Рекомендована література

Навчальна

Основи правознавства: навч. посібник / П.І. Гнатенко, В.М. Калашников, К. А. Марков та ін.; Зазаг.ред. П.І. Гнатенка. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. – 320 с.

Пилипенко ПД., Хома Н.М., Келъмаи М.С. та ін. Основи правознавства: навч. посібник. – 2-ге вид., виправ, і доповн. – JL: «Магнолія 2006», 2008. – 467 с.

Правознавство: навч. посібник / За заг. ред. С.М. Тимченка, Т.О. Коломієць. – К.: Істина, 2007. – 480 с.

Правознавство: навч. посібник / С.В. Дорожжина, 0.0. Одін- цова, В.О. Кондратьев та ін.; За ред. С.В. Дорожжинсої. – К.: Знання, 2006. – 350 с.

Правознавство: підручник / Авт. кол.: С.Е. Демський, B.C. Ковальський, А.М. Колодій (керівник авт. кол.) та ін.; За ред. В.В. Копєйчикова. – 6-е вид., стер. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 736 с.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / Пер. з рос. – X.: Консум, 2008. – 656 с.

Шпиталенко Г.Л., ПІпиталенко Р.Б. Основи правознавства: навч. посібник. 4-е вид. – Е.: Каравела, 2006. – 376 с.

Додаткова

Дахно И. Словарь законодательных и нормативных терминов // Юридический словарь. – К.: А.С.К., 2001. – 1056 с.

Основи правознавства / За ред. І.Б. Усенка. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 432 с.

Правознавство: навч. посібник / Авт. кол.: П.В. Мельник, Г.М. Самілик, Л.А. Савченко та ін. – К.: МП «Леся», 2001. – 309 с.

Правознавство: навч. посібник / За ред. Т.В. Варфоломеевої, В.П. Пастухова. –К.: Знання-Прес, 2004. – 436с.

Тема 2. Основи конституційного права України. Права та обов’язки медичних працівників. Захист прав пацієнта План викладу і засвоєння матеріалу

1. Конституційне право: поняття, предмет, метод.

2. Визначення поняття « конституція», її політичне та юридичне значення.

3. Структура Конституції України.

4. Державні символи України.

5. Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні.

6. Громадянство України як постійний зв’язок особи і держави.

7. Права та обов’язки медичних працівників.

8. Визначення поняття «пацієнт». Права пацієнта.

Важливі терміни та поняття

предмет конституційного права методи конституційного права

конституція громадянство України

виборча система виборче право

законодавчий процес місцеве самоврядування

гарантії прав та обов’язків громадянин

громадянство правовий статус особи

правові гарантії права медичних працівників

пацієнт

2.1. Конституційне право: поняття, предмет, метод

Конституційне право України як галузь права і законодавства – система правових норм, нормативно-правових актів та інших джерел, що регулюють відносини, пов’язані з основами конституційного ладу, правового статусу особи, народовладдям, територіальним устроєм суспільства і держави.

Через правові норми і нормативно-правові акти забезпечується організаційна і функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.

Предмет конституційного права України – особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні, державної та місцевої (місцеве самоврядування). Ці відносини мають таку специфіку:

• стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства;

• виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства.

Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета конституційного права України складають:

1. відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою);

2. найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності та механізмів її захисту);

3. відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов’язки та ступінь їх гарантованості з боку держави);

4. відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов’язані з державно-територіальним устроєм України;

5. відносини, що стосуються організації та діяльності державного апарату України;

6. відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування .

Конституційно-правові відносини – це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб’єкти яких мають взаємні права та обов’язки, згідно з якими вони повинні функціонувати.

Тобто можна стверджувати, що вони мають специфічний, тільки їм притаманний, зміст; характеризуються особливими суб’єктами, тобто певні їх учасники не можуть розпочинати деякі інші види правовідносин. Скажімо, Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також здійснювати іншу оплачувану чи підприємницьку діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Такі відносини порівняно з іншими галузевими правовідносинами мають загальний характер.

Під принципами конституційно-правового регулювання розуміють найзагальніші нормативно-регулятивні правила поведінки, в яких відображаються сутність і соціальне призначення конституційного регулювання суспільних відносин.

До них належать принципи верховенства права, верховенства і прямої дії Конституції та законів у системі нормативно-правових актів, загальної демократії, політичного, економічного та ідеологічного плюралізму, поділу влади, гуманізму, пріоритетності норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством, державного та іншого гарантування прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, народовладдя, захисту суверенітету і територіальної цілісності України тощо.

Конституційно-правова норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою для регулювання та охорони певних суспільних відносин, які є предметом конституційного права.

Специфічними ознаками суспільних відносин є:

• регулювання особливого, з огляду на його важливість, кола суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення народовладдя;

• встановлення порядку створення інших правових норм, який є обов’язковим для інших галузей права;

• наявність вищої юридичної сили щодо інших правових норм;

• особливої структури, тобто для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція).

Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію.

Метод конституційно-правового регулювання – це сукупність способів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини що є предметом конституційного права.

Цей метод характеризується:

• найбільшою загальністю;

• максимально високим юридичним рівнем;

• імперативністю;

• універсальністю;

• доцільністю;

• поєднанням прямого й опосередкованого регулювання.

Відповідно до конституційно-правового регулювання існує

наука конституційного права. Її можна визначити як галузеву юридичну науку – систему знань про конституційно-правові норми, відносини та інститути, конституційно-правове регулювання загалом. Предметом цієї науки є:

• галузь конституційного права;

• суспільні відносини, що підлягають конституційно-правовому регулюванню;

• історія (іноземна й вітчизняна) становлення галузі конституційного права.

Наука конституційного права має і свої методи, основними з яких є історичний, порівняльний, системний, статистичний, структурно-функціональний і конкретно-соціологічний.