134. Поетична строфіка. Канонічні строфи

Строфа (грецьк. Strophe — поворот, зміна, коло) — фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістова завершеність). Простіше кажучи, строфа — це группа віршованих рядків, об’єднаних одною думкою, інтонацією, порядком римування і відокремлена від суміжних віршових сполук великою паузою. Строфа — найбільша ритмічна одиниця віршованого твору. Римо — ритмічний малюнок у кожній строфі одного вірша майже завжди однаковий, що надає стійкості ритму віршованого твору. В цьому полягає ритмотворче значення строфи. Термін «строфа» виник в античній трагедії, означав відтинок пісні, що виконувався між двома поворотами в урочистій процесії хору (обидві однаково побудовані частини називалися строфою та антистрофою). Види строф: дистих, пентама, терцет, секстина, терцина, септима, катрен, октава, децима, нона. Класифікація строф звичайно відбувається за кількістю рядків у них. Наймінімальнішою строфою вважається двовірш (дистих), максимальною — вісімнадцятивірш, де береться за основу схема римування. Але окремі науковці (І. Качуровський, В. Марков) виділяють найпростіший вид строфи 213раба213ршо (від грец. Monos — один). Дослідники вважають, що українські прислів’я, приказки, загадки, примовки і таке інше чи не в переважній своїй більшості — моностихи (із внутрішніми римами або без них). Дистих або двовірш — найпростіша строфа, написана будь-яким розміром, що складається  з двох рядків, об’єднаних спільною римою (трапляється і неримована) та викінченою думкою з виразними ознаками лаконізму й афористичності. Дистих широко вживається як окремий твір. Схема: аа. Але дистихом не можна називати будь-які два рядки, виділені з вірша, хоч би й об’єднані парним римуванням. Дистихи часто бувають самостійними творами (епіграми, епітафії тощо). Зустрічаються чотиривірші з такими римуваннями, але в них найчастіше чергуються пари рядків з чоловічими та жіночими римами. Форму дистихів мали силабічні вірші. Терцет (італ. Terzetto від лат. Tertius — третій) — тривірш, трирядкова строфа, що складається з трьох рядків, і всі три або два з них римуються між собою: aaa,  aба,  ааб. Хоч 213раба213ршова строфа була відома вже в давньогрецькій ліриці, проте в нашій поезії вона не надто поширена.

Терцет має 4 різновиди: 1) усі три рядки на одну риму. Натрапляємо на такий тривірш в українському фольклорі. Схема: ааа. 2). Два рядки римуються, третій — холостий. Схема: аба. 3). Два рядки римуються, третій — холостий, має риму аж в суміжній строфі. 4). Є ще й четвертий різновид — неримований верлібровий терцет. Терцина — трирядкова строфа з особливим римуванням (аба, бвб, в). Перший рядок римується з третім, а другий — з першим і третім рядком наступної строфи. Замикає твір віршовий рядок, що римується з середнім рядком останнього тривірша. Отже, ряд терцин утворює безперервний ланцюг рим, що йде крізь увесь твір. Так написана «Божественная комедія» Данте Аліг’єрі, в українській поезії відомі терцини М.Рильського, П. Тичини. І. Франко написав терцинами пролог до поеми «Мойсей»: Народе мій, замучений, розбитий, (а), Мов паралітик той на роздорожжу,(б), Людським презирством, ніби струпом, вкритий! (а). Катрен (франц. quatrain від quatre — чотири) — чотиривірш, строфа з чотирьох рядків, що може мати такі схеми римування — аба, абба, аабб, абав, аааа. Перший тип — перехресне римування (абаб) найпоширеніший. Другий тип — кільцеве римування (абба). Четвертий тип — перерване римування (абвб). П’ятий тип — катрен на одну риму (аааа).

Пентина (п’ятирядкова строфа, п’ятирядник) — строфа, що складається з п’яти рядків, що мають різні способи римування. Ця строфа нині поширена значно менше, ніж дистих і катрен, тоді як за часів Бароко успішно з ними конкурувала. Часто її використовували і в акростихах, де перші літери кожної строфи, прочитані по вертикалі, складали ім’я автора. У 2-римових пентинах можливі такі поєднання співзвуч: абаба, абааб, аббаб, аабба, аббба. Бувають і неримовані п’ятирядкові строфи (а,б,в.г.д). Секстина (від лат. Sex — шість, секстет, шестирядкова строфа) складається з шести рядків, що мають різні способи римування: аабввб, абабвв, абабаб, абабба, абвабв, ааббвв. Септима, або семивірш (лат. Septima — сьома) — семирядкова строфа з різним порядком рим: аббабвв, абабавв, абаббвв, абабаба, абабввб і т. д. Септима зустрічається не дуже часто, хоч теоретично багатша від попередніх строф. Восьмивірш — восьмирядкова строфа з розмаїтою системою римування. Можливі близько тисячі варіантів восьмивірша: — суцільна рима на всі 8 рядків; — шестірна і парна рими; — п’ятірна і потрійна; — різний порядок розташування рим; — використання холостих рядків, чоловічих, жіночих і дактилічних рим з  різними способами їх чергування і т. д. У класичній поезії є ще канонічні (традиційні) строфи, що становлять одночасно і строфу і закінчений твір, як, наприклад: тріолет, рондо, сонет, октава, септина. Октава (лит. Octava — восьма) — восьмивірш, строфа з восьми рядків п’ятистопного або шестистопного ямба з римуванням: абабабвв . Тобто, шість рядків пов’язані двома перехресними потрійними співзвуччями, а останні два рядки мають парну риму. У перших шести рядках одна рима повинна бути жіночою, а друга — чоловічою. Октава відзначається чіткістю й закінченістю форм, звучністю, багатством рим. Ще одним класичним різновидом восьмивірша є тріолет — стопа (і тип вірша) французького походження, що складається з восьми рядків чотиристопного ямба або хорея, причому перший рядок повторюється в четвертому та восьмому (або сьомому), а другий — у сьомому (або восьмому);  від потрійного повторення рядків і назва — тріолет. Дев’ятивірш, або нона (лат. Nona — дев’ята) — рідкісна строфа з дев’яти рядків, що має вигляд октави з одним долученим рядком та наділена потрійною римою (третій, шостий, дев’ятий рядки). Децима (лат. Decima — деята), або Еспінела (за прізвищем іспанського поета XVI 214ра. В. Еспінеля) — десятирядкова строфа, яка складається з одного катрена та двох терцетів (абба ввгддг, абаб вгв дгд і т. д.). Децимою написана поема І. П. Котляревського «Енеїда». Сонет (італ. Sonetto — звучати) — ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, точніше з двох катренів та двох терцетів. Схеми: абаб абаб ввд еед, або абаб абаб вде вде, чи абаб абаб ввд еде. В українському віршуванні відомі сонети І. Франка («Вольні сонети», Тюремні  сонети»), М. Рильського («Чернігівські сонети», «Рибальські сонети»), М. Зерова, Б.-І. Антонича, Є. Маланюка, Д. Павличка. Віршовий твір з п’ятнадцяти сонетів зветься вінком сонетів. Рондо (від франц. rond — круглий) — вірш, побудований на принципі повторення певних рядків або слів, рим тощо, що ніби «заокруглюють» його форму; складається вірш з 8—15 рядків і всі рядки обов’язково об’єднуються двома римами. Схема: абба 215раба баб 215раба баа.

Більшість канонічних строф – за походженням налужать до романського середньовіччя. Меншість – із Блмжнього Сходу (рубаї), або з Далекого Сходу (танка, пантум).