один з найважчих періодів життя поета. Збірку „Зів*яле листя” Франко у підзаголовку назвав „ліричною драмою”. Звідси і назва „Зів*яле листя” – образ втрачених надій, задавленого у дущі великого почуття. Ліричний герой – людина з ніжною душею і разом з тим – сильним характером. З усім горем він готов помірятися, та не може вирвати з душі кохання. Багато віршів збірки написані у стилі народної пісні.

І. Франко у «Зів’ялому листі» створює узагальнений і досить абстрактний жіночий образ, дбаючи про цілість, про єдиний монументальний портрет коханої, до якої постійно звертається його трагічне «я»,

Виразним автобіографічним моментом позначена поезія із третього «жмутку» «Тричі мені являлася любов». Знаємо його три любові: одна - «лілея біла», «невинна, як дитина»; друга- «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня»: третя - «женщина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кіггями». Силою своєї майстерності Франко творить не три особи, а три силуети однієї й тієї ж постаті.

Поезія «Чого являєшся мені…», що належить до другого «жмутку» - це монолог-сповідь зболеної душі ліричного героя. В його уяві обличчя коханої, її постава, рухи, хода. Художні засоби поезії - епітети, порівняння - мають подвійне значення. Вони малюють чудову жіночу вроду і водночас передають крижаний холод у ставленні до ліричного героя: «уста твої німі», очі - «немов криниці дно студене». Серце закоханого ліричного героя, «неначе перла у болоті, марніє». Поезія сповнена великого самозреченого почуття: «Являйся, зіронько, мені хоч в сні!»

Більшість поезій другого «жмутку» витримана в дусі народної творчості. У вірші «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» врода коханої певною мірою протиставля-ється характерові дівчини. Серце - «колюче терня» чи слово гостре, «як бритва», не свідчать про черствість і жорстокість героїні. Суть у тому. що вона не любить. Ліричний герой не осуджує її, навпаки, він захоплений красою очей, «темніших ночі», її чаром, «що то запалює серце пожаром». У вірші багато пестливих форм: серденько, устонька. Збентежена душа ліричного героя ще сподівається на взаємність. Поєднання контрастних оцінок («Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе!») передає збентеженість ліричного героя. Цей твір І.Франка покладений на музику А. Кос-Анатольським.

Яскравою народнопоетичною символікою відзначається поезія «Червона калино, чого в лузі гнешся». Червона калина - молода, вродлива дівчина, дуб - могутній, дужий юнак. Твір має форму діалогу між калиною і дубом. Відповіда-ючи на зверхні, несправедливі запитання дуба, калина їх спростовує: в неї немає сили тягнутися вгору, тому й свої ягідки схиляс додолу. Повторення в кожній строфі закінчення попереднього непарного рядка концентрує увагу на висловленій думці, посилює мелодійність звучання твору.

Геній Франка найповніше розкрив себе у другому «жмутку» віршів «Зів’ялого листя». Обробки народних пісень чи вірші, написані спеціально в народнопісенному ключі, мінорні й драматичні за змістом, входять у «Зів’яле листя», за словами Д. Павличка, «як сонячні промені в осінню галузку». Тут є речі такої простоти і глибинності, що їх можна зарахувати до най геніальніших поетичних творінь світової любовної лірики.

Ліричний герой Франка тут маііже непомітно іронізує: не тривожся, це не сирота, не жебрак, а всього-на-всього прийшла любов. Цей вірш - як діамант-самородок, без нього важко уявити собі гігантський материк Франкової поезії.

