116. Літературна критика 60-80 рр 20 ст, основні представники

Певні досягнення мала й літературна критика 60-х рр. Молода генерація критиків (І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк, М.Ільницький та ін.) намагалася поєднувати актуальне ідейно-змістове навантаження з підтримкою нових рис у творчості шістдесятників, а головне, з художнім аналізом явищ, який давав змогу ширше говорити про іманентну специфіку літературного процесу, акцентувати на зниженні естетичних критеріїв в оцінці творів, на загрозливому засиллі в літературі кон’юнктурних схем і безликих штампів, що вело до девальвації самого уявлення про художнє слово. Спроби розв’язати ці питання породжували дискусії, часом досить напруженого і широкого загального характеру.

Характерні ознаки цього періоду =

Продовження періоду ідеологічного літературознавства в Україні. Політична та ідеологічна заангажованість, скованість наукової творчої думки.

Сподівання на поліпшення становища літературознавства у часи “хрущовської відлиги”: реабілітація багатьох репресованих письменників, підготовка до видання частини їхніх творів. Внесення шістдесятниками (І.Дзюба, І.Світличний, Є.Сверстюк, М.Коцюбинська) в критику і літературознавсьво нових вимірів і критеріїв науковості, об’єктивності, нових підходів, порушення нових естетичних проблем, зокрема й національної самобутності української літератури.

Кампанія розносів, розправ над літературознавцями, літературними критиками в часи “застою”. Вилучення з членства в спілці письменників талановитих критиків, істориків літератури -- І.Дзюби, В.Іванисенка. Звинувачення І.Дзюби в буржуазному націоналізмі за працю “Інтернаціоналізм чи русифікація?”. Суд над критиком, ув’язнення. Звільнення з роботи вчених-філологів з подальшою неможливістю влаштування до праці за фахом (Л.Махновець, М.Коцюбинська, Ю.Бадзьо, Г.Аврахов, І.Ющук, О.Ставицький, С.Кириченко та інші).

Наростання опору літературознавства, критики ідеологічній агресії, спробам відродити адміністративно-репресивні порядки “сталінщини”. Активна підтримка творчих ініціатив “шістдесятників” критиками, літературознавцями (Г.Аврахов, Ю.Барабаш, І.Зуб, В.Дончик, В.Іванисенко, М.Ільницький, М.Косів, Л.Махновець, Л.Сеник, П.Сердюк, Г.Сивокінь, С.Тельнюк, Л.Коваленко, В.Фащенко, А.Шевченко та інші).

Досягнення в галузі шевченкознавства (праці О.Білецького, Ю.Івакіна, Є. Кирилюка, Є.Щаблівського, І.Пільгука, В.Бородіна та інших). Відзначення книг Є.Кирилюка, Є.Шаблівського Ленінською премією. Досягнення в галузі франкознавства (праці І.Басса, П.Колесника, О.Даля, Ю.Кобилецького, С.Шаховського, А.Каспрука, І.Дорошенка та інших).

Іван Дзюба — унікальна постать серед національної еліти в Україні Його перші статті були надруковані після XX з'їзду КПРС, в часи лібералізації радянського суспільства, або, як тоді зазначалося в партійних документах, « відновлення ленінських норм життя» . Про ті роки згадує П. Загребельний і називає І. Дзюбу найяскравішим критиком з когорти молодих. І. Дзюба порушував важливі, наболілі проблеми життя, викривав його труднощі. Він вітав прихід «шістдесятників» , був для них авторитетом У колі його дослідницьких інтересів—сучасний літературний процес в Україні, творчість українських письменників минулого (Т.Шевченка, О.Кобилянської, Лесі Українки, О.Довженка та ін.), сучасний стан і розвиток української мови тощо. Він автор книжок “Вітчизна у нас одна”, “Автографи відродження”, “У всякого своя доля” та ін.

Літературно-критичні статті Світличного присвячені головним чином творчості літературного покоління 60-их років і критиці недоліків офіційної соцреалістичної літератури («Боги і наволоч», у журналі «Вітчизна», ч. 12 за 1961). І.Світличний всіляко підтримує свіже талановите слово (І.Драча, Ліни Костенко, М.Вінграновського, захищаючи від невіглаських звинувачень критики, яка базувалася на умоглядних схемах. Рецензія на збірку І.Калинця «Відчинення вертепу» («На калині клином світ зійшовся»,1968) досі лишається одним з найглибших літературознавчих проникнень в особливості міфопоетичному світу митця.