Правові аспекти біологічної безпеки при поводженні з генетично-модифікованими організмами

У сучасних умовах ж арково-технічного прогресу, поширення новітніх технологій, а також сфер їх застосування невід’ємною складовою екологічної безпеки є біологічна безпека при поводженні з генетично-модифікованими організмами (ГМО). В аспекті її правової регламентації слід ураховувати, що:

а) забезпечення біологічної безпеки можливе за умови застосування системи правових, організаційно-управлінських, технічних та інших засобів, що запобігає виникненню небезпечних для здоров’я людини та довкілля наслідків генно-інженерних маніпуляцій;

б) досягнення біобезпеки має здійснюватись із дотриманням принципу застереження, зумовленого відсутністю науково обґрунтованих дачних щодо міри можливої небезпеки ГМО для біорізноманіття і здоров’я людини, та принципу запобігання заподіянню екологічної шкоди;

в) біобезпека допускає наявність прийнятного рівня ризику при здійсненні генетично-інженерної діяльності;

г) забезпечення біобезпеки зумовлює необхідність вироблення, прийняття та дотримання спеціальних: правил і нормативів оцінювання та управління ризиком тощо.

Біологічну безпеку у сфері здійснення генетично-інженерної діяльності можна розглядати як стан, за якого здійснюється запобігання виникненню небезпечних для здоров’я людини та навколишнього природного середовища наслідків використання ГМО, що зумовлено відсутністю недопустимого ризику. Досягнення такого стану можливе за умови чіткого нормативного визначення правил проведення досліджень ГМО, порядку їх використання у закритих та відкритих системах, а також запровадження контролю за їх виконанням, визначення оптимальних рівнів допустимих ризиків, пов’язаних зі здійсненням генетично-інженерної діяльності.

ГМО га продукція з їх вмістом є результатом застосування методів генної інженерії – одного із напрямів новітніх біотехнологій, який, починаючи з 70-х років минулого століття і до сьогодні, інтенсивно розвивається. Сам термін «генна інженерія» був запроваджений Нобелівським лауреатом Е. Тейтумом ще у 1963 р. Фактичне ж її виникнення умовно відносять до 1972 p., коли в результаті роботи групи мікробіологів на чолі з Бергом була створена перша рекомбінантна молекула ДНК.

Досягнення в галузі біотехнології відкривають широкі перспективи і знаходять своє застосування сьогодні у медицині, виробництві фармацевтичних препаратів, сільському господарстві, харчовій промисловості, зберіганні продуктів, запобіганні захворюваності тварин, переробленні сміття, біологічному відновленні або очищенні довкілля тощо. Але переміщення продуктів генної інженерії за межі лабораторій і поширення їх у найрізноманітніших сферах людського життя сприймається досить неоднозначно як вченими, так і широкою громадськістю.

У 2002 р. Україна приєдналась до Протоколу з біобезпеки (Протокол з білетики до Конвенції про біологічне різноманіття, підписаний у Монреалі (Канада), який набув чинності 11 вересня 2003 p.). Це лише один із перших кроків на шляху до формування сукупності нормативно-правових актів, призначених врегульовувати відносини у сфері поводження з ГМО.

Оскільки протягом 90-х років минулого століття ГМО з’явилися на території України, виникла нагальна потреба у виробленні га нормативному затвердженні певних правил, які регламентували б діяльність щодо них.

Водночас упродовж останніх років до низки законів були внесені зміни та доповнення, якими частково врегульовано й відносини у сфері поводження з ГМО. Йдеться, зокрема, про Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ст. 1 якого, після внесення змін і доповнень, серед факторів середовища життєдіяльності виділяє й біологічні, до яких віднесено вірусні, пріонні, бактеріальні, паразитарні тощо.

Про можливість виробництва різного роду продуктів за допомогою генної інженерії йдеться також у Законі України «Про тваринний світ». Так, згідно з вимогами ст. 51 цього закову, створення нових штамів мікроорганізмів, біологічно активних речовин, виведення генетично змінених організмів, виробництво інших продуктів біотехнології здійснюється лише на підставі позитивних висновків державної екологічної експертизи. Використання: цих організмів та речовин без позитивних висновків екологічної експертизи забороняється. До того ж, як зазначено у ст. 53 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», їх виробництво і використання здійснюється тільки після проведення комплексних досліджень їх впливу на здоров’я і навколишнє природне середовище за дозволом Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Отже, ці організми є об’єктами екологічної експертизи, тому до них мають застосовуватися положення, закріплені в інших законах України екологічного спрямування. Зокрема, йдеться про Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 53, 57) та Закон України «Про екологічну експертизу» (ст. 13).

Важливими є норми, що містяться в Законі України «Про захист прав споживачів». Їх належне застосування також сприятиме досягненню необхідного рівня біобезпеки. Так, ст. 18 закону закріплює право споживачів на інформацію про товари (роботи, послуги). Згідно зі змінами, внесеними до цього закону 10 січня 2002р ., до такої інформації належить також обов’язкова позначка на відповідному товарі, яка свідчить про «застосування генної інженерії під час виготовлення товарів» . Це положення закону співзвучне з відповідними вимогами міжнародних документів, наприклад, Картахенського протоколу з біобезпеки (ст. L8), де закріплені вимоги щодо обов’язкового маркування продукції, яка містить або складається з ГМО.