65. Мала проза Франка: тематика і поетика. Важливим тематичним циклом у прозі Франка є цикл творів про життя і боротьбу робітників нафтових промислів Борислава. До бориславського циклу належать оповідання «Ріпник», «На роботі», «Навернений грішник», «Яць Зелепуга», «Задля празника», «Полуйка», «Вівчар». Перші три подають страшну картину руйнування старого патріархального села, поступове перетворення вчорашніх селян – дрібних власників у пролетарів. «Ріпник»: 2 головні персонажі – ріпник Іван, що прогайнував батьківське господарство і пішов до Борислава на заробітки, Фрузя – бідна сільська дівчина, яка любила Івана, і дізнавшись, що він хворий, потай від батьків пішла йому допомагати, дівчина Ганка – наймичка бориславського корчмаря. В ньому кілька сюжетних ліній. Розв’язка трагічна - усі головні герої гинуть. Конфлікти психологічно вмотивовуються характером дійових осіб, обставинами тогочасного життя. Центральна постать – ріпник Іван, під впливом бориславського оточення морально опустився, почав пиячити, бездушно поставився до Фрузі, зневажив її почуття, врешті став винуватцем її смерті, зв’язався з аморальною Ганкою. Життя всіх трьох показане в типових обставинах тогочасної бориславської дійсності, на фоні разючих картин робітничого побуту. «На роботі»: задум – показати нестерпний побут і нещадну експлуатацію робітників на нафтових промислах Борислава. Зубожілий селянин Гринь – заробітчанин у Бориславі, прицює при корбі. Він проклинає свою роботу і вирішує спуститись в штольню. Підприємець погоджується, проте обманює його щодо платні. Перед спуском Гриню сниться «дивний сон» - зустріч з фантастичною Задухою – володарка підземного цаства. У самій штольні, зімлівши, Гринь знову зустрічає Задуху, яка показує, як в її володіннях мучаться і помирають ріпники. Задуха – образ, витворений фантазією робітників – алегорія (тогочасний капіталістичних Борислав). Задуха натякає на способи покращення життя, але вони мусять покладатись лише самі на себе. Гринь не став на шлях боротьби. Він вирішив повернутись у село. Устами Задухи автор проголошує потребу шукати шляхів для боротьби з капіталістичною дійсністю. «Добрий заробок» - побудоване у формі монологу головного героя – бідного селянина Панька, який не має землі, а виготовляє мітли. Він зустрівся з панком, який замови собі 100 мітел, проте той відмовився потім від мітел, а замість грошей дав йому квиток, щоб передали війту. Панько за безцінь віддав мітли, ще й мав війту сплатити 15 ринських за рік. Показуючи бездушність урядового чиновництва, засуджуючи цісарський уряд, Франко змальовує образ бідного селянина, його моральну перевагу. Він навіть насміхається над війтом. В розповіді героя вдало відтворюється колорит народної мови. Однією з центральних тем сатири Франка була тема викриття і засудження айстро-цісарського ладу, його хижацької системи управління, облудної народної конституції. Сатиричне оповідання «Свинська конституція» починається авторською заявою про те, що цей твір є промовою селянина Антона Грицуняка на народному вічі. Теми і образи оповідання породжені самим життям. Розповідь простого, розумного селянина Грицуняка, відкривала правду про жахливу дійсність австрійського монархічного ладу і показувала ставлення до нього народних мас. Зіставляючи колишню панщину з життям народу після оголошення конституції, оповідач підводить слухачів до висновку, що становище народу погіршало. Рівність перед законом проголошена лише на папері. Нова конституція передбачала нові форми кари – гірші за буки – «буки з підсипкою». Грицуняк розповідає 2 історії: 1) він побачив селянина, який їхав продавати свиню. Урядовий чиновник загрожував арештом за те, що він мучить бідну тварину. Дружина відкупилась від нього, проте селянинові довелось розв’язати свині ноги. Свиня вирвалась, впала з воза і потягла за собою селянина, який розбив собі лице. 2) жандарм вів у місто 2 закованих людей, а той самий «гуманний» урядовець не тільки не обурився, побачивши закованих людей, але й поклонився конвоїру. Він робить висновок: «Хлоп мусить заздрити простій свині». Епітетом «свинська» Франко гостро і влучно підкреслював ворожість австрійської конституції для трудового народу. Особливо гостро критикував Франко кар’єризм, політичне угодовство української буржуазної інтелігенції з австрійський урядом. Сатирична казка «Опозиція» була спрямована протии так званої «нової ери» - політичної угоди верхівки «народовської» партії з австро-угорським урядом. Показано, як блокуються українські націоналісти – депутати парламенту з польською панівною верхівкою і австрійським урядом. Опозиція – зібраний алегоричний образ укр. буржуазно-націоналістичної псевдопозиції до цісарського уряду. Втілена вона в образ гидкої тварини, яка не кусається, протее надокучає своїм монотонним навканням, хоче посади, аванси. Казка була прямим відгуком на тогочасні події, бо є перефразовані прізвища дійових осіб: Перемісник – намісник Галичини, Рябко Хельт, який за наказом уряду здійснював утиски протии укр.населення Галичини. Одним із ранніх сатиничних творів, скерованих протии галицького духовенства, є оповідання «Патріотичні пориви». Об'єкт сатири – галицький піп Ілія, який видає себе за щирого патріота руського краю, часто влаштовує в свому домі пишні банкети для таких же «патріотів». Збирає гроші на різні «благородні цілі». Ці гроші по праву належать трудящим. 2 сюжетні лінії: банкет і Ілії. І смерть жінки в селянина Максима. Молодь, яка збирається в Ілії думає лише про те, щоб вигідно одружитись. Коли Максим приходить до попа з проханням похоронити жінку, то той обзиває його хамом, худобою, звинуватив. Що жінка померла без сповіді, і заправив надто високу ціну за похорон. В кінці показано. Як піп, сидить і пише «високопатріотичний лист», а Максим стоїть біля померлої жінки, яка була помічницею, а після смерті стала тягарем.

