Завдання фізичних або моральних страждань

Побої і мордування (ст. 126)

Стаття передбачає відповідальність за умисний удар, умисні побої, за вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю без явних тілесних ушкоджень.

Йдеться про такі види фізичного впливу на потерпілого, які не лишають після себе тілесних ушкоджень. Тому судово-медичний експерту такому разі лише відзначає скарги потерпілого, а правдивість указаних дій доводять іншими доказами.

Удар можна завдати рукою, ногою, головою, із застосуванням палиці, цеглини, іншого предмета. Він може бути вчинений і на відстані (наприклад, кидання певного предмета в потерпілого).

Побої – це вже два і більше удари.

Інші насильницькі дії можуть проявитись у стисканні тіла потерпілого, викручуванні рук, ніг тощо.

Злочин вважається закінченим, з моменту вчинення переліченого вище.

Якщо після удару, побоїв, інших насильницьких дій на тілі потерпілого залишились ушкодження, їх оцінюють за ступенем тяжкості, виходячи із наведених вище ознак, і кваліфікують за ст. 121,122,125.

Кваліфікаційними ознаками цього злочину (частина друга ст. 126) є вчинення такого діяння:

а) що має характер мордування;

б) труною осіб;

в) що має на меті залякати потерпілого чи його близьких.

Якщо під час мордування потерпілому нанесені легкі, середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження, вони утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються за частиною другого ст. 126 та, відповідно, ст. 121,122, 125,128.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Мета (залякування потерпілого чи його близьких) є кваліфікаційного ознакою цього злочину.

Удари, побої, інші насильницькі дії можуть бути ознакою об’єктивної сторони інших злочинів. У такому разі возій кваліфікується за відповідними статтями КК України (хуліганство – ст. 296, погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу – ст. 345 тощо).

Катування (ст. 127)

Об’єктивна сторона злочину полягає у завданні сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання. Способом вчинення злочину є побої, мордування або інші насильницькі дії.

Моральні страждання завжди супроводжують страждання фізичні, у певних випадках вони можуть домінувати (під час катування в присутності близьких; під час застосування найогидніших садистських його форм тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, що мають характер катування.

Якщо в процесі катування потерпілому нанесені легкі, середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження, вони кваліфікуються за сукупністю злочинів: за частиною першою або частиною другою ст. 127 та, відповідно, за ст. 121, 122,125,128.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом. Обов’язковою її ознакою є мета – спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі (наприклад, надати: певну конфіденційну інформацію). Інша особа у цьому випадку – це будь-яка особа, яка, на думку винного, вчинить певні дії, що суперечать волі її або потерпілого, щоб врятувати останнього від подальшого катування.

Дії, характерні для катування, можуть бути ознакою об’єктивної сторони інших злочинів. У такому разі вони кваліфікуються тільки за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин, наприклад, ст. 373 (примушування давати показання).

Кваліфікаційними ознаками цього злочину (частина друга ст*. 127) є скоєння його повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Погроза вбивством (ст. 129)

Погроза вбивством (якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози) має за мету вплинути на психічне здоров’я людини – зробити її життя дискомфортним, занепокоєним, таким, що піддається реальній небезпеці.

Об’єктивна сторона злочину характеризується погрозою (усною, письмовою, переданою через інших осіб, демонструванням зброї тощо) убити конкретну людину (або конкретних людей) за наявності підстав вважати, що така погроза може бути реалізована.

Реальність таких підстав оцінюється з урахуванням усієї сукупності об’єктивних і суб’єктивних чинників. Наприклад, може братися до уваги наявність судимостей у винного за насильницькі злочини, його схильність до зловживання алкоголем, наявність фактів знущань над потерпілою особою, неодноразовість погроз із демонстрацією зброї або предметів, які можуть бути використані як знаряддя вбивства (сокира, вила тощо), причини негативних стосунків між винним і потерпілим.

Злочин вважається закінченим із моменту доведення погрози до відома потерпілого.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Наявність чи відсутність у винної особи наміру реалізувати свою погрозу значення для кваліфікації злочину за ст. 129 не має.

Кваліфікаційною ознакою погрози (частина друга ст. 129) є вчинення її членом організованої групи (тобто особою, яка входить у групу, що має ознаки, передбачені частиною третьою ст. 28).

Якщо погроза вбивством є ознакою об’єктивної сторони більш тяжкого злочину, то вона не потребує окремої кваліфікації за ст. 129. Це може мати місце, зокрема у разі зґвалтування (ст. 152), розбіжного нападу (ст. 187), погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345).