Джерела права соціального забезпечення

У теорії права джерелами права соціального забезпечення є:

1. нормативно-правові акти: закони, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств та органів місцевого самоврядування;

2. нормативно-правові договори: міжнародні договори, генеральні, галузеві і регіональні угоди та колективні договори.

Існують такі особливості джерел права соціального забезпечення:

1. відсутність єдиного кодифікованого акту, який врегулював би весь комплекс суспільних відносин, які становлять предмет права соціального забезпечення;

2. особливе місце серед джерел права соціального забезпечення належить актам Міністерства праці і соціальної політики України та органів соціального страхування;

3. особливе значення законів про державний бюджет на поточний рік.

Джерела права соціального забезпечення можна класифікувати за такими критеріями:

1. за юридичною силою: закони (загальні і спеціальні) та підзаконні акти;

2. за сферою дії: загальні (закони, угоди, постанови Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти міністерств та відомств) та локальні (нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади, а також нормативно-правові акти, які приймають на підприємствах, установах та організаціях);

3. за видами відносин, які вони регулюють: такі, що регулюють відносини загальнообов’язкового державного соціального страхування щодо пенсійного забезпечення, щодо надання допомог, щодо надання пільг та соціального обслуговування.

8.2. Конституція України про соціальний захист і соціальне забезпечення громадян

Основний Закон Української держави є фундаментом усієї національної правової системи. У ньому закріплені основи державного ладу країни, механізм взаємодії трьох гілок державної влади, принципи функціонування громадянського суспільства та основні права й обов’язки людини і громадянина. Серцевину Конституції становлять статті, що визначають правовий статус громадян, у тому числі найнезахищеніших прошарків: пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей та ін. Конституція України вважається основною формою всіх галузей права і права соціального забезпечення, зокрема. Перш за все, ст. 1 закріплює, що країна е соціальною державою. У людській свідомості сформувався ідеал соціальної держави. Така держава повинна створювати умови для забезпечення громадян роботою, перерозподіляти доходи через державний бюджет, забезпечувати прожитковий мінімум і сприяти збільшенню кількості дрібних і середніх власників, охороняти найману працю, дбати про освіту, культуру, сім’ю, охорону здоров’я, постійно поліпшувати соціальне забезпечення громадян. Крім соціальної політики, така держава має вести і соціально зорієнтовану економічну політику. Вона повинна допускати конкуренцію й економічну свободу, заохочувати індивідуальну ініціативу, посилювати стимул до зростання особистого благополуччя, тобто боротися не проти багатства, а проти злиднів шляхом взяття на себе обов’язку соціального захисту найбідніших груп населення. У соціальній державі економічна і політична системи базуються на принципі консенсусу всіх політичних сил.

Соціальна держава – це така країна, в якій враховуються Інтереси всіх соціальних прошарків суспільства, де працездатним людям дають змогу заробити на гідне життя собі і своїм сім’ям, а непрацездатним забезпечують гарантований рівень життя шляхом виплати пенсій, допомог, надання інших видів соціального забезпечення. Це держава, в якій людині гарантовано права свободи споживання і свободи господарської діяльності, в якій чоловіки й жінки наділені усіма демократичними правами впливу на владу.

Конституція України насамперед закріпила економічні, соціальні та культурні права своїх громадян. До них належать:

• право кожного володіти, користуватися: і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41);

• право на підприємницьку діяльність, ще не заборонена законом. 42);

• право користуватися об’єктами права суспільної власності: загальнонародної, загальнодержавної та комунальної (ст. 13, 41);

• право на працю (ст. 43);

• право на страйк (ст. 44);

• право на відпочинок (ст. 45);

• право на соціальний захист (ст. 46);

• право на житло (ст. 47);

• право на достатній життєвий рівень (ст. 48);

• право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49);

• право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 50);

• права, що гарантують вільну згоду на шлюб, а також захист материнства, батьківства, дитинства і сім’ї (ст. 51, 52);

• право на освіту (ст. 53);

• свобода літературної, художньої, науково-технічної творчості, захист інтелектуальної творчості (ст. 54).