66. Велика проза Франка

Франко – автор 10-ти повістей. Перша повість раннього періоду творчості – «Петрії і Довбущуки» - поєдналися реалістичні картини з романтично-фантастичними домислами. Фабула побудована на вигаданій історії про воронування нащадків Довбуша з нащадками його приятеля – теж ватажка одного із загонів опришків – Івана Петрія за Довбушеві скарби. Гол.події розгортаються у 1856-66 рр. в с. Перегінську. У повісті діє багато персонажів – представників різних суспільних верств і прошарків. У результаті боротьби за скарб гинуть всі головні її учасники крім правнука Петрії Андрія. Загинула і таємниця скарбу. Бовбущуки дізналися в Андрія про місце скарбу, викрали його, але трагічно загинули. Андрій робить висновок, що допомагати народові треба не скарбами, а власними силами і працею, тому їде до Львова і організовує там громадське товариство. Значення повісті – відтворює життя різних верств галицького суспільства, наголошує на соц..суті опришківства. «Boa constrictor» - реалістична соціально-психологічна повість. Показано лише 1 день життя капіталіста Германа Гольдкремера – його дії протягом дня, відтворення психічних переживань, спогадів про минуле. Показано, як він в період грабіжництва, спритно використовуючи умови свого часу, перетворився з мізерного онучкаря в мільйонера. Ще автор зображає нестерпні умови життя робітників Дрогобича і Борислава. Германа не хвилювало чуже горе. Але багатство не принесло йому щастя, а лише спотворило характер, перетворило в деспота, зруйнувало його сім’ю. пейзажі, портрети. Описи, вн.монологи, деталізація подій, поєднання авторської розповіді з публіцистичними відступами допомогли авторові створити реалістичну соц-псих повість, показати найважливіші соц.конфлікти, простежити психологію хижака-капіталіста. «Борислав сміється». Уже перший розділ роману, в якому показано закладини нового будинку капіталіста Леона Гаммершляга, вводить нас у суть гострого соціального конфлікту між робітниками й підприємцями. Тут розкривається соціальна прірва, яка розмежовує їх на протилежні табори. Картина закладин будинку підноситься до рівня символу. Анти-людяність процесів грабіжницького нагромадження капіталу підкреслюється краплями крові травмованого робітника Бенедя Синиці, замуруванням зв'язаної живої пташки, покладеної на купку золота і срібла. Не випадково в уяві Леона засохлі краплі крові асоціюються з шляпками гвіздків, які почали розточувати фундамент його добробуту. Соціальність контрастів між паразитичним життям но-воспеченої буржуазії і бідуванням трудівників рухає конфлікт твору» Такий погляд дав змогу авторові не тільки переконливо розкрити образи персонажів, вияснити характер взаємин між ними, а й конкретно протиставити світ ділового бізнесу з його хижацькою, лицемірною мораллю світові вчорашніх хліборобів, нинішніх робітників, що керуються у своїх діях нормами добра, честі, справедливості.

