5.7. Робочий час, його види

Робочий час – це встановлений законодавством відрізок: календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи па умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов’язки (ст. 45 Конституції України)

Законодавством про працю встановлено певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена у локальних нормах, якими найчастіше здійснюється регулювання тривалості робочого часу на конкретних підприємствах, б установах, організаціях.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні, та святкові дві, а також інші умови здійснення цього права виз качаються законом.

Поряд із загальним поняттям робочого часу в законодавстві здійснюється його розмежування на окремі види: нормований і ненормований.

Нормований робочий час у свою чергу поділяється на: робочий час нормальної тривалості, скорочений робочий час і неповний робочий час.

Нормальна тривалість робочого часу встановлюється для загального кола працівників і не може перевищувати 40 год. на тиждень. Але діри укладенні колективного договору підприємства і організації можуть встановлювати і меншу норму тривалості робочого часу (ст. 50 КЗпП).

Відповідно до ст. 51 КЗпП, скорочену, порівняно з нормальною, тривалість робочого часу встановлюють залежно від суб’єктів трудових правовідносин або від умов праці:

1. для працівників віком від 16 до 18 років – 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул) – 24 год. на тиждень. Тривалість роб «чого часу учнів, які працюють упродовж навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половину максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку;

2. для працівників, зайнятих на. роботах зі шкідливими умовами праці, не більше ніж 36 год. на тиждень.

Такий перелік працівників визначається Списком: виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день.

Крім того, скорочена тривалість робочого часу встановлюється для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та ін).

За угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватися, як під час прийняття на роботу, так і згодом, неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, у тому числі таку, що перебуває під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці у такому разі здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залеж о від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не підлягає будь-яким обмеженням обсягу трудових прав працівника (ст. 56 КЗпП).

Разом із нормованим робочим днем в окремих випадках відповідно до законодавства застосовується ненормований, тобто понад встановлений нормальний або скорочений робочий день без додаткової оплати. Як компенсація за можливі перепрацювання понад встановлений робочий час надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Конкретна тривалість відпустки визначається колективним договором.

Особливість роботи працівників із ненормованим робочим днем полягає в тому, що тривалість їх праці понад встановлений законодавством час обмежена не кількістю годин, а колом функціональних обов’язків. Ненормований робочий день встановлюється для певних категорій працівників: адміністративний, управлінський, технічний, господарський персонал; працівників, праця яких не піддається обліку в часі (референти, консультанти, інструктори, ревізори тощо).

Перелік професій і посад, для яких допускається застосування ненормованого робочого дня, затверджується міністерствами і відомствами за погодженням з відповідними галузевими профспілковими органами. Безпосередньо на підприємстві або в організації список посад працівників з ненормованим робочим днем розробляється під час укладення колективного договору і є додатком до нього.

На працівників із ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві режим робочого часу, правила внутрішнього трудового розпорядку. Такі працівники можуть залучатися до роботи у вихідні і святкові неробочі дні на загальних підставах. Лише у тому разі, якщо робота, в надурочний час зумовлена виробничою потребою, працівники з ненормованим робочим джем зобов’язані її виконувати без додаткової оплати.