6.4. Покарання. Система та види покарань
Кримінальне покарання – це особливий захід державного прикусу, що застосовує суд від імені держави до особи, винної у скоєнні злочину, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженою (частина перша ст. 50 КК).
Сутністю покарання; є кара за скоєний злочин, тобто позбавлення засудженого певних благ (волі, майна), примушування до виконання певних дій. Покарання суттєво вирізняється від інших методів державного примусу – воно завжди персоніфіковане, особисте і тягне за собою правові наслідки та судимість.
Притягнення до кримінальної відповідальності означає порушення компетентними органами кримінальної справи, пред’явлення обвинувачення особі, яка підозрюється у скоєнні злочину, притягнення її до суду і судового розгляду. Лише суд може визнати особу винною у скоєнні злочину і призначити їй покарання. При цьому суд керується виключно законом і враховує пом’якшувальні та обтяжувальні обставини справи.
Згідно з частиною другою ст. 50 КК, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами,
Метою покарання є:
кара як відплата за скоєне;
виправлення засудженого;
попередження вчинення нових злочинів самим засудженим (спеціальне попередження);
попередження вчинення злочинів з боку інших осіб (загальне попередження).
Характерні ознаки кримінального покарання:
публічність (виноситься від імені держави);
виносять і застосовують тільки за вироком суду;
покарання винної особи за скоєний нею злочин;
передбачено тільки кримінальним законом і застосовується як правовий наслідок за скоєння особою конкретного злочину;
застосування тягне за собою певний правовий наслідок – судимість;
несе суто особистий характер;
правова оцінка скоєного злочин у і особи злочинця.
Система та види покарань
Система покарань. Чинним кримінальним законодавством передбачені окремі види покарань, які утворюють певну систему. Ця система (ст. 51 КК України) є тією юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів із застосування покарань. Законодавець, визначаючи систему покарань, тим самим створює базу для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК України, де передбачені види і межі покарань за окремі злочини.
Система покарань має визначати однаковість (однозначність) у правозастосовній діяльності, тобто бути важливим засобом забезпечення законності.
Під системою покарань розуміють встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.
Отже, поняття системи покарань містить такі ознаки:
а) систему покарань встановлює тільки закон. Тобто жодне покарання не може визначатися довільно, його вид, розміри, порядок і підстави застосування можуть бути зазначені тільки в законі;
б) перелік покарань, що утворюють систему, є обов’язковими для суду. Інакше кажучи, суд, прерогативою якого є покарання, не має права відступити від цієї системи;
в) перелік покарань, що утворюють систему, є вичерпним. З погляду закону на сьогодні система покарань є завершеною. Коли говорять про систему покарань як вичерпний перелік, мають на увазі ту систему, той перелік, що наведений у ст. 51 КК України. Тому за злочин, скоєний на території України, неможливо, наприклад, застосувати таке покарання, як тюремне ув’язнення, заслання чи звільнення від посади, тому що КК України таких покарань не передбачає;
г) система покарань передбачає їх розміщення у певному порядку за ступенем суворості. У ст. 51 вони розташовані від менш до більш суворого. Подібного роду ступінчастість, «сходи» покарань дають змогу суд у вирішувати, яке з покарань є більш чи, навпаки, менш суворим. Ці питання виникають під час зміни вироку в касаційній чи наглядовій інстанції, призначення покарання в порядку ст. 69 КК чи заміни покарання на більш м’яке (ст. 82 КК).
Види покарань. Система покарань, встановлена в ст. 51 КК України, містить 12 видів покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; громадські роботи; витравні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення тлі.
За ухилення настає кримінальна відповідальність за ст. 389, 390 і 393 КІС України. Наприклад, ухилення від виконання громадських робіт карається за ст. 389 – арештом на строк до 6 міс. або обмеженням волі до трьох років.
Класифікація покарань. Усі покарання, що входять у систему, можуть бути класифіковані за певними ознаками, закріпленими у кримінальному законі. Така класифікація має не тільки теоретичне, а й, що дуже важливо, велике практичне значення, тому що вона сприяє правильному застосуванню окремих видів покарань.
Покарання класифікуються за порядком (способом) їх призначення; за суб’єктом, до якого застосовується покарання; за можливістю визначення строку покарання та ін.
Отже, за порядком призначення покарань (ст. 52 КК України) усі покарання ділять на три групи:
а) основні покарання;
б) додаткові покарання;
в) покарання, що можуть призначати і як основні, і як додаткові.
Основні покарання – це покарання, що призначають лише як самостійні покарання.
Їх за жодних умов не можуть призначати як додаток до інших покарань, вони не можуть бути приєднані. За один злочин може бути призначене тільки одне основне покарання.
Додаткові покарання – це такі покарання, що призначають лише як додаток до основний покарань і самостійно застосовуватися не можуть.
Тобто додаткові покарання не можуть самостійно фігурувати у вироці.
Змішані покарання (можуть призначатися і як основні, і як додаткові покарання) – це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф.
Види кримінальних покарань зображено на схемі 6.1.
До основного покарання: може бути приєднано одне чи кілька додаткових покарань у випадках і порядку, передбачених законом. Наприклад, суд, засуджуючи винного за частиною третьою ст. 368 КК України (одержання хабара), може призначити основне покарання як позбавлення волі і приєднати до нього такі додаткові покарання, як позбавлення права обіймати певні посади і конфіскація майна.
Схема 6.1. Види кримінальних покарань
За суб’єктом, до якого застосовуються покарання, поділяють на загальні і спеціальні.
Загальні покарання можуть бути застосовані до будь-якої особи (наприклад позбавлення волі).
Спеціальні покарання призначають лише певному колу засуджених і не можуть застосовуватися до будь-якої особи.
Гак, тримання у дисциплінарному батальйоні призначають лише військовослужбовцям строкової служби. До спеціальних покарань належать також службові обмеження для військовослужбовців, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
За можливістю визначення строку покарання всі покарання поділяють на строкові і безстрокові.
Строковими покараннями є: позбавлення волі, обмеження волі, арешт, виправні роботи без позбавлення волі, службові обмеження для військовослужбовців, громадські роботи, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, тримання у дисциплінарному батальйоні.
Тобто, виправні роботи без позбавлення волі можуть призначатися на строк від 6 міс. до двох років, дисциплінарний батальйон – від 6 міс. до двох років, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю – від 2 до 5 років, позбавлення волі – від 1 до 15 років.
Безстроковими покараннями є: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і довічне позбавлення волі.