В Основному Законі зафіксовані також положення, що розкривають суть соціальної держави, до яких належать такі:

1) держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності й господарювання, соціальну спрямованість економіки (ст. 13);

2) держава створює умови для повної реалізації громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та виду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб (ст. 43);

3) пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування:, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ст. 46);

4) громадянам, які потребують соціального захисту, житло надасться державою т а органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ст. 47);

5) охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; наявна мережа таких закладів не може буги скорочена (ст. 49);

6) утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклуванню, покладається на державу (ст. 52).

Україна як соціальна країна виконує однойменну функцію держави. Зміст соціальної функції багатозначний: у державі охороняється праця і здоров’я людей, встановлюється гарантований розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка сім’ї, інвалідів і людей похилого віку, розвивається система соціальних служб, встановлюються державні пенсії, допомоги й інші гарантії соціального захисту. Ця функція держави спрямована на пом’якшення і подолання таких труднощів нинішнього перехідного періоду, як бідність, поглиблення нерівності і зростання безробіття; на стабілізацію рівня життя населення і більш рівномірний розподіл ваги економічних негараздів між різними верствами населення.

Особливу увагу держава приділяє інвалідам та громадянам похилого віку. Для: задоволення їхніх потреб створено мережу соціальних служб. Обслуговують їх як у домашніх, так і в стаціонарних умовах. Усе це робиться в межах виконуваної державою соціальної функції перед суспільством.

Конституційні норми щодо соціального забезпечення діють не прямо, а через чинне законодавство, яким передбачено надання окремих видів соціального забезпечення. Норми Конституції окреслили межі соціальної політики, її пріоритети, визначили основні завдання держави в соціальній сфері, встановили обов’язки державних органів щодо людини, її соціального забезпечення і соціального захисту.

Положення Конституції України (зокрема, права людини у соціальному забезпеченні) деталізовані у чинному законодавстві. Приміром, норми права соціального забезпечення передбачають коло осіб, які підлягають соціальному забезпеченню, органа, які зобов’язані надавати різні види матеріального забезпечення; джерела фінансування конкретних соціальних виплат; види й рівень соціального забезпечення; підстави надання забезпечення; процедуру звернення за реалізацією суб’єктивного права; ухвалення рішення; шляхи захисту порушеного права. V сукупності забезпечують механізм реалізації та захисту конституційного права людини на соціальний захист.

На підставі норм Конституції України оновлюється законодавство щодо соціального забезпечення громадян, створюється ефективна система соціального захисту населення, кодифікуються норми певних правових інститутів, розробляються державні соціальні стандарти, удосконалюються форми зовнішнього вираження норм права соціального забезпечення.

Важливою для нормотворчої діяльності та діяльності органів соціального захисту населення є ст. 3. Згідно з нею людина визнана найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Не останній обов’язок держави закріплений у ст. 16, а саме: забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу. Ще питання порушено у низці законів і підзаконних актів щодо соціального захисту чорнобильців та осіб, які постраждали від техногенних катастроф.

Окремо у ст. 17 Конституції підкреслено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України гав інших військових формуваннях, а також членів їхніх родин.

Конституційні права й свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу праві свобод, що вже існують. Ці положення ст. 22 Конституції потрібно враховувати під час ухвалення нормативних актів у сфері соціального забезпечення, тобто не можна погіршувати становище людини. Для наочності можна порівняти норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» і Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» .

Громадяни мають рівні конституційні права та свободи і є рівними перед законом (ст. 24 Конституції України). У цій статті зауважено, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам змогу поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включно з наданням оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним і матерям. Норми ст. 24 Конституції конкретизовані в законах про пенсійне забезпечення і допомоги та інших нормативних актах.

Соціальні працівники, державні службовці органів соціального захисту населення повинні пам’ятати, що права й свободи людини і громадянина захищені судом. Тобто, згідно зі ст. 55, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за допомогою до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Відповідно до п. 6 ст. 92 Конституції, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров’я; екологічної безпеки.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове призначення (ст. 95). Суспільне багатство має розподілятися на справедливих і неупереджених засадах, тобто відповідно до цієї статті Конституції України щороку плануються і здійснюються видатки у соціальній сфері.