4.6. Страхова медицина
Економічні механізми управління галуззю, що функціонує в умовах ринку, стають значно складнішим;и. Потрібно вийти за вузькі рамки спрощених дихотомічних порівнянь (бюджетні та децентралізовані джерела фінансування; оборони здоров’я – їх переваги і недоліки; самостійність – директивність у вирішенні тих чи тих питань тощо). Уведення охорони здоров’я в ринок медичного страхування можливе лише шляхом формування механізму управління як системи діяльності, що має складну структуру (з підключенням етичних, правових, соціальних аспектів) і в якій застосування економічних методів є одним із зрізів багатомірної соціальної дії. Тому в сучасних умовах потрібно сформувати програму становлення ринку медичних послуг, яка має включати, зокрема, заходи щодо надійного становлення суб’єктів ринковою обігу в охороні здоров’я і, передусім, виробників медичних послуг: лікувально-профілактичних закладів, фондів страхування та страхових компаній. Звичайно, ланцюги суб’єктів ринку не мають бути жорсткими і замороженими. Потрібен простір і, найголовніше, умови для конкуренції між; лікувально-профілактичними закладами і страховими компаніями.
Але початкова схема має бути відпрацьована і втілена на практиці, виходячи з найраціональнішої системи функціонування охорони здоров’я на принципах медичного страхування.
Іншими словами, якщо спробувати відкинути полярні позиції, то сьогодні основна дискусія має бути зосереджена на, виборі між двома моделями медичного страхування, користуючись класичною термінологією ринкової економіки, – ліберальною та соціально орієнтованою. Це моделі не лише теоретичної побудови, вони реалізовані в різних країнах (схема 4.5).
Нами було здійснено спробу теоретично обґрунтувати; модель медичного страхування, найбільш прийнятної для України.
По-перше, у концепції розвитку медичного страхування в Україні ми доводимо, що для нашої держави з урахуванням її специфіки найкраще підходить соціально орієнтована модель. Проблема вибору між цими моделями настільки важлива для сучасної системи охорони здоров’я і перспективного її розвитку, що виправданими є будь-які зусилля, спрямовані на те, щоб кожна людина, кожен медичний працівник міг чітко визначитися, до якої моделі медичного страхування він схиляється, маючи можливість порівняти їх.
Ми свідомо спростували і до певної міри звузили всі різновиди форм, в яких такі моделі медичного страхування поєднуються між собою, оскільки це дає змогу показати принципові відмінності двох підходів і зрозуміти, між чим пропонується вибір .
По-друге, у країнах з розвинутою ринковою економік ою складися різні форми управління й організації охорони здоров’я. Однак практично скрізь ринкові відносини в галузі достатньо жорстко контролюються державою. Саме тому одним із центральних пунктів програми має бути передбачений механізм державного регулювання відносин суб’єктів страхування здоров’я.
Схема 4.5. Моделі медичного страхування
По-третє, варто забезпечити ефективний рух фінансового капіталу в охороні здоров’я, де кожна ланка ринкових відносин покликана відігравати визначну роль. Наприклад, які лікувально-профілактичні заклади безпосередньо фінансуються з бюджету; як ці кошти розподіляються між закладами, скажімо, у рамках територіально-медичних об’єднань; співвідношення між бюджетним і децентралізованим фінансуванням. Система руху капіталу в охороні здоров’я повинна кореспондували із системою вертикальних і горизонтальних зв’язків.
По-четверте, обов’язкове дотримання принципу соціальних переваг – з тим, щоб жоден із суб’єктів ринкових відносин в охороні здоров’я не зміг би домогтися абсолютного домінування над своїми конкурентами. Кожен із суб’єктів ринку (підприємство, лікувально-профілактичні заклади, страхова компанія, населення) повинен мати змогу кореспондувати з іншими суб’єктами на правовій основі (наприклад, підприємства повинні мати право на здійснення контролю за виконанням умов угоди щодо страхування здоров’я). Відносини між: медичними закладами і страховими фондами мають бути побудовані на договірній основі; споживач медичних послуг – населення – повинен мати право на вільний вибір медичного закладу, лікаря і фондуй страхування, на подання позову на медичний заклад, у тому числі щодо матеріальної компенсації збитків, завданих: з його вини, тощо.