«Захар Беркут» - розвиває ідею про велику і вирішальну силу згуртованого коллективу в боротьбі за свої права. Відтворені іст події періоду боротьби протии експлуататорів та іноземних поневолювачів, зокрема боротьба протии навали монголів 1241р. основна ідея повісті – пов'язати минуле з сучасним, розкрити давнє сусп.життя і показати перспективи майбутнього справедливого сусп.ладу. Головна сюжетна лінія – боротьба тухольців з Тугаром Вовком, побічна – взаємини Максима і Мирослави. Провідну ідею повісті розкривають персонажі, наділені ідеальними рисами. Опоетизована народна сила здатна подолати найбільші труднощі. Докладно розкриті умови життя тухольців, їх побут, звичаї, види занять, провідні риси характеру. Виразником прагеннь народу, його найкращим представником є Захар Беркут – в ньому втілені мудрість народу, його висока моральність, велич, сила. Максим – безстаршний, сміливий, розумний, чесний, відповідальний за громадську справу. Мирослава – в ній поєнались моральна і фізична краса. Франко гостро критикує зрадництво, показує ницість зрадників, зневагу до них і ненависть. Монгольську орду порівнює з пеклом – жорстока руйнівна сила. «Лель і Полель» Брати-близнюки Калиновичі здобувають освіту, стають незалежними й займають високе соціальне становище (один – як редактор газети, інший – адвокат). Перша частина твору мала характер функціональний – за допомогою фантастичної і майже детективної історії про віднайдення скарбу, епізодів польського повстання, реалій дитинства письменник окреслює історичний контекст формування характерів героїв. Особливості сюжету й композиції твору зумовлені романтичною концепцією двійництва. За сюжетом, один із братів-близнюків виявляється ошуканим підробленими листами та обіцянками жінки й задля свогокохання зрікається своїх переконань, стає ренегатом і зрештою накладає на себе руки. В момент його смерті другий брат-близнюк відчуває напад тяжкої хвороби й стає немов паралізованим, утративши волю й здатність існувати автономно. Повість закінчується смертю обох братів, стверджуючи майже містичний зв’язок, який існує між близнюками. «Лель і Полель» – зразок міського роману, де майже імпресіоністично точно відтворено сцени міського життя, вулиці Львова, якими проходить Начко Калинович. При цьому зростає роль психологічно-імпресіоністичних характеристик, монологів, описів. Ритмічні й стильові переходи – від майже шизофренічного світосприйняття до розлогих описів надсянської природи й сатиричного змалювання польської аристократії – створили широкий образний діапазон цього новітнього роману.

«Основи суспільності» - тема викриття буржуазно-шляхетського сусп-ва. У ній розвінчується паразитизм, аморальність родовитого польського панства та уніатського духовенства. Скл. З 2-х частин, твір незакінчений. Події розгорт. В маєтку поміщиці –графині Олімпії. Справжня основа суспільності – трудовий народ – чесний, людяний (Дум'ян, Маланка, Гердер, Максим). Розкриваючи демократизацію шляхтичів, Франко закликав до революційної бортьби з «основами тогочасного суспільства». «Великий шум»(1907р.) – конфлікт, кий рухає сюжет – боротьба трудового селянства, яке завершується перемогою. На фоні гострої боротьби 2-х класів викривається експлуататорська суть релігії і попівства, австро-цісарське чиновництво. Повтання уособив образом вел.шуму вітрів навесні 1850р. Селяни виступають організовано: проводять збори, обирають нового війта…. «Не спитавши броду» - не завершена – значною мірою автобіографічна. В ній зображена демократично настроєна українська і польська інтелігенція, світогляд якої формувався під впливом ідей польського повтсання 1863р. Носії ідей – Міхонський і Трацький – учасники повстання. Демократичному табору старшого і молодшого покоління протиставлені різні прошарки буржуазно –шляхетського світу з його антинародною мораллю, убогим інтелектом.