1.14. Правова культура медичного працівника

Правова культура медичного працівника – це його правосвідомість, розуміння принципів медичного права, повага до нього, переконаність у справедливості законів та в потребі їх неухильного дотримання у медичній діяльності. Це критичне творче осмислення правових норм,, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Зміст правової культури передбачає високий рівень правових §нань і вміння застосовувати їх у повсякденному житті.

Рівень засвоєння правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т. д.), рівень оволодіння ними, їх впровадження в життя є важливим показником культури як соціального явища.

Правова культура відображає активну участь членів суспільства в його правовому житті, правовій діяльності, а також стан законності і правопорядку, правосвідомості. Рівень досягнутої в суспільстві правової культури суттєво впливає на ефективність правового регулювання, характер законодавства, форми й засоби забезпечення прав громадян, ступінь визнання загальнолюдських цінностей, норм міжнародного права.

Професійна культура медичного працівника вимагає:

1. Знання законодавства і медичного права.

2. Переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів в системі охорони здоров’я.

3. Уміння користуватися правовим інструментарієм – законами та іншими правовими актами – у повсякденній медичній діяльності під час прийняття і оформлення рішень.

Професіоналізм і справедливість на верхівці медичної практики лише тоді, коли медичний працівник як слуга закону чесно виконує свій морально-правовий обов’язок, постійно підвищує свою майстерність, опановує досягнення теоретичної і практичної медицини.

Таким чином, правова культура медичного працівника (загальна і спеціальна) сприяє виробленню стилю правомірної поведінки. Культурний стиль характеризується сталістю додержання правових принципів у правомірній поведінці, специфікою вирішення життєвих проблем, яка виражається в особливостях вибору варіанта правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами.

1.15. Правове виховання: поняття, ознаки, функції

Правове виховання – цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки.

Основна мета правового виховання – дати людині необхідні в житті юридичні знання, навчити поважати закони і підзаконні акти і додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Колена людина, знаючи свої права і обов’язки, може грамотно захищати себе від незаконних дій з боку юридичних органів.

Правове виховання тісно пов’язане з усіма видами соціального виховання – моральним, політичним, естетичним та ін. їх можна назвати «субправовими», тобто такими, що прилягають до правового, пов’язані з правовим, оскільки всі вони залучаються до правового виховання.

Ознаки правового виховання:

• будується на засадах системи норм права;

• допускає впровадження в правосвідомість виховуваних складових елементів упорядкованих суспільних відносин – дозволянь, зобов’язувань, заборон;

• спирається на можливість застосування примусової сили держави через накладання юридичної відповідальності на правопорушників;

• охоплює не тільки суб’єктів права, які дотримуються правовик норм, а й схильних до правопорушень та порушників цих норм;

• здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;

• здійснюється вихователями, що, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.

Сутністю правового виховання є формування правової настанови на узгодження прагнень і сподівань особи з інтересами і сподіваннями суспільства, тобто процес вироблення непохитних правових ідей і принципів у правосвідомості виховуваних, формування правової культури.

Зміст правового виховання – це процес цілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи (групи) за допомогою комплексу правовиховних заходів і способів, якими керується суспільство.

Функції правового виховання:

• передача виховуваним (індивідам, громадським групам) правових знань, навичок, умінь;

• формування правових ідей, почуттів, переконань у правосвідомості виховуваних, вироблення правової настанови на правомірну поведінку.

Правове виховання відбувається в правовому полі, у врегульованих правом сферах суспільних відносин.

Не слід плутати правове виховання і правове регулювання, хоча вони й є взаємозалежними. Об’єктом правового регулювання є переважно відносини – вольові акти поведінки особи, а об’єктом правового виховання, виховною функцією права – її свідомість (думки, почуття, уявлення). Це не означає, що правосвідомість особи не зазнає впливу правового регулювання і його механізму. Однак цей вплив є другорядним щодо поведінки особи, її вчинків.