7.2. Загальна характеристика сімейного кодексу України

Основний нормативно-правовий акт у сімейному законодавстві – це Сімейний кодекс України (СК; від 10 січня 2002 p.; набув сили з 1 січня 2004 р.) – складається із 7 розділів, 292 статей.

Розділ I – «Загальні положення» – визначає поняття сім’ї, відносини, регульованих СЕ, здійснення сімейних прав і виконання сімейних обов’язків, захист сімейних прав та інтересів.

Розділ II – «Шлюб. Права й обов’язки подружжя» – визначає умови і порядок укладання шлюбу, особисті немайнові права і обов’язки подружжя, право власності подружжя, права й обов’язки подружжя зі взаємного утримання, шлюбний договір, порядок припинення шлюбу.

Розділ III – «Права і обов’язки матері, батька і дитини» – передбачає підстави виникнення прав і обов’язків батьків та дітей, особисті немайнові права батьків і дітей, права батьків і дітей на майно, обов’язки батьків і дітей із взаємного утримання (аліментні обов’язки).

Розділ ІV – « Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування» – визначає порядок усиновлення, порядок встановлення опіки і піклування, права й обов’язки опікунів і піклувальників, патронат над дітьми.

Розділ V – «Права й обов’язки інших членів сім’ї» – визначає особисті немайнові права й обов’язки інших членів сім’ї й родичів, обов’язки щодо утримання інших членів сім’ї га родичів.

Розділ VI – «Застосування Сімейного кодексу України до іноземців і осіб без громадянства. Застосування законів іноземних держав і міжнародних договорів в Україні» – визначає порядок укладання /розірвання шлюбів громадян України з іноземцями та іноземців в Україні, порядок міжнародного всиновлення.

Розділ VІІ – «Заключні положення» – визначає порядок набуття чинності СК України.

СК України регулює сімейні відносини:

а) зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб;

б) утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї;

в) будування сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

г) забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Крім СК, до найважливіших актів законодавства у цій сфері належать;

• Закони України: «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (1992 р.]; «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (1993 p.); «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю (2001 р.) тощо;

• Указ Президента України «Про Національний фонд соціального захисту матерів і дітей “Україна – дітям”» (1996 р.) тощо;

Постанови Кабінету Міністрів України: «Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам; України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх: проживання у сім’ях усиновителів» (1996 p.); «Питання центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України» (1996 р.) тощо.

7.3. Шлюб: поняття, порядок і умови укладення шлюбу

Шлюб – це сімейний союз жінки й чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (ст, 21 СК України).

Шлюб, як зазначалося, не можна вважати за договір, оскільки він має специфічні ознаки, непритаманні договорові:

1. добровільність, тобто наявність добровільної згоди подружжя (ст. 24 СК України);

2. досягнення: шлюбного віку жінкою та чоловіком, що беруть шлюб (ст. 22 СК України);

3. реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним СК України;

4. спрямованість на утворення особистого сімейного союзу чоловіка й жінки.

Інша справа – шлюбний договір, яким особи, що беруть шлюб, чи вже подружжя регулюють відповідні майнові відносини на час шлюбу. У цьому разі шлюбному договорові притаманні майже всі ознаки цивільно-правового договору.

Новий СК, як і КпШС України, не визнає церковний шлюб, а також шлюб, що не зареєстрований в органах реєстрації актів цивільного стану (РАЦС). Однак ст. 21 СК зазначає, що релігійний обряд шлюбу є підставою для виникнення у жінки й чоловіка прав та обов’язків подружжя у тому разі, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану (нині це іноді має значення у справах про спадщину).

Щодо шлюбу, який не зареєстрований в органах РАЦСу, тоновий СК визнає можливість поширення: на майно (набуте особами, що перебувають у незареєстрованому шлюбі, за час спільного проживання) режиму права спільної сумісної власності уразі, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74).

Відповідно до нового СК умовами для взяття шлюбу є:

1. взаємна вільна згода жінки та чоловіка на шлюб, тобто шлюб має бути добровільним;

2. досягнення особами, що бажають взяти шлюб, на час реєстрації шлюбу шлюбного віку.

Для жінки шлюбний вік настає у 17 років, для чоловіка – у 18 років. При цьому СК надає змогу одружуватися особі, що досягла 14 років; для цього їй слід отримати рішення суду про надання права ж шлюб, якщо судом буде встановлено, що де відповідає її інтересам.

Перешкодами для укладення шлюбу є:

1. перебування в іншому шлюбі. Українське сімейне законодавство не допускає багатошлюбності;

2. наявність між особами, що бажають одружитися, прямої лінії споріднення. Відповідно до ст. 26 СК, не можуть перебувати у шлюбі між собою рідні брати, сестри – як повнорідні, такі неновнерідні, двоюрідні брати та сестри, а також рідні тітка, дядько чи племінник, племінниця;

3. наявність між особами, що бажають побратися, відносин усиновлення. Хоча п.5 ст. 26 СК зауважує, що такий шлюб можливий лише у разі скасування факту усиновлення. А шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, також між дітьми, які були усиновлені ним – у разі надання такого права, судом;

4. недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб. У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, такий шлюб визнають недійсним (п. 3 ст. 39 СК). Це обумовлено тим, що, по-перше, недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх: дій, а тому не може надати усвідомленої згоди на шлюб; по-друге, найчастіше захворювання, що є підставами для визнання особи недієздатною, передаються спадково, тобто становлять загрозу для нащадків.