8.3. Види соціального забезпечення

Ст. 46 Конституції України наголошує: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості». Визначає мінімальний рівень такого забезпечення: «Пенсії та інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом».

Термін «соціальний захист», використаний у Конституції України, має ширше значення і вміщує суть раніше вживаного інституту «соціальне забезпечення». У юридичній науці правова категорія «соціальний захист» поки не визначена. На наш погляд, термін «соціальний захист» означає турботу держави про матеріальне забезпечення непрацездатних або тих громадян, які через певні обставини потребують спеціальної (додаткової) допомоги держави.

Основною частиною соціального захисту населення є соціальне забезпечення.

Соціальне забезпечення в Україні посідає особливе місце в системі гарантій здійснення прав і свобод людини.

Соціальне забезпечення – це система державних і суспільних заходів із матеріального забезпечення громадян у разі старості, інвалідності, хвороби, втрати годувальника та в інших установлених законодавством випадках.

В Україні існують різноманітні форми соціального забезпечення:

1. обов’язкове державне пенсійне страхування;

2. обов’язкове державне соціальне страхування працівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності;

3. соціальне забезпечення за рахунок Державного бюджету України, коштів соціальних фондів юридичних осіб, об’єднань громадян, власних накопичень громадян у недержавних пенсійних фондах, приватними пенсійними системами;

4. адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям, багатодітним сім’ям, непрацездатним громадянам за рахунок державного чи місцевого бюджетів;

5. утримання непрацездатних осіб у державних, комунальних та інших установах соціального призначення (наприклад, будинки для пристарілих).

Соціальне забезпечення в Україні, окрім організаційно-правових форм, має ще такі види: соціальні виплати, пільги, послуги, надані непрацездатним громадянам (безплатно або з частковою оплатою за рахунок спеціальних джерел фінансування).

Соціальні виплати здійснюються у вигляді пенсій (матеріальної допомоги) та у натуральному вигляді (надання харчування, технічних засобів пересування, протезування, розміщення у будинках для старих та інвалідів, надання соціальних послуг і пільг побутового характеру – оплата житлово-комунальних послуг, проїзду у транспорті, медичне обслуговування і лікування, санаторно-курортне забезпечення, реабілітація інвалідів, допомога сім’ям з дітьми тощо).

Однак головними серед видів соціального захисту є пенсії та допомоги, які слід розрізняти між собою. Наприклад, пенсії мають постійний (регулярний) характер, допомоги – разовий або періодичний, тобто вони обмежені у часі.

8.4. Порядок встановлення груп інвалідності

Групу інвалідності у повнолітніх осіб визначають медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) шляхом експертного обстеження, а також відповідно до Інструкції про встановлення груп інвалідності, що затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України № 183 від 7 квітня 2004 р. і зареєстрована Міністерством юстиції України за № 516/9115 від 22 квітня 2004 р. зі змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я № 565 від 23 листопада 2004 р.

При цьому варто знати таке:

Інвалідом вважається особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або вродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності соціальної допомоги і захисту.

Обмеження життєдіяльності – це неспроможність виконувати повсякденну діяльність способом та в обсязі, звичайними для людини, що створює перешкоди в соціальному середовищі, ставить її у незручне становище порівняно зі здоровими людьми і проявляється частковою або повною втратою здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, навчання, контролю за поведінкою, а також значним обмеженням обсягу трудової діяльності, зниженням кваліфікації, що призводить до соціальної дезадаптації.

Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клініко-функціональних, соціально-педагогічних, соціально-побутових та професійних чинників. При цьому враховуються характер захворювання, ступінь вираженості порушених функцій організму, у тому числі й ті, що значно впливають на професійну діяльність, ефективність лікування та реабілітаційні заходи, стан компенсаторно-адаптаційних: можливостей організму, клінічний і робочий прогноз, здатність до соціальної адаптації, погреба в різних видах реабілітації й соціальної допомоги, особисті установки, конкретні умови і зміст праці, освіта, й професійна підготовка, вік, потреба і можливість працевлаштування.

Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 83 від 22 лютого 1992 p., медико-соціальна експертиза має здійснюватися після повного і всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного стану, професійно-трудового прогнозу, отримання результатів відновного лікування, соціально-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стійкий або необоротний характер захворювання. Хворого, якого направляють на медико-соціальне експертне обстеження, представляє лікар, який лікує, або голова лікарсько-консультаційної комісії лікувально-профілактичного закладу. Для розв’язання соціальних питань запрошують представників власника підприємства, установи, організації, де працює хворий, або уповноваженого ним органу та профспілкового комітету.

Документи, потрібні для визначення причинного зв’язку інвалідності, подають в оригіналі або їх нотаріально засвідчені копії.

Для об’єктивної оцінки стану здоров’я і ступеня обмеження життєдіяльності при огляді у МСЕК у кожному випадку проводять комплексне обстеження хворого: опитування, вивчення необхідних документів, огляд усіма членами МСЕК та оцінювання стану всіх систем організму, вивчення даних лабораторних та функціональних методів дослідження.

Після прийняття експертного рішення про групу інвалідності, визначення реабілітаційного потенціалу та реабілітаційного прогнозу складають індивідуальну програму реабілітації, в якій зазначають конкретні заходи щодо реабілітації інваліда, передбачають їх послідовність, комплексність і терміни виконання, очікувані результати та критерії оцінки ефективності реабілітаційних заходів.

Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлюють І, II, III групу інвалідності, а також причини інвалідності: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; трудове каліцтво; професійне захворювання тощо.