7.9. Медико-правові проблеми штучного запліднення

Актуальність застосування методів штучної інсемінації (запліднення) пов’язала з категорією проблем, що стосуються комерціалізації та криміналізації народження дітей за допомогою сурогатного виношування. Чинне законодавство України у сфері застосування: таких методів запліднення наразі не відрізняється повнотою регулювання, а відсутність певних законодавчих: норм дає змогу використовувати методи штучного запліднення з метою, яка не тільки не відповідає морально-етичним нормам, але й створює основу для виникнення кримінальної відповідальності.

Сімейне законодавство встановлює регулювання так званого соціального материнства та батьківства. Традиційним інститутом соціального батьківства є інститут усиновлення. Однак на сьогодні з передовим розвитком медицини особливого значення набуває соціальне батьківство, материнство, яке є результатом застосування штучної інсемінації.

Штучна інсемінація – застосування методів штучного запліднення па імплантації ембріона (зародка), а також виношування та народження дитини сурогатною матір’ю.

З 19 листопада 1992 р. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» закріплює право кожної жінки на застосування методів штучного запліднення або імплантації зародка. Так, ст. 48 зазначає: «Застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими Міністерством охорони здоров’я України, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці».

Новий СК України також приділяє увагу питанням реалізації громадянами своїх прав у сфері репродуктивних технологій. Зокрема, у ст. 123, 139 встановлено порядок визнання батьками дитини, яка народилася в результаті штучної інсемінації та можливість оспорювання материнства сурогатною матір’ю. Однак варто наголосити, що кодекс залишає поза увагою правового регулювання більшість проблемних питань, які виникають у зв’язку із застосуванням методів штучного запліднення.

Штучне запліднення

Такий варіант репродуктивних технологій полягає у штучному введенні донорського матеріалу (сперми або яйцеклітини) у порожнину матки.

Не всі дослідники нині підтримують і вважають оптимальним представлене в Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» формулювання про право кожної дієздатної жінки на штучне запліднення та імплантацію ембріона.

Підставами правомірності застосування репродуктивних методів є:

1. Штучне запліднення здійснюють виключно акредитовані для цього заклади охорони здоров’я за дозволеними МОЗ методами.

2. Реципієнтом може бути повнолітня дієздатна жінка, вік якої не перевищує 40 років.

3. Письмова згода подружжя.

4. Використання як сперми чоловіка, так і донора. Сперму донора використовують тільки кріоконсервовану і не раніше ніж за 3 міс. після взяття і повторного обстеження крові донора на СНІД.

5. Донорами сперми можуть бути здорові чоловіки у віці до 40 років, які відповідають чітко визначеним вимогам, зокрема:

• пройшли повне обстеження;

• мають фертильну сперму;

• не є носіями ВІЛ-інфекції та вірусу гепатиту В (HBV);

• не мали урологічних, венеричних, андрологічних і спадкових захворювань.

6. Згода бути донором сперми підтверджується заявою-зобов’язанням.

7. Урахування показань (з боку дружини, чоловіка, подружжя) і протипоказань для застосування методів штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів).

Принципами донорства таких репродуктивних клітин, як сперми, яйцеклітин, ембріонів, є:

♦ збереження медичної таємниці, а саме забезпечується: анонімність донора; конфіденційність інформації щодо проведення самої процедури запліднення. Слід зауважити, що у наказі передбачено процедуру кодування і маркування; сперми для забезпечення конфіденційності як донора, так і реципієнтів, але зазначено, що встановлений код заносять в індивідуальну картку донора гав медичну картку амбулаторного хворого – реципієнта. Тоді постає питання: як забезпечити гарантований законом принцип збереження медичної таємниці, оскільки не складно встановити тотожність кодів у вищезгаданих картках;

♦ інформованість, тобто подружжя має право на інформацію про зовнішність, національність донора, а також ознайомитися з результатами медико-генетичного обстеження донора тощо (якщо для запліднення використовують сперму донора);

♦ добровільність донора і реципієнта, тобто: до донорства залучаються чоловіки-добровольці; штучне запліднення проводять на прохання жінки; взяття сперми для запліднення враховується побажання подружжя щодо національності донора, основних рис його зовнішності; враховується сумісність донора з реципієнткою за групою крові, резус-фактором, а також основні риси конституції донора.

Варто нагадати, що відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов’язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. А у ст. 123 зазначено, що у разі штучного запліднення: дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини. Якщо зародок, зачатий законним чоловіком та іншою жінкою, імплантовано в організм дружини, дитина вважається дитиною подружжя. Оспорювання материнства у такому разі не допускається.