3.9. Загальна характеристика управління санітарно-епідеміологічним наглядом

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд – це діяльність органів, установ та закладів державної санітарно-епідеміологічної служби з контролю за дотриманням юридичними і фізичними особами санітарного законодавства для попередження, виявлення, зменшення або усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров’я людей та із застосування заходів правового характеру щодо порушників.

Основними завданнями державної санітарно-епідеміологічної служби є:

• нагляд за організацією і проведенням санітарних і протиепідемічних заходів органами державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами;

• нагляд за реалізацією державної політики з питань профілактики захворювань населення, участь у розробці та контроль за виконанням програм, іцо стосуються запобігання шкідливому впливу факторів навколишнього середовища на здоров’я населення;

• нагляд за дотриманням санітарного законодавства;

• проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи, гігієнічної регламентації небезпечних факторів і видання дозволів на їх використання.

Державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні вибірковими перевірками дотримання санітарного законодавства за планами органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, а також позапланово залежно від санітарної, епідемічної ситуації та за заявами громадян.

Результати перевірки оформлюються актом, форма і порядок складання якого визначаються Головним державним санітарним лікарем України,

У ст. 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» описані повноваження Головного державного санітарного лікаря України.

Витяг зі ст. 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»

а) головний державний санітарний лікар України затверджує державні санітарні норми, регламенти використання небезпечних факторів, гра- нично допустимі концентрації, орієнтовно безпечні рівні хімічних і біологічних чинників у харчових продуктах, предметах та виробах, у воді, повітрі, ґрунті, а також встановлює норми радіаційної безпеки та допустимі рівні впливу на люди ну інш их фізичних факторів;

б) визначає вимоги щодо комплексу заходів санітарної охорони державних кордонів України, контролює і координує діяльність органів державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування з цих питань;

в) вносить на затвердження відповідно до чинного законодавства проекти законодавчих актів з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

г) затверджує разом з Міністерством економіки України та Міністерством фінансів України методики визначення ступенів ризику для здоров’я населення, що створюються небезпечними факторами;

д) дає обов’язкові для розгляду висновки щодо проектів міждержавних, національних і галузевих програм з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, профілактики захворювань та контролює їх виконання;

е) видає розпорядчі документи щодо організації та здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні;

є) визначає порядок ведення державного обліку інжекційних і професійних захворювань, отруєнь;

ж) погоджує основні напрями фундаментальних і прикладних досліджень у галузі гігієни та епідеміології;

з) погоджує проекти норм проектування, стандартів і технічних умов, розміщення продуктивних сил та інші проекти, ідо можуть вплинути на здоров’я населення;

и) погоджує норми навчально-трудового навантаження, режим навчання та виховання дітей і підлітків у навчально-виховних закладах;

і) встановлює разом з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці перелік робіт, для виконання яких є обов’язковими медичні огляди, а також порядок їх проведення;

ї) затверджує перелік інфекційних захворювань, за яких госпіталізація хворих є обов’язковою, а також перелік виробництв (професій), до роботи в яких не допускаються особи, які хворіють інфекційними хворобами, є носіями збудників інфекційних захворювань або яким не зроблено щеплення проти визначених інфекційних захворювань; й) застосовує передбачені законодавством заходи для припинення порушень санітарного законодавства;

к) погоджує методи контролю і випробувань продукції щодо її безпеки для здоров’я і життя населення;

л) погоджує інструкції (правила) використання продукції підвищеної небезпеки;

м) погоджує перелік установ, організацій, закладів, яким надається право випробування продукції на відповідність вимогам безпеки для здоров’я;

н) встановлює перелік та зміст показників щодо безпеки для здоров’я імпортованої продукції.

Головний державний санітарний лікар України крім повноважень, передбачених ст. 40, має також повноваження:, передбачені ст. 41 цього закону. Він може делегувати свої повноваження заступникам Головного державного санітарного лікаря України повністю або частково.

Повноваження головних державних санітарних лікарів та інших посадових осіб, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, викладені в ст. 41.

Витяг зі ст. 41 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»

Головним державним санітарним лікарям Республіки Крим, областей, міст, районів та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям на транспорті та їх заступникам, а також головним державним санітарним лікарям об’єктів, що мають особливий режим роботи, у межах відповідних територій (об ‘єктів) надаються повноваження:

а) державного санітарно-епідеміологічного нагляду за дотриманням органами державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами санітарного законодавства;

б) систематичного а налізу санітарної та епідемічної ситуації, показників здоров’я населення, окремих його груп;

в) визначення факторів, що можуть шкідливо впливати на здоров’я населення, ступеня створюваного ними ризику для здоров’я населення регіону, території, об’єкта, окремих професійних груп тощо;

г) контролю за проведенням санітарних і протиепідемічних заходів, виконанням програм профілактики захворювань, охорони здоров’я населення;

д) погодження відведення земельних ділянок під забудову та інші види землекористування, місця водозаборів і скидання стічних вод, розташування промислових та інших об’єктів;

е) винесення рішень про необхідність проведення державної санітарно- гігієнічної експертизи, визначення складу комісій для її здійснення і затвердження висновків;