Якою б не була програма дій щодо становлення ринку медичних послуг, вона потребує надійного політичного забезпечення. По суті це означає налагодження конструктивної взаємодії гілок законодавчої та виконавчої влади, об’єднання зусиль підприємців і профспілок, тобто налагодження «концентної дії», яка на Заході практикується в часи економічних і соціальних криз. Ігнорування будь-якого з учасників порушує механізм їх ділового спілкування, що згубно позначиться на майбутньому системи охорони здоров’я. Завдання парламенту – створити законодавчу основу для функціонування охорони здоров’я в умовах ринкової економіки. Виконавча влада зобов’язана забезпечувати виконання прийнятих парламентом законів, а не замінювати їх. Функції підприємців і профспілок – активно захищати інтереси охорони здоров’я населення: як на мікро-, так і на макрорівнях. Першочерговим завданням є знаходження компромісу між усіма гілками влади.
Перехід до загальнообов’язкового соціального медичного страхування повинен маги такі етапи:
законодавче врегулювання кола платників страхових внесків та бази для їх: нарахування, порядку збору страхових внесків, їх величини, обліку і розподілу, а також фінансової участі застрахованих осіб у формуванні страхового фонду;
раціональна побудова мережі закладів охорони здоров’я і планування чисельності медичного персоналу згідно з обсягами надання медичної допомога;
вибір показника для фінансування медичної допомоги з урахуванням певних вимог, насамперед, його статистичного та нормативного забезпеченій;
розрахунок тарифу на надання медичних послуг відповідно до затрат із використанням галузевих показників;
розроблення механізму розподілу коштів серед лікувально-профілактичних закладів різних форм власності залежно від обсягу, складності та якості наданих послуг.
Отже, основні завдання впровадження страхової медицини в Україні такі:
залучення до системи охорони здоров’я додаткових коштів для надання населенню медичної допомоги понад обсяг мінімальних державних гарантій;
реальне забезпечення усім категоріям населення України гарантованого мінімуму медичної допомоги на безоплатній основі;
ефективний розподіл та використання ресурсів і подолання структурних диспропорцій в охороні здоров’я;
підвищення рівня керованості галуззю.
Медичне страхування в класичному варіанті – це система охорони здоров’я, що поєднує два види медичного страхування: соціальне і добровільне.
Загальнообов’язкове соціальне медичне страхування несе обов’язковий характер і забезпечує відшкодування витрат на основні види медичної допомоги і медичні послуги в обсязі соціальних гарантій держави.
Добровільне медичне страхування охоплює види медичної допомоги, послуги, що лишилися за межами програм загальнообов’язкового соціального медичного страхування. Добровільне медичне страхування відіграє допоміжну роль у забезпеченні населення медичною допомогою. Його основним призначенням є пом’якшення дефіцитів медичної допомоги, що виникають у системі загальнообов’язкового соціального медичного страхування.
Нині розширення сфери системи добровільного медичного страхування є одним із реальних засобів залучення додаткових позабюджетних коштів. Протягом останніх років частка коштів, залучених через систему добровільного медичного страхування, становила 0,1–0,4 % від бюджетних коштів. Варто зазначити, що колективне добровільне медичне страхування ще не набуло достатнього розвитку через нездатність підприємств страхувати своїх працівників, а розвиток індивідуального добровільного страхування стримується низьким рівнем доходів більшості громадян. Однак цей вид страхування; є перспективним:, про що свідчить зацікавленість компаній, що працюють на страховому ринку, у розширенні переліку послуг щодо медичного страхування га поступове, але стабільне зростання кількості застрахованих громадян.
Таким чином, перехід до медичного страхування в Україні – складна і багатовимірна проблема, але це дає змогу закласти нові основи економіки охорони здоров’я. Уведення медичного страхування має започаткувати реформу охорони здоров’я як цілеспрямований, динамічний і сталий процес, що забезпечить здійснення системних структурних змін в інтересах задоволення потреб населення в медичній допомозі.