є) погодження регіональних і місцевих програм у галузі соціально- економічного розвитку;

ж) винесення рішень про відповідність вимогам санітарних норм об’єктів і споруд, що вводяться в експлуатацію;

з) погодження видачі, а у передбачених законодавством випадках – надання дозволу на здійснення видів діяльності, передбачених цим Законом;

и) безперешкодного входу на територію і у приміщення всіх об’єктів нагляду за службовим посвідченням і обов’язкових для виконання вказівок щодо усунення виявлених порушень санітарних норм, а також проведення необхідних лабораторних досліджень;

і) безплатного отримання від юридичних осіб і громадян, у тому числі іноземних, які перебувають або ведуть діяльність на відповідній території України, матеріалів і відомостей, статистичних та інших даних, ідо характеризують санітарний та епідемічний стан об’єктів і здоров’я людей;

ї) безплатного відбору зразків сировини, продукції, матеріалів для державної санітарно-гігієнічної експертизи;

й) визначення необхідності профілактичний щеплень та інших: заходів профілактики у разі загрози виникнення епідемій, масових отруєнь та радіаційних уражень;

к) розслідування причин і умов виникнення професійних чи групових інфекційних захворювань, отруєнь, радіаційно аварій і подання матеріалів з цих питань компетентним органам для притягнення винних до відповідальності;

л) застосовування передбачених цим Законом заходів для припинення порушення санітарного законодавства.

Такі ж повноваження в межах підпорядкованих територій, об’єктів, частин та підрозділів надаються головним державним санітарним лікарям Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державногокомітету у справах охорони державного кордону України, Національної гвардії України, Служби безпеки України та їх заступникам. Іншим посадовим особам органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби (лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи, помічники лікарів) надаються повноваження, передбачені пунктами «а», «б», «в», «г», «и», «і», «ї», «к» (частині розслідування груповий інфекційних захворювань, отруєнь, радіаційних аварій) та «л» частини першої цієї статті. Головний державний санітарний лікар адміністративної території координує діяльність всіх розташованих на ній установ, закладів та підрозділів державної санітарно-епідеміологічної служби незалежно від їх підпорядкування

У разі погіршення санітарної або епідемічної ситуації в місцях дислокації об’єктів Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, а також об’єктів, що мають особливий режим роботи, повноваження головного державного санітарного лікаря, його заступників та інших посадових осіб (лікарів) державної санітарно-епідеміологічної служби відповідної адміністративної території, передбачені пунктами «в», «г», «и», «і», «ї», «і», «к» частини першої цієї статті, поширюються на зазначені об’єкти. Названі посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби адміністративної території мають право на цих об’єктах і територіях вжити заходи щодо припинення порушення санітарного законодавства, передбачені пунктами «а», «б», «в», «г», «є» ст. 42 цього закону.

Витяг зі ст. 42 Закону України «Про забезпечення санітарного га епідемічного благополуччя населення»

Головні державні санітарні лікарі (їх заступники) застосовують такі заходи для припинення порушення санітарного законодавства:

а) обмеження, тимчасова заборона чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, об’єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм;

б) обмеження, тимчасова заборона або припинення будівництва, реконструкції та розширення об’єктів за проектами, що не мають позитивного висновку за результатами державної санітарно-гігієнічної експертизи, та у разі відступу від затвердженого проекту;

в) тимчасова заборона виробництва, заборона використання та реалізації хімічних речовин, продуктів харчування, технологічного устаткування, будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів народного споживання, джерел іонізуючих випромінювань в разі відсутності їх гігієнічної регламентаціїта державної реєстрації, а також якщо вони визнані шкідливими для здоров’я людей;

г) обмеження, зупинення або заборона викидів (скидів) забруднюючих речовин за умови порушення санітарних норм;

д) зупинення або припинення інвестиційної діяльності у випадках, встановлених законодавством;

е) внесення власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, зазначених у пункті п’ятому статті 7 цього Закону;

є) вилучення з реалізації (конфіскація) небезпечних для здоров’я продуктів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів у порядку, що встановлюється законодавством».

Іншим посадовим особам органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби надаються повноваження застосовувати заходи для припинення порушення санітарних норм, передбачені пунктом «а» (у частині обмеження, тимчасової заборони діяльності підприємств, установ, організацій, об’єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм), пунктами «в», «г», «е» та «є» цієї статті.

На вимогу посадових осіб органів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби виконання заходів для припинення порушень санітарного законодавства у необхідних випадках здійснюється із залученням працівників органів внутрішніх; справ.

Постанови, розпорядження, приписи, висновки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби у місячний термін можуть бути оскаржені (ст. 43):

а) Головного державного санітарного лікаря України – до Кабінету Міністрів України або до суду;

б) Головного державного санітарного лікаря Міністерства оборони Україли, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Національної гвардії Vкраїни, Служби безпеки України – Головному державному санітарному лікарю України або до суду;

в) інших головних державних санітарних лікарів та посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби – до вищого за рангом головного державного санітарного лікаря або до суду.

Оскарження прийнятого рішення не припиняє його дії.

За порушення закону, неналежне виконання службових обов’язків посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби несуть відповідальність згідно із законодавством.